Заїкуватість — не лише порушення звуковимови, а й захворювання всього організму. Тому поряд з логопедичною корекційною роботою цей феномен потребує спеціального загальнозміцнювального лікування. Як показують наукові дослідження, заїкуватість можна розглядати як частковий вид неврозу — логоневроз: порушення темпу, ритму, плинності мови, викликане судомами м’язів мовного апарату.
При заїкуватості у мовленні спостерігаються вимушені зупинки або повторення окремих звуків та складів унаслідок функціонального порушення діяльності вищої нервової системи. Порушення взаємодії та рівноваги процесів збудження і гальмування в головному мозку викликають неконтрольовані імпульси, які діють на весь організм та на зони звуковідтворення.
Виділяють кілька груп дітей із чинником ризику із заїкуватості.
Перша група – це діти з ознаками тривожності. Зазвичай вони дуже прив´язані до матері, реагують на зміни її настрою. Іноді у таких дітей у відповідь на різку зміну навколишнього середовища (перебування в яслах, дитячому садку, тривала відсутність матері тощо) виникають реакції у вигляді порушення сну”; апетиту, дратівливості, плаксивості.
Друга група – це діти з раннім мовленнєвим розвитком, у яких перші слова з´являються до 1-го року, ау 1,6-1,8 року формується фразове мовлення. У 2—2,5 року діти починають говорити розгорнутими фразами, їхня мовленнєва активність має високий рівень. У мовленні дітей цієї групи з´являються множинні ітерації. Мовлення виникає у період інспіраторної фази дихання.
Третя група – це діти з незначною затримкою мовленнєвого розвитку. Слова у таких дітей з´являються після 1-го року, найчастіше до 1,3—1,5 року. Фразове мовлення формується після З років, фаза її інтенсивного розвитку припадає на вік 3,6 року. Мовлення таких дітей здебільшого невиразне з істотним порушенням його звукової сторони.
Четверта група – це діти з генетичними чинниками ризику, тобто з ознаками ліворукості, наявністю у родині осіб із заїкуватістю (виявляється генетична зумовленість мовленнєвої патології).
У родині з чинниками ризику заїкуватості мають бути створені умови для нормального соматичного і нервово-психічного розвитку дитини. Сюди належать:
-дотримання режимних моментів, що відповідають віку дитини;
-правильне харчування;
-запобігання соматичним і психічним перевантаженням;
-створення сприятливого емоційного клімату в родині;
-погоджені однакові виховні впливи.
Випадки раннього мовленнєвого розвитку не слід оцінювати як позитивне явище. Таку дитину небезпечно перевантажувати мовленнєвим спілкуванням: вводити нові слова і мовні обороти в повсякденне мовлення, заохочувати мовленнєву активність.
Навпаки, потрібно максимально знизити рівень інтенсивності інформації. Таким дітям протипоказані видовищні масові заходи, що можуть призвести до психічного перевантаження. Мовлення дорослих має бути спокійним і неквапливим, з чіткою вимовою слів і речень.
Для таких дітей корисні ігри з ритмічними рухами, ритмічною вимовою окремих слів і коротких фраз. Дуже важливо звернути увагу на процес становлення у них мовленнєвого дихання.
У дітей із деякою затримкою мовленнєвого розвитку іноді під час ретельного обстеження їх психоневрологом виявляють ті чи ті симптоми церебрастенічного синдрому (підвищення внутрішньочерепного тиску, рухове розгальмування, зниження уваги тощо).
Передусім потрібно формувати звуковимову і мовленнєве дихання (базові рівні мовнорухового акту)У період інтенсивного накопичення словника і розвитку фразового мовлення у цих дітей особливу увагу слід приділяти появі ітерацій.
У дітей із сімейною ліворукістю корисно вчасно виявляти симптоми порушення формування нормальних міжпівкульних відношень. У дошкільному віці у частини дітей не відразу встановлюють домінантність однієї з рук. Діти можуть однаково вільно використовувати то праву, то ліву руку у своїх діях. У цьому разі треба організовувати діяльність дитини так, щоб максимально активізувати праву руку. Потрібно послідовно, проте не силоміць, вкладати ложку перед їжею (олівець перед малюванням та ін.) у праву руку. Підчас прогулянок намагатися тримати дитину за праву руку. Відомо, що діти-лівші емоційно лабільні, тривожні, мають низький рівень адаптаційних можливостей центральної нервової системи. Для них особливо важлива емоційна стабільність у сімейних стосунках і шкідлива різка зміна навколишнього оточення (наприклад, приміщення в дитячому садку без періоду адаптації).
Наявність заїкуватих у родині може мати патогенне значення для мовлення дитини. Насамперед слід значно обмежити мовленнєве спілкування заїкуватого з маленькою дитиною, особливо в період формування фразового мовлення їхнє спілкування може відбуватися тільки за використання таких видів мовлення, коли у дорослого заїкуватого не виявляється заїкуватості (наприклад, читання віршів, односкладове запитально-відповідне мовлення тощо).
Для дітей, мовлення яких формується в умовах родини з двомовністю (тобто, де розмовляють двома або більше мовами), мають бути створені особливі умови. Нервова система дітей у період розвитку мовлення значно напружена. Воно зростає у разі, коли формуються одночасно дві мовні системи. Іноді за цієї ситуації з´являються певні симптоми мовленнєвої патології або виникають відхилення від норми. В одних випадках – це затримка розвитку кожної з мовних систем, які дитина опановує одночасно, невідповідний вікові малий словниковий запас, затримка формування граматичних структур, використання різних мов у побудові однієї фрази тощо; в інших – може розвинутися й заїкуватість.
Будьте уважні! Не пропустіть перших ознак заїкуватості. Відразу ж зверніться до спеціаліста, якщо ваш малюк:
♦ вживає перед окремими словами зайві звуки (а,і);
♦ повторює перші склади та цілі слова на початку фрази;
♦ робить вимушені зупинки в середині слова, фрази;
♦ зазнає труднощів на початку мовлення.
Заїкуватість виникає, зазвичай, у віці від 2 до 5 років, коли відбувається інтенсивне становлення мовлення дитини. У системі інших нервових процесів мовлення як таке найбільш уразливе, тож різні навантаження на нервову систему так чи інакше впливають на мовлення дитини. Малюк легко збуджується, а збудження призводить до виникнення судом.
Хлопчики заїкаються утричі частіше, ніж дівчатка.
Профілактика заїкуватості
♦ Мовлення людей, серед яких перебуває малюк, має бути неквапним, правильним, повільним та чітким.
♦ На мовленні дитини негативно позначаються несприятливі умови в родині (конфлікти, сварки).
♦ Стежте за дитиною! Уникайте психічних травм (часто-густо мами називають причиною заїкання переляк), фізичних травм (особливо голови).
♦ Не перевантажуйте дитину інформацією, зайвими емоціями.
♦ Не намагайтеся зробити з дитини вундеркінда, не форсуйте її розвитку.
♦ Не читайте страшних казок на ніч. Не лякайте бабаєм, дідьком тощо.
♦ Не карайте дитину надто суворо, не бийте, не залишайте в темній кімнаті тощо.
Заїкуватість виразніше проявляється на тлі втоми дитячого організму, загальної слабкості. Відтак у першій половині дня ця вада менш виражена, ніж у другій його половині.
Наодинці із собою діти не заїкаються, не роблять вони цього й під час співу.
Поради логопеда
- Для виправлення заїкуватості слід впливати і на мовлення дитини, й на її організм загалом.
- Порадьтеся з лікарями (психіатром, невропатологом, терапевтом).
- Зміцнюйте та оздоровлюйте малюка.
- Створіть спокійну, доброзичливу атмосферу в родині та в середовищі дитини.
- Започаткуйте режим дня з обов’язковим дво-три-годинним денним та нічним (10-12 годин) сном.
- Вилучіть з життя дитини агресивні мультфільми, фільми та комп’ютерні ігри. Натомість запропонуйте послухати добру казку або заспівати разом із вами гарну дитячу пісеньку.
- Дотримуйтеся вимог раціонального та висококалорійного харчування дитини.
- Загартовуйте малюка обтиранням, обливанням, купанням тощо.
Виконання всіх перелічених умов та корекційна робота логопеда допоможуть подолати складне порушення.
Будьте терплячі, успіхів вам!
Підготувала вчитель-логопед Довгопол Оксана Вікторівна