Міф 1. Дитина, яка не говорить або має складні мовленнєві порушення, переросте, розговориться.
А якщо причиною є кіста в мозку? А якщо причина – порушення м ‘язового тонусу? а якщо причина – психологічна травма і як наслідок – мутизм? Ви вірите, що дитина сама “переросте” ці проблеми?
***Я знаю багатьох дітей, які навчаються в школі або закінчили її, але не переросли.
Якщо Вас турбує мовлення дитини – проконсультуйтесь з грамотним логопедом-психіатром-неврологом і будете знати, чи потрібно чекати і спостерігати, чи негайно щось робити
Міф 2. Дитина не говорить через коротку вуздечку.
***Навіть коли вуздечка дуже коротка, це може вплинути на вимову лише деяких звуків, але точно це не буде причиною затримки чи відсутності мовлення
(попробуйте говорити, притиснувши язик до низу і не рухаючи ним)
Міф 3. Дитина лінується говорити.
***Може бути, що в дитини немає мотивації говорити або знижена пізнавальна активність, але це далеко не “лінивість”. І з цими причинами потрібно працювати. І є велика ймовірність, що вони є симптомами якихось складніших порушень
Міф 4. Звертатись до логопеда можна з 4-ох років.
***Насправді, логопеди працюють з дітьми від народження. І багато мовленнєвих проблем потребують раннього втручання. Проте, якщо в дитини є порушення лише з вимовою певних звуків, тоді так, їй справді варто відвідувати логопеда після 4-ох, оскільки до цього часу формується правильна вимова звуків (а якщо говорити про звук Р – то можна чекати і до 5,5-6років)