План
1. Вступ.
2. Ознайомлення дітей зі звуками.
3. Ознайомлення дітей зі складами.
4. Ознайомлення дітей з іншими групами слів.
5. Ознайомлення дітей з реченнями.
6. Ознайомлення дітей з буквами.
7. Пам’ятка.
Основа навчання грамоти — загальний мовленнєвий розвиток дитини, а саме: розвиток зв’язного мовлення, словника, граматичної будови, звукової культури мовлення. Щоб навчити дітей елементів грамоти, з урахуванням усіх вимог програми, слід:
– по-перше, провідною діяльністю в цьому віці є не навчальна, а ігрова. Тому, навчаючи дітей, потрібно використовувати ігри, ігрові вправи, ігрові схеми – «запрошувати» казкових персонажів тощо. Це дасть змогу пришвидшити процес засвоєння знань і підтримувати у дітей зацікавленість ним;
– по-друге, навчати потрібно, слідуючи універсальному дидактичному принципу «від простого до складного». Тому на початковому етапі навчання варто втратити звуковий синтетичний метод, за яким від звуку йдуть до складів, від складів до слів, потім – до речення. Згодом, через 2-3 місяці, краще перейти до навчання аналітико-синтетичним методом.
Ознайомлення дітей зі звуками
Перший етап навчання дітей елементів грамоти – це ознайомлення зі звуками. Ефективніше починати його з ознайомлення дітей з немовними звуками. Для цього можна провести дидактичну гру «Що як звучить?». У грі виберіть папір, склянки з водою, брязкальце, барабан, дзвінок чи будь-які інші предмети, які можуть видавати певні звуки. Спочатку діти слідкують за звуками, які видають ці предмети. Потім потрібно зайти за ширму і маніпулювати предметами так, щоб вони звучали, а діти могли відгадати, який саме предмет звучав.
Слідкуйте звернути увагу дітей, на те, що це немовні звуки, адже їх ніхто не вимовляє, але ми їх чуємо. Під час прогулянки добре запропонувати дітям, які немовні звуки вони чують: шурхіт листя, гуркіт чи гудіння автівки тощо.
Після ознайомлення з немовними звуками можна перейти до ознайомлення дітей з мовними звуками. Ще Костянтин Ушинський запропонував вивчати звуки не в алфавітній консистенції, а починати з голосних звуків, потім переходити до перегляду з приголосними звуками. Цей метод є ефективним, тому його варто використовувати для ознайомлення дітей з голосними звуками.
Спочатку варто запропонувати дітям прослухати «пісеньки»: А-а-а-а, О-о-о, У-у-у-у, І-і-і-і, І-и-и-и, Е-е-е-е, розповісти їм, що ці звуки є мовними – ми їх вимовляємо. А ще це – голосні звуки, бо ми їх співаємо голосом.
Далі слід уточнити артикуляцію голосних звуків.
Доречно запропонувати проспівати звуки в такій комбінації: А-О-У, сказати, що ротик малює спочатку велике коло – діти проспівають: «А-а-а-а», потім середнє – «О-о-о-о», а потім зовсім маленьке – «У-у-у-у». Далі діти співають у такій ситуації: І-І-Е. Тепер ротик усміхається – діти співають: «І-і-і-і», потім усмішка стає ширшою – «И-и-и-и», тепер він майже сміється – «Е-е-е-е». Треба звернути увагу дітей на те, що коли ми вимовляємо голосні звуки, повітря виходить вільно, йому нічого не перешкоджає, наш ротик відкритий. Саме тому цей звук має таку позначку, як відкритий ротик.
Після ознайомлення дітей з голосними звуками та закріплення знань про них можна перейти до ознайомлення з голосними звуками. Дітям буде цікаво, якщо це відбудеться у казці. Наприклад, можна розповісти таку казку:
Жили-були шість голосних звуків, які вміли гарно співати. Поряд з ними жило ще багато звуків, але вони співати не вміли. Іншим звукам також дуже хотілося співати, та коли вони намагалися це зробити, у них виходило шипіти – «Ш-ш-ш», пихтіти – «П-п-п», свистити – «С-с-с», бумкати – «Б-б-б» тощо. Коли хтось промовляв ці звуки, повітря не виходило вільно з рота, а зустрічало перешкоду: то губки стуляться (М, П, Б), то спинка язика піднімається і закриє прохід (К, Г, Х) і т. д.
Ці звуки можуть перешкоду зменшувати, ніби робити маленьку шпаринку, коли їх вимовляти не твердо, а м’яко (не Б, а Б’ і т. д.).
Та найгіршим було те, що ці звуки не могли гратися, як голосні. Наприклад, стануть у пару А та У (всі разом скажемо протяжно: «А-а-а-а-У-у-у-у»), і чуємо, як люди гукають в лісі одного. Поміняються місцями У й А (усі разом: «У-у-у-у-А-а-а-а») – чути, як плаче дитинка. Підбіжить І до А (всі разом: «І-і-і-і-А-а-а-а») – це десь неподалік закричав віслюк.
Як же хотілося сусідам голосних звуків теж так гратися! І ось вони попросили голосні звуки погратися з ними. Голосні звуки були добрими. Вони добре поміркували, як можна допомогти своїм сусідам і повідомили: щоб ті теж могли співати і так гратися, їм потрібно бути при голосних звуках. Сусідні звуки дуже зраділи. Відтоді вони стали називатися приголосними звуками. Тепер приголосні звуки стоять у пару з голосними: скажемо, стали у пару А та М (усі разом: «АМ») – і чуємо, як мати годує малечу; а стали разом М з У (всі разом: «МУ-у-у-у») – замукала корова; до А підбігла Х (разом скажемо: «АХ») – і всі почули, як здивувалася людина.
Так голосні звуки допомогли приголосним звукам.
З приголосними звуками теж добре пограти в різні ігри, зокрема в гру «Упій звук».
Ознайомлення дітей зі складами
Другий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення зі складами. Цей етап тісно пов’язаний з третім етапом, під час якого іде ознайомлення дітей з поняттям «слово», зі словами-назвами, словами-діями, словами-ознаками.
Ознайомлення зі складами та словами можна провести у такий спосіб: спочатку повторити знання про голосні та приголосні звуки, а потім перейти разом до складів та слів. Розповідь про них також може бути в основі ось такої невеличкої казки:
Голосні і приголосні звуки стали товаришувати і ходити парами. Але у деяких пар не виходило щось сказати. Наприклад, взялися за ручки Д та И (скажемо всі разом: «ДИ»), але це нічого не означало. Вони дуже засмутилися, тому їх прийшли втішати звуки В та О і розповіли, що у них теж нічого не вийшло (усі разом: «ВО»). Тож вони взялися всі разом за ручки: ДИ-ВО. Раптом прибігли інші звуки і почали їх вітати: «У вас вийшло ДИВО!». І дійсно це було диво, бо окремо вони нічого не позначали, а разом склали слово «диво».
Інші звуки теж почали ставати по двоє та навіть по троє, а потім підходили до інших таких груп і складали слова. Такі групи звуків почали називати складами, адже з них складається слово. Звуки створювали багато слів зі складів: МА-МА, БА-БА тощо. Але вони помітили, що приголосні звуки не можуть самі утворювати склади, а лише за допомогою голосних звуків. Тоді біля одного голосного могло зібратися два, а коли і три приголосних звуку. А голосні звуки можуть утворювати частини слова – склади і без приголосних. Тож звуки прийшли до висновку, що скільки у слові голосних звуків, стільки і складів.
Навчити дітей визначати кількість складів можна і в іншому способі – підставляючи руку під підборідя: скільки разів воно торкнеться руками під час промовляння слова, стільки в тому слові і складів.
Можна перейти до ознайомлення з тим фактом, що всі різні слова, але їх можна об’єднати в нові великі групи (частини мови), зокрема: слова-назви, слова-дії, слова-ознаки.
Ознайомлення дітей з іншими групами слів
На третьому етапі – ознайомлення дітей із широкими групами слів варто використовувати одні і ті самі предмети, скажемо: дерев’яна пірамідка, металева машинка, гумовий м’яч, пластмасова лялька. Наприклад:
Слова-назви
Ми з вами побачили, що звуки зібралися у складі і утворювали слова. А що ж це за слово? Діти, подивіться на ці предмети. Як можна назвати їх одним словом? Так, ці предмети мають загальну назву – це слово «іграшки». Але якщо я скажу: «Діти, візьміть іграшку», ви запитуєте, яку саме, будь-який предмет називається своїм певним словом. Це – лялька, це – машинка. Тож це – слова-назви.
А тепер подивіться на картинку. На ній зображено дівчинку, яка тримає ляльку. Давайте порівняємо дівчинку та ляльку. І у дівчинки, і у ляльки є ноги, руки, голова, тулуб, очі, ротик. Але дівчинка може бачити, чути, розмовляти, самостійно рухатись. Лялька ж цього не може робити, бо вона – предмет, про неї запитують: «Що це?», а дівчинка – жива істота, про неї запитують: «Хто це?». Тож слова можуть називати предмети і живі істоти. Я назвав предмет – «стіл». А ви який предмет назвете? (Відповіді дітям.) А тепер я називаю живу істоту – «вовк», а ви? (Відповіді дітям.)
Ще слова-назви можна називати те, що ми не можемо бачити, але можемо чути чи відчувати. Це – грім, вітер, музика, холод, тепло. А пригадайте ви таке слово. (Відповіді дітей)
Слова-дії
Що ми робимо з іграшками? Так ми виконуємо з ними певні дії – граємось. Тож, слово «граємось» означає дію. Послухайте слова-дії і скажіть, до якої іграшки вони підходять: «колисати», «буцати», «нанизувати», «кермувати». (Відповіді дітям.) Усі ці слова позначають дії, які можна виконати з певними предметами, а ще є слова, що позначають дії, які використовують самі предмети чи живі істоти, як-от: машина їде, заєць стрибає, дерево росте тощо. Я зараз називатиму вам слова-назви, а ви підбираєте до них слова-дії: олівці (малюють, креслять), білочка (стрибає, гризе, збирає), дощ (накрапає, йде, ллє).
Слова-ознаки
А тепер подивіться на іграшки і відгадайте, про яку з них можна сказати: металева, пластмасова, гумовий, дерев’яна. Ви всі іграшки відгадали, але я не казала ні слів-назв, ні слів-дій. «Металева», «пластмасова», «гумовий», «дерев’яна» – це слова-ознаки. Завдяки таким словам ми можемо уявити собі яким є предмет, про який йдеться. Скажімо, Микиті подарували машинку. Але він не приніс її в садок, а лише описав друзям так: «Машинка велика, пластмасова, червона». І вони зрозуміли про яку машину йдеться. Завдяки словам-ознакам ми можемо складати загадки. Відгадайте, про кого ця: «Руда, хитра, хижа», «Боязкий, довговухий, сіренький»? (Відповіді дітей). А тепер самі спробуйте скласти загадки.
Ознайомлення дітей з реченнями
Четвертий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення з реченнями. Для цього стануть у пригоді предметні картинки. Наприклад, можна взяти три картинки, на першій з яких зображено дівчинку, на другій – дівчинку, яка малює пензликом, на третій – квітку. Розглядаючи картинки з дітьми, слід зауважити, що все, що на них зображено, можна назвати словами. А для ознайомлення з реченням можна продовжити так:
Діти, подивіться, хто зображений на першій картинці? (Дівчинка.) А що робить дівчинку на другій картинці? (Малює.) А що зображено на третьому? (Квітка.) Діти, за шкірною картинкою ви назвали слово:
за першою – слово-назву «дівчинка»;
за другою – слово-дію «малює»;
за третьою – слово-назву «квітка».
А тепер ці слова поєднуємо: «Дівчинка малює квітку». Ми з вами про щось розповіли. Коли слова збираються разом і про щось розповідають, то це називається – речення. Отже, дайте разом промовимо наше речення. (Діти промовляють речення.)
Порахуймо, скільки слів у нашому реченні: «дівчинка» – один, «малює» – два, «квітку» – три. У нашому реченні три слова. Давайте спробуємо змінити його так, щоб у ньому стало п’ять слів. Для цього можна використовувати слова-ознаки. Доберіть їх до слів-назв. Дівчинка яка? (Маленька, весела, світловолоса тощо.) Квітка яка? (Червона, гарна, яскрава, ніжна тощо). Додамо до нашого речення слова-ознаки: «весела» і «червона». А до слів-ознак доберемо картинки, на яких зображені веселе личко і червона пляма. Ось що вийшло: «Маленька дівчинка малює червону квітку». Давайте порахуємо слова у новому реченні. Тепер воно складається з п’яти слів.
Для закріплення отриманої інформації варто запропонувати дітям самий склад речення з опорою на предметні картинки та вибір кількості слів у складеному речення.
Потрібно обов’язково пояснити дітям, що у реченні кожне слово має своє місце, і на прикладі будь-якого деформованого тексту продемонструвати це підтвердження та запропонувати сказати речення правильно.
Дітям слід також пояснити, що речення можна змінити, не змінюючи слів, змінивши лише інтонацію. Так можна утворити різні речення-запитання. Скажімо, можна проговорити речення «Дівчинка малює квітку» тричі, виявляючи питальною інтонацією кожне слово по черзі, наприклад:
Дівчинка малює квітку? – Хто малює квітку?
Дівчинка малює квітку? – Що робить дівчинку?
Дівчинка малює квітку? – Що малює дівчинка?
А можна всі слова промовити з піднесеною інтонацією: «Дівчинка малює квітку!». Це речення-оклик.
Педагог пропонує дітям скласти речення за сюжетною картинкою, а потім повторити це речення, виділяючи питальною інтонацією по черзі слово-назву, слово-дію і слово-ознаку.
Ознайомлення дітей з буквами
П’ятий етап навчання дітей елементами грамоти – ознайомлення дітей з графічними зображеннями звуків – буквами. Ознайомлення з буквами рекомендують починати з індивідуальних розумінь, можливостей, інтересів дітей та побажань їхніх батьків.
Кожне поняття варто будувати за певним сюжетом. Під час ознайомлення з буквою «А» можна, наприклад, використати тему «У бабусиному садку». Розгортаючи сюжет за цією темою, можна й ім’я онукам підібрати на звук «А» (Андрійко, Артемко, Аллочка тощо) і використати багато слів-назв фруктів, ягід, квітів, у яких є цей звук (абрикос, айва, антонівка, агрус, айстра тощо).
Знайомство з буквою «Н» можна провести, наприклад, за допомогою теми «Настя та Ніна у зоопарку». У словах-назвах тварин можна зустріти звук «Н» у різних частинах слова (на початку, в середині, в кінці), що добре для розвитку фонематичного сприйняття та звукового аналізу (носоріг, олень, кабан, тюлень, куниця, слон, нутрія, пінгвін). Ці слова можна використовувати також для диференціації звуків «Н» та «Н’»: «Відгадай, які тварини сподобалися Насті більше. Підказка – у назвах цих тварин звук «Н» – твердий».
Під час ознайомлення дітей з буквою слід використовувати різні прийоми, зокрема:
– виклик асоціацій з певними образами;
– викладання букви з паличок та ниточок;
– ліплення з пластиліну;
– заштрихування.
Показуючи дитині, на що cхожа та чи інша буква, варто використати зображення не одного, а декількох предметів, однак, що більше асоціацій висвітлює буква, тим швидше дитина її запам’ятає. Обов’язково потрібно запитати у дітей, що їм нагадує букву. Скажемо, буква «В» схожа на метелика, який склав крильця, а також – на два яблучка на гілочці, а ще – на окуляри і т. д.
Після детального аналізу зображення букви доречно запропонувати дітям викласти її з лічильних паличок, а перед викладанням – відрахувати потрібну кількість паличок. А ще – можна викласти букви з ниточок, чи з паличок і ниточок. Так діти ліпше запам’ятовують графічний образ букви. І їм легше впоратися з друкуванням букви.
Під час прогулянки можна пограти в гру «Покажи букву»:
– стати парами і взятися за руки – вийшла буква «М»;
– обличчя стати одне до одного, зігнути руки в ліктях і взяти один одного за пальчики – це буква «Н»;
– запропонувати дітям поставити руки у боки – це буква «Ф».
Учити дітей читати ліпше одразу складами. Якщо у дитини добре сформовані фонематичні процеси, то вона знає, що склад «МА» має два звуки, а тому і пишеться двома буквами, але вимовляється разом.
Використання ребусів, словограйок, дидактичних ігор дає можливість привернути інтерес дітей до читання, забезпечити їх пізнавальну активність. А ще – ігрова форма організації освітнього процесу створює умови, за яких дитина отримує задоволення від розв’язання ігрових інтелектуальних завдань, а, отже, – сприяння розвитку у дітей бажання навчатися.
Підсумовуючи сказане, зазначимо: успіх організації навчання дітей грамоти залежить від того, наскільки педагог володіє сучасною технологією, лінгвістичними знаннями, як він ураховує вимоги сучасної психолого-педагогічної науки до організації освітньо-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі.
Пам’ятка
Як організувати заняття з основ грамоти
Не перенавантажуйте дітей
Не варто пропонувати дітям розв’язувати багато завдань протягом одного заняття. Дотримуйтеся в організації освітнього процесу санітарних норм. Водночас за бажання дітей заняття можна подовжити. Якщо діти швидко впорались із завданнями або навпаки втомилися, скоротіть тривалість заняття.
Надавайте перевагу ігровим формам роботи
Проводьте навчальні заняття переважно в ігровій формі. Не просіть дітей вивчити й запам’ятати літери. Дайте їм змогу просто гратися, слухати, дивитися, переживати ситуації, розв’язувати логічні завдання, розфарбовувати, вирізати, ліпити, співати тощо. Так діти запам’ятають літери майже непомітно та без зусиль.
Поєднуйте фронтальну й індивідуальну роботу
Дошкільники залюбки виконують завдання не лише індивідуально, а й на заняттях у дитячому садку. Пропонуйте розв’язувати завдання всім дітям, але одночасно залучайте їх до самостійної роботи в робочих зошитах. Такий підхід дає змогу більш усвідомлено отримувати знання та формувати навички читання.
Застосовуйте диференційований підхід
Враховуйте індивідуально-типологічні особливості дітей, а також особливості їх фізичного та психічного стану, їхні вподобання, інтереси та бажання. З огляду на них, варіюйте кількість завдань, місце й темп їх розв’язання тощо. Так пізнавальна діяльність буде для дітей не тягарем, а цікавою й улюбленою справою. До того ж збереже їхнє психічне здоров’я та мотивацію до пізнання.
Підтримуйте позитивний емоційний фон
Створюйте під час занять комфортні умови для дитини. Адже від того, які враження вона отримує, залежить її прагнення до пізнавальної діяльності. Головне – зберегти позитивне ставлення до навчання, а не якомога швидше навчити дитину читання і досягти високого рівня сформованості навичок.
Підготувала: вихователь
Лариса БОРИСОВА