Запити щодо роботи з тривожними дітьми практичний психолог отримує не часто. Адже тривожний дошкільник завдає батькам і педагогам менше клопоту, ніж гіперактивні, агресивні чи конфліктні діти. Та це не означає, що дорослі байдужі до дитини, просто їм не одразу вдається помітити й розпізнати тривожність. До того ж дорослі сприймають тривожність як проблему лише тоді, коли її прояви мають дезадаптивний характер і безпосередньо сигналізують про проблеми в розвитку особистості дитини. Ба більше, існує й адаптивна тривожність, яка є нормою та сприяє адаптації, створює безпеку на особистісному рівні.
Важливо розрізняти тривожність та суміжні з нею явища — тривогу, тривожний стан, страх. Також важливо розуміти, що діти по-різному виражають тривожність: одні, щоб зняти напруження, використовують агресію, другі, навпаки, закриваються, тримають переживання у собі.
Маркери тривожності. Серед рис, які притаманні тривожним дітям, виділяють:
- постійне занепокоєння, страхи — реальні та/або уявні;
- очікування негативних подій;
- напруження в тілі, психосоматичні порушення;
- невміння організувати себе, невпевненість, самокритичність.
Це проблеми емоційного, поведінкового та фізіологічного характеру. Саме ці три групи лягли в основу класифікації симптомів тривожності (табл.).
Симптоми тривожності
| Симптоми | Характеристики |
| Емоційні | • постійне відчуття небезпеки, страху
• проблеми з концентрацією уваги • неспокій, нетерплячість • очікування гіршого, страх негативного ставлення чи негативної оцінки • дратівливість • пошук ознак небезпеки • спустошеність, безсилля, збайдужіння • розгубленість, пригніченість |
| Поведінкові | • неспроможність розслабитися, насолоджуватися спокоєм, бути собою
• труднощі з концентрацією уваги • настороженість • недовіра до людей • уникання ситуацій, які можуть зумовити тривогу • прокрастинація |
| Фізіологічні | • м’язове напруження
• біль у тілі • підвищена пітливість • прискорене серцебиття, тремтіння, задишка у стані • розлади сну • проблеми з шлунково-кишковим трактом, нудота, діарея • різкі зміни апетиту • тики, запинання |
Американські психологи Мері Алворд і Патрисія Бейкер (Mary Alvord, Patricia Baker) виділяють п’ять критеріїв тривожності:
- постійна стривоженість, настороженість;
- проблеми з концентрацією уваги, а іноді — нездатність зосередитися на чому-небудь;
- м’язове напруження, наприклад, у ділянці обличчя, шиї;
дратівливість; - порушення сну.
Причини. Тривожність формується під впливом соціального оточення не одразу й поступово стає стійким станом. При цьому потрібно розрізняти поняття «тривожність», «тривога» та «страх».
Тривога — комбінація декількох емоцій, одна з яких — страх. Якщо дитина має багато страхів, вона часто відчуває тривогу. Це свідчить про прояви тривожності в характері дитини. Тривога зазвичай нетривна і нестійка, натомість тривожність — тривалий стан, що проявляється в усіх сферах життя дитини.
У дитини дошкільного віку може виникнути тривожність, якщо батьки та/або вихователі чи інші значущі для неї дорослі: агресивно ставляться до дитини, порушують її особисті кордони, надмірно опікають, контролюють її; висувають до дитини надмірні вимоги, дотримуються стилю виховання, що не враховує її індивідуальні й вікові особливості; самі проявляють тривожність; недостатньо спілкуються з дитиною, не виявляють уваги, турботи; не довіряють дитині, сумніваються в її здібностях, можливостях; поводяться непередбачувано, не встановлюють чітких і зрозумілих дитині правил.
Психологи Олена Лютова й Галина Моніна вважають, що тривожність розвивається тоді, коли дитина переживає внутрішній конфлікт. Його можуть спричинити завищені й неузгоджені вимоги мами й тата або ж батьків і вихователів дитячого садка. А також вимоги, які принижують дитину, ставлять її в залежність від дорослих.
Поради дорослим. Щоб розвивати та підтримувати дошкільника, який має тривожність, потрібно створити умови, що не стимулюватимуть та не
підживлюватимуть її.
Для тривожної дитини важливо, щоб події та поведінка оточення були передбачуваними. Тому дорослі мають готувати її до будь-яких змін у житті: завчасно повідомляти про них, пояснювати, відповідати на запитання дитини. Коли дитина починає займатися новою діяльністю чи входить у незнайоме оточення, потрібно дати їй змогу призвичаїтися до нових умов, поспостерігати за іншими, самостійно поступово й за власним бажанням долучатися до діяльності чи спілкування.
Правила та вимоги, які висувають до дитини усі близькі дорослі, мають бути однаковими, відносно стабільними та зрозумілими. Не має бути ситуацій, коли за одну й ту саму поведінку дитину одного дня хвалять, а наступного — сварять. Вимоги дорослих мають враховувати можливості дитини. Тобто дорослі не повинні ані надмірно опікати дитину, ані вимагати від неї бути самостійною, знати та вміти понад свій вік.
У будь-якій ситуації, зокрема потенційно стресовій для дитини, поряд має бути врівноважений дорослий. Впевнена поведінка дорослих заспокоїть дитину, а тривожність, навпаки, — посилить тривогу і страхи. Загальним фоном взаємодії батьків і вихователів з дитиною має бути доброзичлива увага та емоційне спілкування.
Оскільки тривожна дитина має проблеми з самооцінкою, для неї важливо, щоб її поведінку віддзеркалювали дорослі. Позитивна оцінка її дій та поведінки, надає дитині впевненість, а зауваження — насторожують. Тому дитина має розуміти, за що її хвалять, а де вона порушила правила. Зауваження можна робити за методом «цукерки»: комплімент — критика — комплімент. Оцінювати вчинки дитини потрібно лише щодо неї самої, не порівнюючи її з іншими дітьми.
Для того щоб розвивати впевненість у собі, потрібно створювати «ситуації успіху» — давати такі доручення та залучати до тієї діяльності, у якій дитина вправна та, найімовірніше, буде успішною. І навпаки, уникати ситуацій змагання, завдань, що потребують спритності та рішучості. Адже вони лише підвищують напруження та невпевненість дитини в собі, зумовлюють у неї тривогу.
Оскільки одним із симптомів тривожності є тілесне напруження, дитині потрібно давати можливість розслабитися. Для цього, приміром, можна обійняти та/або погладити її, виконати з нею прості вправи, що дають змогу розслабити м’язи, відновити дихання.
Також можна домовитися про таке: коли дитині страшно, неприємно абощо, вона може підійти до дорослого, який пропонує це правило, мовчки взяти його за руку, нічого не пояснюючи, і триматися стільки, скільки їй потрібно.
Підготувала: практичний психолог
Ганна ЛУБЕНЕЦЬ
За матеріалами журналу «Практичний психолог. Дитячий садок», №1 – 2022, С. 11-17