Сьогодні як ніколи є актуальною тема педагогічних читань «В. О. Сухомлинський і сучасність», присвячена проблемам толерантності, взаєморозумінню, вихованню добра і ненасильства.
Зауважимо, що ідея Добра проходить червоною ниткою через усі твори В.О. Сухомлинського, не нав’язливо у формі педагогічних роздумів, порад, заповідей в уявлюваному діалозі з дітьми, педагогами та батьками.
В педагогічні спадщині В. О. Сухомлинського чільне місце посідають методичні поради педагогам і батькам щодо виховання у дітей доброти та прояву доброзичливості у ставленні до дітей.
Педагог повинен бути дитині другом, адже саме друг допоможе, підтримає та буде завжди поруч пройшовши всі перешкоди разом, роблячи добро та гарні вчинки. В кожній дитині необхідно з самого дитинства закладати добро, вчити робити гарні вчинки, щоб добро стало саме тією основою з якої починається кожна людина.
Мета виступу: простежити сутність педагогіки Добра у спадщині В. О. Сухомлинського.
В.О. Сухомлинський вважав, що добро – це мірка людських стосунків; з його слів «це охоронець совісті людини, спонукач моральної, непохитної, духовної стійкості, ідейної мужності». Доброта та милосердя, повинні бути звичайним станом для кожної особистості.
Він зумів глибоко пірнути в цю теорію добра та краси, і на цих засадах запропонував такі поради: «Доброта й ще раз доброта – це найтонші й наймогутніші корінці, що живлять дерево дитячої радості – радості ніжного доторкнення до живого і красивого. Доброта робить дитину чутливою до слова батьків, учителів, товаришів. Доброта створює людину вихованою!».
Педагог зазначав: «Маленька дитина мусить бути доброю до всього живого. Тільки за цієї умови, вона духовного готується до того, щоб бути вихованою. Тільки доброта відкриває радість буття, радість взаємовідносин в дитячому колективі».
В.О. Сухомлинський стверджував, що необхідно створювати не просто систему певних цінностей, а підводити дітей до того, що зло – це погано, і що йому потрібно протистояти.
Основною ознакою добра є безкорисливість. Щастя дитини є егоїстичним за своєю природою: все, що робить для дитини дорослий, вона сприймає як за потрібне, дитині здається, що батьки для того і створені, щоб приносити радість і задоволення. Тут і є та небезпека, що можна виростити егоїстичну особистість, яка буде вважати, що всі їй чимось зобов’язані, що головним є її потреби, а все інше –другорядним. Для того щоб уникнути цього, необхідно розвивати в дитини почуття вдячності. Що для цього необхідно? В.О. Сухомлинський писав: «Доброти, як грамоти, людину треба вчити!». Кожен з нас спостерігав таку картину, коли в гарній сім’ї, де батьки віддають дітям усі сили свого серця і все роблять для того, щоб дитина почувала себе потрібною, щасливою, натомість виростає безсердечна та байдужа особистість. Таке трапляється, тому що дитина знає тільки радощі споживання, а вони не можуть самі по собі розвивати в дитині моральне почуття. Воно виникає тоді, коли ми будемо долучати дитину до вищої людської радості – творити добро іншим. Тільки це, справжнє людське переживання, має силу, що облагороджує крихітне серце.
У своїх працях вітчизняний педагог зазначав, що коли дитина творить добро для інших, в ній виховується доброта, людяність та сердечність. Він говорив про процес виховання, як творення особистості. Велике значення надавав вихованню добрих почуттів. «Добрі почуття – це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш».
Характерною рисою особистості є прагнення до добра. Бути людиною – творити добро та прагнути до нього. В.О. Сухомлинський наголошував, що недостатньо навчитися відрізняти добро і зло, стримувати себе, щоб не коїти зла. Необхідно активно боротися проти нього – за для утвердження свого морального обов’язку, який повинен стати внутрішньою потребою і переконанням особистості. Уміння відстоювати свої переконання у боротьбі з байдужістю, пасивністю – це і є проявом активного добра.
Ідею Добра вчений пов’язує з патріотичним вихованням, якого так бракує на сьогоднішній час. Актуальними і сьогодні є настанови Сухомлинського щодо взаємозв’язку виховання добра як моральної категорії і ставлення майбутніх громадян до долі своєї Батьківщини. Він писав: «Ніколи не забувай про свою теплу, затишну колиску, з якої ти вилетів, як пташеня, щоб якби не вона – ти був би ніщо, перед тобою не відчинилися б двері у величезний світ Батьківщини».
Педагог-новатор говорив, що «патріотичне виховання дітей доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є: любов до рідної землі, народу й Батьківщини, любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини, любов до рідної мови, шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу, праця на благо свого народу й батьківщини».
Під концепцією гуманного виховання він розумів складну цілеспрямовану діяльність, що забезпечує становлення й розвиток свідомості, почуттів, волі, а також умінь, навичок і звичок моральної поведінки людини. Провідна ідея педагогічної системи у тому, що кожна дитина, кожна людина гідна того, щоб бути щасливою, і має право бути такою. Завдання педагога – допомоги їй у цьому, а саме, на думку В.О. Сухомлинського, створити педагогічні умови для всебічного гармонійного розвитку дитини, які б надали їй можливості максимально розкрити свої природні здібності і проявити свої гуманістичні особистісні якості.
Важливо зазначити, що у працях В.О. Сухомлинського сформована і обґрунтована цілісна система виховання, яка ґрунтується на гуманістичних ідеях добра і краси. Так як дитина пізнає навколишній світ здебільшого серцем. Тому в неї необхідно зберегти й розвинути чутливість до всього людського, насамперед чутливість у самій собі. Педагог повинен пройти школу відчуттів і сприймань, яка виробить у нього широкий обсяг почуттів, співчуття, милосердя, любов і повагу до людини, особливо – знедоленої.
Багаторічний досвід роботи в освітній галузі переконав народного вчителя у тому, що успішно навчити та виховувати дітей неможливо без любові до кожної дитини. «Педагог без любові до дитини – це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».
В.О. Сухомлинський був переконаний, що не може існувати виховання гуманізму без людської поваги і любові до кожного вихованця. Розумів любов до дитини не як інстинктивну любов, яка не має життєвої мудрості, що може інколи завдати великої шкоди дитині, а як людську любов, наділену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін дитини – любов, що застерігає від поганих вчинків, і надихає на благородні.
Щоб в освітньому процесі панувала взаємна любов – педагога до дітей та навпаки, необхідно, щоб у кожному виховному впливі педагог враховував поради В.О. Сухомлинського: якщо весь час, протягом якого педагог перебуває разом зі своїми вихованцями, вважати одним цілим, то дві третини його має бути невимушеним, товариським, дружнім спілкуванням, в якому діти забувають, що вони вихованці, а педагог – їхній вихователь.
Щоб виховати в дітей доброту, щастя і радість буття, В.О. Сухомлинський радить бути педагогам доброзичливими, якщо вона взаємна, то діти відкриваються перед педагогом всіма глибинами своєї душі. Що ж розуміє вчений під доброзичливістю педагога? Це насамперед уміння педагога не допустити, щоб дитина стала поганою, застерегти її від помилкових кроків; це розумна доброта до дітей, ставитися до них так, як поставилися б до своєї дитини, заступити злу дорогу до дитячого серця, закрити серце дитини від зла.
Отже, В.О. Сухомлинський вважав, що доброта є важливим підґрунтям для виховання гармонійної особистості. Доброта сприяє формуванню таких якостей як людяність та сердечність. Педагогіка Добра дозволяє виховати дітей, які розуміють, що всі труднощі, які виникають у житті, долаються любов’ю як керівним принципом життя людини.
Зазначимо, що дороговказом до сходження дитини сходинками Добра можуть стати такі слова В.О. Сухомлинського: «Моя влада над дитиною – це здатність дитини реагувати на моє слово, яке може бути теплим і ніжним, ласкавим і тривожним, суворим і вимогливим, – і завжди мусить бути правдивим і доброзичливим… Я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою, довірою, добром».