Маленька дитина почувається центром всесвіту, сонцем, навколо якого рухаються планети батьків, старших братів і сестер та інших близьких дорослих. Проте рано чи пізно дитина йде до дитячого садка, де поруч з нею з’являються інші «сонця», які так само вважають, що все має обертатися навколо них. Нерідко, аби відстояти власну унікальність, діти намагаються виділитися та показати, що вони «не такі як усі». Тоді й виникають конфлікти.
Чимало батьків не розуміє, що конфлікт між дітьми не деструктивне явище, а життєвий ресурс. Він допомагає дошкільникам навчитися вирішувати міжособистісні проблеми. Цілком природно, що кожна особистість, кожен малюк має отримати власний життєвий досвід. І вікові особливості відіграють у цьому важливу роль. Утім, багато батьків сприймають конфлікти між дітьми надто емоційно та надають їм суто негативного забарвлення.
Так приміром, період трьох років можна назвати «чистим аркушем». Яку модель поведінки діти бачать перед очима таку і наслідують. Тому, батьки інколи не розуміють поведінки дітей «Ми цього не вчили», «Звідки він(-а) це почув (-ла), « У нашій сім’ї цього не говорять». Батьки мають усвідомити , що дитина почала спілкуватися з іншими. Вона спостерігає за тим, як спілкуються навколишні, тож цілком природно, що вона переймає спілкування оточуючих, тут і погані слова, і погана поведінка.
Поступово, з віком дитина набуватиме власного поведінкового досвіду. Важливо, щоб батьки брали участь навіть у буденних справах дитини. І не прогледіли життєві події, під час яких дошкільник вперше стикається з конфліктними ситуаціями та несправедливістю.
Погляди батьків та вихователів на непорозуміння дітей з однолітками відрізняються від того, як сприймають конфліктні ситуації самі дошкільники.
Нині у стрімкому ритмі побутових проблем дорослий не завжди встигає абстрагуватися та максимально безоцінно та спокійно вислухати дитину і почути її прохання чи скаргу.
Під час конфлікту, коли дитина посварилася з однолітками, коли хтось забрав лопатку чи машинку, стукнув по плечу, показав язика, поруч не було ні мами ні тата. І до моменту «розбору польотів» у свідомості дитини минає ціла вічність. А в цей час у душі малюка вирує цілий спектр переживань та очікувань. Хоч дорослі і думають що він ще маленький , нічого не тямить. Насправді дошкільники все розуміють і найголовніше – відчувають, та у них ще не сформувалися ті «психологічні фільтри», які дають змогу безпечно пропустити події, переживання крізь себе.
Як має вчинити вихователь?
Зазвичай вихователь – перший дорослий, який перебуває поруч з дитиною під час або після конфлікту. На відміну від батьків, у яких здебільшого одна або дві дитини, педагог щодня взаємодіє, стежить і одночасно несе відповідальність за 20 -25 дітей у групі.
Педагог нерідко спостерігає ситуації, коли діти не можуть поділити іграшки чи дражнять одне одного . Та вихователь має не лише ефективно розв’язувати конфлікти в дитячій групі, а й запобігати їм.
Як це робити ?
В групі з колективом дітей читати та обговорювати казки, вірші, розповіді, що спрямовані на розвиток емпатії у дитини.
Спільне читання дитячої літератури з близькими дорослими допомагає дитині пізнавати світ та моральні категорії, підвищує рівень емпатії. Саме колективне читання у групі дає дітям змогу не лише заповнити прогалини у знаннях, а й спільно з однолітками обговорити кожну розповідь. Своєчасне спостереження за тим, як дошкільники сприймають той чи інший твір, або розмірковують про поведінку персонажів, допомагає усунути гострі та болючі реакції дітей на перші зіткнення з життєвими несправедливостями.
Спілкуватися з батьками дітей, для встановлення взаєморозуміння між дітьми та вихователями, вихователями – батьками, батьками – дітьми.
Під час спілкування з батьками вихователь має бути максимально безоцінним, тому що незалежно від того, хто спричинив конфлікт, батьки завжди будуть на боці свого чада. Педагогу варто «віддзеркалити» ситуацію та намагатися пояснити , що нічого страшного не відбулося, і кожен може опинитися у схожій ситуації. Вихователеві слід порадити батькам поговорити з дитиною та підтримати її. Якщо батьки сприймають адекватно ситуацію, що трапилася, доцільно надати більше рекомендацій , як налагодити взаємини з «дитиною – опонентом», та її батьками. Не варто щоразу після того, як дитина не поділить іграшки в пісочниці, вести її на прийом до психолога та заламувати руки – « З моєю дитиною щось не так». Та якщо дошкільник проявляє підвищену збудливість, агресію чи плаксивість, педагог має спокійно в дружній формі порадити батькам звернутися до практичного психолога.
Створіть «словник почуттів». Ілюструйте вимовлене мімікою; це допомагає дітям краще зрозуміти ту чи іншу емоцію. Заохочуйте дітей ясельного віку співпереживати, переказуючи їм мову тіла інших дітей: «Подивися, цей хлопчик засмучений; він плаче, бо хтось забрав у нього його іграшку. Він хоче отримати її назад». Коли дитина досягає дошкільного віку, ви вже можете описати словами емоції й почуття, безпосередньо пов’язані з конфліктом: переляк, неспокій, злість, хвилювання, розчарування, самотність, ігнорування, збентеження, образа та інші.
Установіть стандарти і введіть обмеження. У міру зростання й дорослішання дітей діліться з ними своїми переконаннями та цілями. Забезпечте право кожної людини перебувати в безпеці – емоційно й фізично. Установіть основні правила вирішення розбіжностей. Визначте прийнятні та неприйнятні моделі поведінки: «Розкидати іграшки не можна. Скажи мені, що сталось».
Будьте гідним прикладом для наслідування. Скажіть дітям, що вони мають право відчувати себе, як вони тільки побажають, але при цьому повинні контролювати те, що роблять і як чинять. Розкажіть, якої поведінки ви очікуєте від дитини. Якщо ви не хочете, щоб вона кричала, обзивала або принижувала інших, самі не дійте подібним чином.
Заохочуйте використання мови як інструменту при вирішенні проблем. Попросіть дітей розповісти, чого вони хочуть або чого потребують. Підкресліть важливість використання слів, а не сумнівних сопіння, кректання, поштовхів або ударів: «Якщо ти хочеш додаткову порцію, просто скажи мені про це».
Допоможіть дітям конструктивно вгамовувати емоції. Допоможіть дітям правильно розуміти й називати свої емоції: «Схоже, ти дуже розгнівався. Так, це неприємно, коли комусь віддають іграшку, яку ти хотів узяти першим. Плач не допоможе. Може, ти пограєш поки іншою іграшкою?».
Покажіть дітям, як вирішувати проблеми без агресії. Зосередьтесь на поведінці та кінцевому результаті, а не на звинуваченнях та образах. Сімейні психологи й педагоги пропонують батькам використовувати фразу «Я відчуваю…» і навчити їй своїх дітей. Формат при цьому такий: «Я відчуваю_______, коли ти_______, бо_______. Наступного разу я хочу, щоб ти_______». Наприклад: «Я відчуваю надмірне хвилювання, коли ти хапаєш книгу, тому що вона може порватись. Наступного разу, щоби перегорнути сторінку, поклич мене».
Організуйте спільні й систематичні ігри дітей в доброзичливій обстановці. Ігри з однолітками, спрямовані на розвиток і при цьому добре контрольовані дорослими, надають дітям виняткову можливість на практиці навчитись вирішувати конфлікти. Ваше завдання переконатись у тому, щоб у дітей було все необхідне для успішного соціального розвитку. Наприклад, чи достатньо в них іграшок, якими вони можуть ділитися з іншими дітьми без виникнення конфлікту? Чи допомагають іграшки розвивати співпрацю й почерговість (наприклад, для цієї мети добре підходять машинки, ляльки, кубики та інші види іграшок і настільних ігор)?
Висловлюйтеся проти фізичної агресії й обзивання. Щоразу, коли виникає агресія, припиняйте її в зародку: «Я не дозволю тобі бити Дениса. І йому я теж ніколи не дозволю вдарити тебе. Подумай, як інакше можна вирішити вашу проблему».
Не вирішуйте проблеми замість дітей; краще ставте навідні запитання. Коли діти звертаються до вас про допомогу, не розділяйте їх, не ізолюйте один від одного на різних стільцях, не кажіть, що їм треба робити. Замість цього розповідайте їм про універсальні способи вирішення проблем. Дайте кожній дитині можливість висловитись. Формулюйте запитання, які допоможуть їм проаналізувати ситуацію й вибрати варіанти її вирішення: «У чому проблема?», «Як ви пробували вирішити цю проблему?», «Як це допомогло?», «Що ще можна зробити?». Після «мозкового штурму» для пошуку можливих альтернатив разом проаналізуйте плюси й мінуси кожного рішення. Продумайте і здійсніть план виходу з конфлікту шляхом голосування або усної домовленості. Якщо проблема повторюється, поверніться до обговорення варіантів рішення.
Запропонуйте зворотний зв’язок та оцінку. Прокоментуйте те продуктивне рішення проблеми, яке дітям удалось відшукати самостійно: «Я чула, ви зі Світланою посперечалися через червоний олівець. Ти зробила правильно, коли сказала, що як тільки помалюєш сама, відразу ж віддаси їй». Або: «Я чула, ти розлютився на Сашка за те, що він зруйнував твій будиночок з кубиків. Ти молодець, що зумів стриматись і контролювати свої емоції».
Вивчіть з дитиною можливі способи вибачення. Після конфлікту більшість дітей продовжують грати один з одним. Але іноді вони потребують допомоги, не знаючи, як їм знову налагодити стосунки. Іноді дитині вистачає просто сказати «вибач», а іноді вона може обійняти свого маленького товариша, намалювати для нього малюнок або подарувати йому квітку. У цьому випадку важливі щирі вибачення, а не тільки слова «Я шкодую».
(У консультації використані матеріали журналу «Практичний психолог. Дитячий садок» – №3. – 2018р. та матеріали сайту https://childdevelop.com.ua/articles/conflict/326/)
Підготувала практичний психолог Ганна Лубенець