Рух – основний прояв життя і в той же час засіб гармонійного розвитку особистості. Відомо, що в дитячому віці рівень розвитку рухових рефлексів є показником загального стану здоров’я і розвитку особистості; за активністю рухів дитини можна судити про розвиток інших аспектів особистості, зокрема когнітивної сфери та психіки. Рухові здібності дитини розвиваються і удосконалюються відповідно до умов навколишнього простору, тому ступінь рухового розвитку дитини значною мірою залежить від батьків. Серед широкого спектра оздоровчих впливів на організм дитини провідну роль відіграє рухова активність, що постає потужним фактором підвищення адаптивних можливостей організму і його функціональних резервів.
Сім’я багато в чому визначає ставлення дітей до фізичних вправ, їх інтерес до спорту, активність та ініціативність. Сім’я – перший соціальний інститут, а тому дитина здатна сприймати переконання, модель поведінки батьків, духовні цінності та спосіб життєдіяльності. Значущим у цьому контексті постає залучення дітей до фізичної активності в умовах сімейного середовища.
Рух є засобом пізнання навколишнього світу, задоволення біологічних потреб організму. Важко переоцінити роль рухової активності в розширенні функціональних можливостей організму, що розвивається, в удосконаленні рухової діяльності.
Формування важливої для життєдіяльності потреби в руховій активності значною мірою залежить від особливостей життя і виховання, від того, наскільки дорослі, що оточують дитину, створюють умови, сприяють освоєнню доступних для певного віку рухів. Змістом активної діяльності є формування фізичної культури особистості: навчання життєво важливих рухових навичок і вмінь, розвиток фізичних здібностей за допомогою загальнозміцнювальних та загальнорозвивальних вправ.
У своїх дослідженнях Е. Вільчковський наголошує, що потреба в руховій активності є важливою умовою повноцінного розвитку дитини у будь-якому віці, а тому важливою складовою сімейного виховного впливу має стати залучення дитини до фізичної культури та спорту, формування активної життєвої позиції та орієнтування на ведення здорового способу життя.
Варто пам’ятати, що рухова активність на різних вікових етапах розвитку особистості не може бути однаковою, оскільки у кожної дитини для кожного віку існують свої індивідуальні особливості. Тому неправильно виконувані акти, що можуть закріпитися у вигляді стереотипів. Це може стати причиною розвитку функціональної асиметрії м’язів, деформацій опорно-рухового апарату і навіть порушень у розвитку діяльності вегетативної системи.
З огляду на це необхідно контролювати рухову активність дитини та допомагати їй підбирати адекватні для її віку та індивідуальних особливостей вправи, адже спільна діяльність батьків і дітей у процесі фізичного виховання – важливий чинник згуртування сім’ї, зміцнення морального клімату, створення сімейних традицій, спільних інтересів. Для дитини набути соціального досвіду, увійти до соціуму, стати особистістю – означає мати перспективу в подоланні бар’єрів в освіті, культурі, фізичному та інтелектуальному розвитку.
Однією з основних умов успішної соціалізації дитини є її здоров’я, розвиток усіх систем життєзабезпечення. Фізична культура надає всі можливості для задоволення зазначених потреб. У сім’ї, де є розуміння значення рухової активності для повноцінного розвитку особистості дитини, в якій наявне усвідомлене ставлення до здоров’я дитини, батьки самі створюють умови для її розвитку.
Участь сім’ї у розвитку рухової активності дитини є неоціненною, оскільки, сім’я є первинною інстанцією соціалізації особистості дитини.
На сім’ю покладається найбільша відповідальність за виховання здорових, витривалих, фізично розвинених і активних дітей.
Серед завдань фізичного виховання в сім’ї та формування рухової активності визначаємо такі:
‒ збереження і зміцнення здоров’я дитини;
‒ підвищення рівня фізичної та розумової працездатності;
‒ загартування організму, підвищення його адаптаційних можливостей;
‒ розвиток рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості) за
рахунок систематичного виконання спеціальних комплексів вправ;
‒ виховання у дітей стійкого інтересу, потреби до систематичних занять.
Для формування рухової активності дитини в умовах сімейного виховання пропонуємо декілька груп вправ.
До першої групи входять вправи, спрямовані на вироблення правильної постави.Вправи такого плану є загальнооздоровчими, сприяють нормальному фізичному розвитку.
Другу групу становлять вправи, що містять елементи акробатики. Вони спрямовані на розвиток спритності, гнучкості та швидкості реакції. Щоб забезпечити повну безпеку при виконанні цих рухів, дорослі повинні бути дуже обережні й уважні.
До третьої групи належать рухливі ігри, в яких використовуються ходьба, біг, стрибки тощо. У процесі виконання таких вправ дитина вчиться дотримуватися певних правил, дисципліни, а також вмінню зосереджуватися.
До четвертої групи віднесено вправи з використанням різних предметів на свіжому повітрі або в приміщенні. Сюди належать, наприклад, піднімання по драбинці і гімнастичній стінці, перестрибування через перешкоди. У цих вправах важлива не стільки точність виконання, скільки швидка адаптація до незвичайних умов.
П’яту групу становлять музично-ритмічні вправи, які виховують у дітей граціозність, усвідомлене виконання. Дитина спочатку вчиться слухати музику і розуміти її характер, а потім невимушено поєднує рухи з музичним супроводом.
Отже, щоденні заняття фізичними вправами можна розглядати як тренування, що являють собою формування рухових навичок і розширення функціональних можливостей організму. Особистий приклад батьків, спільні заняття фізичною культурою та спортом, здоровий спосіб життя ‒ головні складові успіху фізичного виховання в сім’ї. Саме батьки формують у дітей ціннісне ставлення до здоров’я і потребу в систематичних фізичних навантаженнях. Турбота про формування рухових навичок дитини, про досягнення необхідного рівня спритності, швидкості, сили та інших якостей є першочерговим завданням батьків. Варто пам’ятати, що чим міцнішим буде здоров’я дитини, чим кращими будуть її фізичні дані, тим краще вона пристосується до соціальних умов.