Сенсорна інтеграція — процес, під час якого нервова система людини отримує інформацію від різних сенсорних систем, організовує та інтерпретує їх, щоб потім використати для цілеспрямованої діяльності. Саме завдяки сенсорній інтеграції дитина правильно реагує на різні ситуації — відсмикує руку, коли торкається до чогось дуже гарячого, прикриває вуха, коли чує дуже гучну музику.
Водночас сенсорна інтеграція — це метод роботи з дитиною, у якої сенсорні системи дезінтегровані і вона має гіпер- або гіпочутливість до певних стимулів. За допомогою спеціальних занять за цим методом діти навчаються правильно інтерпретувати інформацію, яка надходить від різних аналізаторів.
Що таке сенсорна дисфункція
Іноді трапляється так, що нервова система дитини неправильно обробляє сигнали, що находять до неї, не організує їх у адекватну поведінкову реакцію. Такий стан називають сенсорною дисфункцією або сенсорною дезінтеграцією.
Дитина із сенсорною дисфункцією може прикривати вуха руками в галасливому місці, ридати й відмовлятися вдягати вовняний светр чи кофту із високим комірцем. Або ж боятися підніматися сходами, не хотіти використовувати полуничний шампунь, постійно відволікатися на будь-який шум. Зазвичай дорослі сприймають таку поведінку дитини як вередування або непослух, не звертають на неї багато уваги.
Нерідко, ті симптоми, які здаються дорослим поведінковими проявами — істерики, впертість чи перебільшена реакція, — можуть мати сенсорні причини. Як же відрізнити порушення сенсорної системи від звичайного вередування? Та найголовніше, як допомогти дитині?
Чому виникає дисфункція
Сенсорна інтеграція починає формуватися під час внутрішньоутробного розвитку дитини: у цей період її зовнішні та внутрішні органи передають до мозку сенсорні імпульси щосекунди. Після народження кількість сенсорних імпульсів значно зростає. Найінтенсивніше сенсорна інтеграція формується в перші три роки життя і триває до семирічного віку.
Якщо дитина народжується здоровою, зростає в сенсорно збагаченому середовищі — батьки часто беруть її на руки, розмовляють із нею, пропонують помацати й спробувати «на зуб» різні предмети, допомагають рухатися — усі її сенсорні системи функціонують належно і злагоджено. Нормальна сенсорна інтеграція дає дитині змогу формувати й розвивати моторику, мовлення й мислення, оволодівати побутовими навичками, адекватно взаємодіяти з навколишнім світом та оточенням.
Погодьтеся, складно їсти суп, коли рука незграбно підносить ложку до рота, смакові рецептори спотворюють інформацію, запах спецій видається надто різким, тактильні рецептори майже не допомагають ковтати, а інтроцептивні — «стверджують», що ви не голодні.
Якщо через важку вагітність матері, ускладнення чи травми під час пологів стовбур мозку, мозочок або стовбурові структури головного мозку дитини пошкоджуються, у неї розвивається дисфункція сенсорної інтеграції. Виникає вона і тоді, коли батьки виховують дитину в умовах сенсорної недостатності.
У дітей із сенсорною дезінтеграцією структури мозку, що фільтрують інформацію, працюють некоректно. Вони можуть пропускати забагато або зовсім мало інформації. Такі стани називають підвищеною або зниженою сенсорною чутливістю.
Діти з підвищеною сенсорною чутливістю перезбуджуються від сенсорних стимулів або уникають їх. Наприклад, різко реагують на дотики до себе чи прикривають вуха руками, коли чують звуки нормальної гучності. Діти зі зниженою сенсорною чутливістю не реагують на звичайні сенсорні стимули або ж, навпаки, шукають їх. Приміром, тягнуть до рота усе довкола чи не можуть всидіти на одному місці.
Як визначити, чи є в дитини дисфункція сенсорної інтеграції?
Найліпший спосіб це зробити — спостерігати за дитиною. Наведемо типові симптоми, на які варто насамперед звернути увагу.
Слух. Дитина боїться неочікуваних або гучних звуків, не любить деякі види музики або музику загалом, болісно реагує на спів чи тембр чийогось голосу. Часто прикриває вуха руками або, навпаки, не чує, коли до неї звертаються. Дитина не може гуляти галасливою вулицею, має розгублений вигляд, коли опиняється в людних місцях. У дитячому садку уникає дітей, які галасують, полюбляє гратися сама.
Зір. Дитина уникає яскравого світла, їй подобається перебувати в напівтемряві або темряві. Також дитина може лякатися предметів, що рухаються, погано оцінює відстань — їй складно ходити по сходах, переступати перешкоди, грати в групові рухливі ігри. Дитина напружено розглядає людей чи предмети, може уникати зорового контакту.
Дотик. Дитина не любить грати з пластиліном і піском, малювати пальчиками, ходити босоніж. Вона уникає дотиків до себе й сама не любить чіпати людей чи обмацувати предмети. Дитина різко реагує на текстуру тканини, із якої пошитий одяг чи постільна білизна, відмовляється носити одяг певного фасону, приміром, тісні кофти чи светри з горлом. Дитина вивертає або знімає одяг, бо шви, етикетки чи нитки лоскочуть її, натирають їй шкіру. Також у дитини може бути знижена больова й температурна чутливість.
Рух і положення тіла. Дитина незграбна, неповоротка. Може ходити перевальцем. Вона не любить гратися на спортивних майданчиках, спускатися з гірки, лазити по драбинках і мотузкових сходах, гойдатися на гойдалці. Дитина погано стрибає, не може навчитися кататися на велосипеді. Вона небезпечно ризикує під час рухливих ігор, пробує різні типи рухів, намагається триматися й хапатися за все, що потрапляє під руку, коли відчуває, що втрачає ґрунт під ногами.
Дитині складно зосередитися, зокрема, якщо навколишнє середовище насичене подразниками, до яких вона чутлива. Вона дуже швидко змінює ігри, інтереси, вид активності. Водночас дитині властиві тривожність, афективна поведінка й надлишкові емоційні реакції — капризи, істерики, плач, частий сміх, агресивна поведінка тощо.
Організм і нервова система дитини розвиваються у міру того, як вона дорослішає. Механізми передачі сенсорної інформації також поступово починають працювати ліпше. Утім, якщо симптоми, які здаються батькам поведінковими проявами, мають сенсорні причини, із віком вони лише посилюватимуться і псуватимуть дитині життя. Крім того, багато дітей має симптоми не одного, а декількох сенсорних порушень, тобто так званий комбінаторний розлад.
Дитина може мати гіперчутливу тактильну та гіпочутливу пропріоцептивну системи й водночас постійно стимулювати вестибулярну систему — повсякчас рухатися й пробувати різні види рухових активностей.
Підготувала: практичний психолог
Ганна ЛУБЕНЕЦЬ
За матеріалами періодичного видання «Практичний психолог. Дитячий садок», №3, 2021р., с.17-20