Cвято. Гамір, подарунки, музика, веселощі…
Підготовка до свят — кропітка праця.
Маркер перший — визначальний.
Свято — це радість. Мабуть, тому воно співзвучне слову «сяяти». Чи завжди на святі в дитячому садку сяють очі наших вихованців? На жаль, ні. Тенденція демонструвати досягнення майстерності музичного керівника та вихователя, коли діти бездоганно виконують пісні й танці, декламують вірші, — зазвичай призводить до того, що діти і педагоги передчасно виснажуються.
Двох музичних занять на тиждень недостатньо, щоб навчити
дітей чисто інтонувати, синхронно й на високому рівні виконувати танцювальні рухи; сформувати ідеальні навички гри на дитячих музичних інструментах.
Зазвичай всі бажають феєрично провести свято чи розвагу — щоб було чим похизуватися перед колегами. Медіапростір кишить відео, які спонукають зробити ліпше, ніж хтось, або принаймні відтворити продемонстроване. І результату прагнуть досягнути за рахунок… репетицій.
Добре це чи погано? Під час освітнього процесу дитина має право задовольняти свої потреби в різноманітних активностях.
Тому проводити репетиції тоді, коли діти, скажімо, мають гуляти на майданчику — а це подекуди трапляється, — значить закладати бомбу сповільненої дії. На прогулянці дитина збагачується киснем, рухається. Без цього неможливий нормальний фізичний розвиток. Сучасні діти й так позбавлені повноцінного рухового режиму. Удома їм часто пропонують ґаджети, замінюючи ними реальне спілкування і провокуючи «сенсорний голод». А в дитячому садку регламентують види діяльності, іноді не враховуючи вільний вибір. Як наслідок, це притуплює ініціативність дітей або провокує їх проявляти некеровану поведінку.
Як уникнути репетицій, але забезпечити свято цікавими для дітей номерами? Насамперед налаштувати на колаборацію музичних керівників, вихователів та батьків.
В умовах війни музика спрацьовує артпрактикою вивільнення емоцій дитини. Згадайте «Червону калину» у виконанні дівчинки, яка перебувала в сховищі. Згадайте сотні тривожних моментів, паніки й відчаю та свій стан, коли хтось починав співати чи лунала музика. Пісня, довільні рухи під музику знімають тонус м’язів, покращують емоційний стан. Тож рухатися й співати можна в групі, в сховищі, вдома. Якщо це робити щоденно, вокальні та музично-ритмічні навички сформуються гарантовано.
Під час репетицій діти і педагоги витрачають надзусилля, щоб забезпечити відповідний рівень виконання. А це спустошує й виснажує емоції, на які під час свята та в період післясвяття виникає дефіцит. Невже можна примусити радіти, коли ти сотні разів повторював, завчав? Враховуємо й різність дітей: у когось виходить з першого разу бездоганно, а хтось, виконавши сто разів, залишається без потрібного ефекту.
На користь відсутності репетицій спрацьовує й досвід аніматорів, яких часто запрошують на свята. Хіба вони проводять репетиції? Але діти на святі залюбки з ними співають, танцюють, грають. Чому? Тому що рухи — прості, а пісні — з часто повторюваними рефренами на кшталт «ла-ла-лей». Аніматори не вимагають синхронності, але неодмінно підбадьорюють кожного й тримають у фокусі уваги тих, хто комплексує. Саме ця вільність і свобода так приваблює дітей і забезпечує атмосферу радості.
Маркер другий — ціннісний
Радісній атмосфері свята не сприяє також і зациклення на
костюмах. У кожного — свої статки. Тому варто подбати про елементи костюмів, які можна зібрати усім колективом закладу, підключивши родини вихованців. Знайдуться і маски, і капелюшки для принцес, і метелики для джентльменів, і прабабусине віяло, і мамин весільний серпанок, і татова байкерська бандана, і безліч інших речей, які є в кожному домі та припадають пилом, очікуючи свого зіркового часу.
Елементи костюмів, декору, запрошення на свято, афішу можна готувати в групі під час художньо-продуктивної діяльності. І визначальною тут є не освітня програма (яка не є догмою, а лише орієнтиром), не планування на догоду перевіряльникам, а реальне життя й реальні потреби дітей.
Мотивувати колектив змінити ставлення до свята в дитячому садку можна за допомогою педагогічного інтерактиву за Інною Кондратець. Пропонуємо рольову гру «Яким я хочу бачити свято?». Педагоги об’єднуються в команди: «батьки вихованців», «керівництво закладу», «діти», «музичні керівники», «вихователі». Учасники обговорюють свої очікування, враховуючи запити конкретної групи, презентують їх, а модератор гри фіксує спільні очікування та радикально протилежні. Гра завершується тоді, коли колектив на підставі виважених аргументів прийме спільну стратегію дій, яка задовольнить учасників усіх груп.
Класикою жанру є типовий монтаж свята за загальноприйнятими нормами: вірш, пісня, танець, гра. І взагалі звично: батьки — глядачі, діти — актори, педагоги — на варті. Проте існує безліч варіантів, які дають змогу відійти від цього кліше й винести свято за межі музичної зали: свято-карнавал, свято-фестиваль, свято-ярмарок, свято-квест. А батьків можна зробити не лише спостерігачами, а й учасниками.
Дитині важливо, щоб під час свята тато й мама були поруч.
І не просто сиділи, а активно брали участь у дійстві. Дієва порада: апелюйте до емоцій батьків. Проте не менторським тоном і не з підлещуванням. «Увімкніть» в собі актрису/актора. А сторітелінг — саме те, що стане у пригоді.
Ось приклад. Свято нового року. Батьки підготували чотирирічній донечці вражаючий костюм «Феї драже», адже читати казку «Лускунчик» — це передріздвяна сімейна традиція. Славнозвісну мелодію з однойменного балету доня теж знала. Придумавши власні рухи, вона «показувала батькам балет» і дуже раділа майбутньому святу. І ось знаменний день. Музична зала — солодке передочікування, дійство почалося. Настав момент, коли доня мала декламувати вірш. І… тиша. Як не вмовляла її вихователька й решта — ні пари з вуст. Коли прийшли додому, мама запитала: «Ти забула слова? — Ні, — відповіла доня й емоційно та виразно продекламувала рядки. — А чому ж ти в залі мовчала? — зірвалася я на крик. — Я хотіла, щоб ти стояла біля мене і тримала за руку…».
На практиці ми бачили десятки дитячих очей, наповнених сльозами через те, що мама чи тато не хотіли брати участь у конкурсі, не танцювали поруч, не підспівували, не тримали за руку, не приходили на свято, не зробили костюм тощо. Про дитячі травми можна почути й від студентів, які соромилися публічних виступів, згадуючи, як їм забороняли співати з усіма, тому що «ведмідь на вухо наступив», не ставили в танець через незграбність. Упевнена, що в кожного з вас знайдеться власна історія, яка розворушить найчерствішу душу й допоможе зробити батьків справжніми партнерами свята заради усмішки власної дитини.
Маркер третій — духовний
Кожне свято несе в собі не лише розважальний аспект, а й певні смисли. На теренах української державності в дев’яності роки минулого століття уся система освіти стала перед викликом формування національної ідентичності. Не оминули зміни й тематику свят у дитячих садках: вечорниці, Стрітення, Івана Купала, День Соборності, Державного Прапора, Покрова та інші — знайшли своє відображення в тематиці святкових ранків.
Чи все так однозначно? Ні. Тому що свята мають свої смисли.
Одні пов’язані з патріотичними мотивами, інші — з релігією, обрядовістю тощо.
Підміна понять у дитинстві карбується на все життя. Але найстрашніше те, що поверхневість, закладена в інтерпретацію певних свят, здатна спаплюжити сенс і духовну основу події. Здавалося б, наприклад, ну що поганого у вечорницях? Діти одягнені в українські костюми співають народних пісень. Тут і вареники, і жарти. Насправді, вечорниці — давня українська традиція, згідно з якою хлопці й дівчата збиралися в хаті жінки-одиначки з метою знайти собі пару. Відповідно, і пісні, і жарти, і танці, і їжа — все мало певний звабливий характер. Для дорослої публіки — те, що потрібно. А от про доречність такого свята в дитячому садку варто поміркувати.
Навряд чи діти дошкільного віку усвідомлюють сенс рядків із пісень «Ой мій милий вареничків хоче», чи «Ти до мене не ходи, куций коротенький» чи «Ой під вишнею, під черешнею стояв старий з молодою, як із ягодою». Можна неодноразово почути ці пісні на таких «вечорницях». І хтось може заперечити, мовляв, нічого страшного, мелодія жартівлива, а у зміст не обов’язково занурюватися. Проте, недаремно науковці, як-от Ірина Газіна, Олена Іваненко, Інна Кондратець, РегінаСавченко, Микола Шуть та інші, відстоюють дитячу тематику в пісенному репертуарі.
Педагоги мають усвідомити, що текст пісні дитина повинна розуміти. Текст має бути близький соціальному досвіду дитини, не порушувати екологію світу дитинства. Занурення дітей у дорослу обрядовість аж ніяк не сприяє формуванню національної ідентичності. Натомість, стимулює до раннього еротизму.
Вечорницям у дитячому садку є альтернатива: наприклад, свято національної кухні.
Те ж саме стосується й національного одягу. Ознаки «шароварщини» заполонили освітній простір. Однак національний костюм має свою філософію. Наприклад, українська хустка — символ жіночості. Її надягали жінкам, знявши весільний вінок, як символ втрати цнотливості. А дівчатка ходили зі стрічками. Хтось заперечить: навіщо так занурюватися. Насправді ця недбалість приводить до негативних наслідків. Це аналогічно тому, що ми дамо немовляті ковбасу з міркуванням: нічого страшного, колись все одно скуштує.
Релігійні свята — окрема тема для розмови. Усі вони несуть сенс глибинної віри, яку старанно плекають у сім’ї. Чому ми дозволяємо глумитися над Святим Миколаєм із Мир Лікійських, нарядившись у костюм такого нешанованого нині діда мороза? Ви уявляєте собі, щоб мусульмани, скажімо, наряджалися в пророка Мухамеда? В українській культурі є образ Морозенка. Ось і замінюйте ним діда мороза, якщо є таке бажання.
А Стрітення? Зустріч старця Симеона з маленьким Христом, яка утвердила віру в те, що все стається по волі Господній. Натомість змішали язичницькі обряди зустрічі весни з зимою, святкуємо казна що, спаплюживши і народні, і релігійні традиції.
Зустрічайте весну, милуйтеся підсніжником і першим паростком первоцвіту, слухайте весняну пісню синички і захоплюйтеся красою блакитного неба. Залюблюйте дітей у красу природи й просто святкуйте життя — це так важливо в сучасних реаліях! І тоді вони виростуть справжніми патріотами. Адже патріотизм починається з дбайливого ставлення до всього, що є в оточенні дитини: домівки, рідної вулиці, кішки, яка живе в під’їзді…
Зробіть свято краси: краси в довкіллі, краси в природі, краси в людині, і в жінці зокрема. Свято мам — важливе. У світській традиції ми відзначали його восьмого березня, проте знаючи історичне підґрунтя та враховуючи реалії сьогодення, маємо право відмовитися від цієї дати. З релігійного погляду є свято Жінок Мироносиць, яке вшановуємо у другу неділю після Великодня. А для святкування у дитячому садку варто згадати день Матері, який відзначаємо в травні. Його цінність полягатиме в тому, що наративом має стати шанування мами не лише у свято.
Зробіть святковий подіум для мам, бабусь, дівчаток. Вигадайте конкурси з компліментами, запропонуйте кожній родині представити цікавинки про себе у вигляді пантомімічного етюду, тіньового театру, фокусу, «оживлення» картини тощо. Вмотивуйте чоловіків і хлопчиків до цікавих привітань — можливо, саме на святі ваші вихованці побачать своїх татусів галантними до жінок. І це буде якраз тим рушієм, який вмотивує хлопчика на шанобливе ставлення до дівчинки.
Для духовного стрижня важливим є відсутність гламуру, який так полюбляють використовувати під час модних сценаріїв сучасні педагоги. Просимо тонко відчувати тендітність дитячої душі та не вносити у світ дитинства дорослість. Усьому свій час. Є безліч матеріалів, які допоможуть зробити дитяче свято тим стрижнем духовності, який обережно, не нашкодивши, резонуватиме до струн дитячої душі та в майбутньому відгукнеться високою духовною культурою.
Маркер четвертий — змістовий
Будь-яке свято не обходиться без репертуару, — він, власне, і є змістом свята. Наголошуємо на тому, що репертуар має бути виключно адаптований під дитяче виконання. Неприпустимим є репертуар дорослий: перероблені пісні, які не враховують діапазон дитячого голосу.
Екологічний підхід в освіті передбачає збереження феномену дитини й урахування принципу природовідповідності. Надмірне навантаження на голосові зв’язки та на руки, коли ми даємо не дитячі музичні інструменти, а ті, що призначені для дорослих; надмірні вимоги до відтворення складних танцювальних рухів — усе це провокує втрату інтересу дитини до музичної діяльності.
На що ж орієнтуватися в змісті свята, щоб воно було корисним?
Орієнтирами мають бути:
український контент;
дитячий репертуар пісень і танців;
естетичний смак у підборі репертуару;
уникання еротизму в піснях, танцях і конкурсах;
відмова від вечорницького контенту;
надання більшої самостійності та ініціативи дітям і батькам;
почуття міри;
післясвяття — рефлексійне коло.
Ці орієнтири зумовлені реаліями нашого сьогодення. Вони однозначні в інтерпретації й спрямовані на реалізацію дитиноцентризму.
Наостанок можна зазначити, що кожен педагог сам визначає змінювати чи не змінювати підходи до організації дитячого свята.
Підготувала: завідувач ДНЗ
Олена ШРАМЧЕНКО