Тип консультації: груповий
План
1. Виховання у дітей правильного ставлення до культури, мистецтва, особистості — одне з найважливіших завдань сучасної національної системи виховання.
2. Мова – це найкраща характеристика народу.
3. Засоби національного виховання.
4. Любов до рідної мови, Батьківщини і глибокий патріотизм у педагогічних працях В.О.Сухомлинського.
5. Формування комунікативних навичок у дітей засобами народознавства.
6. Гра – провідний вид діяльності дошкільників.
7. Традиційні народні свята і розваги.
Протягом останніх років відбуваються значні зміни у вітчизняній освіті. Існує тенденція до пошуку нових підходів до виховання та навчання, реалізації інноваційних напрямків у діяльності освітніх закладів. Наприклад, у Законі України «Про дошкільну освіту» зазначена необхідність модернізації першої освітньої ланки, удосконалення її змісту, осучаснення навчально-виховних технологій, приведення їх у відповідність до вимог життя нової епохи.
У Базовому компоненті дошкільної освіти (Стандарт дошкільної освіти) окреслені оновлена мета і пріоритети розвитку дошкільної освіти, а саме: «інноваційний характер освітньої діяльності, використання сучасних виховних та навчальних технологій».
Згідно з народною виховною мудрістю, все оточення дитини (родинна обстановка, громадське життя, вулиця, навколишня природа) має позитивно впливати на формування національного типу особистості. Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи освіти і виховання.
Виховання у кожної дитини правильного ставлення до культури, мистецтва, особистості — одне з найважливіших завдань сучасної національної системи виховання. Самобутня особистість — це найбільше багатство нації. Чим більше буде яскравих, самобутніх особистостей, тим кращі умови створюватимуться для поглиблення, розвитку самобутності нації. Сучасна національна система виховання має найбільше умов для того, щоб формувати яскраво виражені особистості, які мають великий творчий потенціал. Пошуки та обгрунтування шляхів формування національного типу особистості – одне з найважливіших завдань кожного вихователя.
Новий підхід до оцінки якості дошкільної освіти пов’язано з формуванням ключових компетентностей у дітей. Тому головним завданням сучасного дошкільного навчального закладу є формування в дітей універсальних умінь і здатностей – ключових компетенцій: соціальної, комунікативної, інформативної, когнітивної, загальнокультурної, спеціальної. Цим компетенціям надається особливе значення в українській освіті. Засвоївши їх, дитина згодом може легко адаптуватися у суспільстві.
Компетентність – знання, усвідомленість, авторитетність у будь-якій галузі, проінформованість, обізнаність. Основним новоутворенням дошкільного дитинства є компетентність, яка охоплює ряд аспектів: інтелектуальну, соціальну, мовну, фізичну. Компетентність убирає в себе результати розвитку всіх базисних характеристик особистості, що сформувалися в діяльності дитини-комунікативної, інтелектуальної, продуктивної та життєдіяльності в цілому. Компетентність у смисловому значенні охоплює три аспекти: знання, вміння, навички. Крім того, компетентність – це гармонійне співвідношення «хочу» і «можу».
Саме компетентність виконує ряд функцій: уміння вибирати відповідну інформацію для виконання дій, для досягнення необхідної мети або для побудови нової дії, для використання знань, які одержано від успіхів і невдач; для коректування, відмови від недоцільної дії; для широкої та глибокої взаємодії з довкіллям.
На думку А.М. Богуш, компетентність дошкільника можна визначити як комплексну характеристику особистості, що вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність, ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль. Компетентність дитини дошкільного віку – це сформованість інтелектуальних операцій, визначена довільна спрямованість діяльності, усвідомленість і значна мотиваційна насиченість. Отже, ми можемо говорити про наявність освітньої компетентності в дитини як ідеальної, нормативної, що моделює ознаки випускника дошкільного навчального закладу. Освітня компетентність – це наслідок особисто-орієнтованого навчання, оскільки має відношення до особистості дитини і виформовується лише в процесі виконання нею певного комплексу дій.
Дошкільний заклад сьогодні – це той фундамент, на якому будується цілісна система безперервного виховання свідомого громадянина і патріота. Щоб діти стали народом, творцями своєї долі, необхідно, аби вони за час виховання та навчання міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко перейнялися його національним духом, способом мислення і буття. А без вивчення української мови, традицій, культури, звичаїв рідного народу, це зробити неможливо. Адже, мова є духовною основою кожної нації і відіграє особливу роль у громадянському вихованні, у вихованні патріотичних почуттів дітей.
Нині, коли Україна розбудовує свою державність українською мовою, вчення великих педагогів – К. Ушинського, І. Срезневського, С. Русової, О. Ольжич, В.О. Сухомлинського та ін. щодо місця рідної мови у процесі навчання і виховання підростаючого покоління є надзвичайно актуальним.
У педагогічній спадщині К.Ушинського стрижневим є вчення про рідну мову. За його переконанням, мова і народ нерозлучні. Якщо зникає мова, перестає існувати і сам народ. У працях Ушинського виступав глибокий патріотизм, любов до свого народу. Як патріот своєї Вітчизни він дійшов висновку, що людина, яка з дитинства позбавлена рідної мови, залишиться непотрібним членом суспільства, ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без Батьківщини, яку б маску патріотизму вона не надягла пізніше. Кожний народ і його мова глибоко індивідуальні та своєрідні, за характером мови можна говорити про психологію народу. За ствердженням К. Ушинського, мова – це найкраща характеристика народу. За Ушинським, рідна мова пояснює дитині природу, довкілля так зрозуміло і влучно, як не зміг би пояснити жодний природодослідник, знайомить з історією народу так, як не зміг би познайомити жодний історик, розкриває такі філософські поняття, які не зможе розкрити жодний філософ. Дитина у п’ять-шість років розмовляє вже правильно і жваво своєю рідною мовою. Особливого значення у розвитку мовлення дітей К.Ушинський надавав усній народній творчості, зокрема казкам, загадкам, прислів’ям, скоромовкам. Саме вони допомагають розвинути чуття рідної мови. Усна народна творчість, особливо прислів’я, на думку вченого, впливають на дитину як формою, так і своїм змістом.
Народні прислів’я і приказки, самі «дихаючи життям», пробуджують, за словами педагога, і насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини. Зміст прислів’їв є надзвичайно важливим для початкового навчання тому, що в них, як у дзеркалі, відбивається народне життя з усіма його мальовничими особливостями: побутовими, сімейними, польовими, лісовими, громадянськими; його потребами, звичками; поглядами на природу, на людей, на значення усіх явищ життя. Примовки і скоромовки слід використовувати у роботі з дітьми для розвитку чуття рідної мови, її «звукових красот». Загадки збагачують дитяче мовлення порівняннями, образними висловами, стимулюють мислення дитини, змушують розмірковувати, пояснювати предмети тощо.
Надзвичайно високо оцінював К.Ушинський народні казки. Він писав: «Це перші й блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, що хтось був спроможним змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу».
О. Ольжич зробив спробу скласти своєрідний кодекс національного виховання дошкільнят, виокремив пріоритетні напрями розвитку особистості, серед яких: висока духовність дитини героїко-романтичної спрямованості; справедливість, мужність, почуття обов’язку і відповідальності, сила волі; активність у спілкуванні й досягненні мети; товариськість, чуйність, витривалість; пошана до батьків і родини; релігійні почуття. Національне почуття має бути виплекане уже в цьому віці і завершувати «суспільне виховання дитини».
До засобів національного виховання віднесемо: народні іграшки, «цяцьки», твори українського фольклору (насамперед байки, казки та пісні). Ефективними засобами національного виховання є українські народні хороводні ігри й танці, «руханки та гуртові вправи» у супроводі народних мотивів, дитячий театр та «вертеп». Особливе місце в національному вихованні дітей відводиться образотворчим засобам (малюванню, ліпленню, будуванню, ручній праці), які супроводжуються рідним словом.
Сьогодні в самостійній оновленій українській державі розроблено концепцію національного виховання дітей дошкільного віку і положення національного дошкільного закладу, тематичні програми з розвитку рідного українського мовлення та ознайомлення дітей з українським народознавством, підготовлено й опубліковано низку навчальних методичних посібників, спрямованих на національне виховання дошкільнят.
Любов до рідної мови, Батьківщини і глибокий патріотизм пронизує усі педагогічні праці В.О.Сухомлинського. Рідна мова, за його словами, – це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру й традиції. Учений виокремлює також шляхи виховання любові до рідного слова у дітей на етапі дошкільного дитинства. Це насамперед любов до материнської пісні, материнського слова, хатньої близької і рідної для дитини мови. Народна дидактика здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. Немає народу байдужого до материнської мови, рідного слова, рідної домівки і рідної землі. Рідна мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком між нинішнім і майбутнім поколіннями народу.
У реальних процесах спілкування з дорослими та однолітками дошкільнятам потрібна передусім комунікативна компетенція. Комунікативний підхід передбачає таку організацію освітнього процесу, за якої мета кожного мовленнєвого заняття є спільною з головною метою розвитку мовлення дітей – з формуванням умінь мовленнєвого спілкування. Для формування комунікативних навичок треба вчити дітей вступати у розмову, підтримувати та згортати її, вітати товариша з Днем народження, святом, будувати діалог у ситуаціях соціального контакту (в крамниці, лікарні, транспорті), вести діалог у ситуаціях міжособистісного контакту (випадкова зустріч з другом, розмова по телефону), розповідати про події з власного життя, здобуті враження, повідомляти цікаву пізнавальну інформацію, ділитися враженнями про побачене, почуте по телебаченню, радіо, про подарунки (іграшки, книжки), пояснювати товаришеві, як виготовити саморобку, правила гри тощо.
Для формування у дітей комунікативної компетентності засобами народознавства використовують такі методи: комунікативні доручення, ранкові привітання, розмову вихователя з дітьми й організацію розмов між дітьми, бесіду, створення проблемних ситуацій, розповіді вихователя і дітей на теми з власного досвіду, розігрування художніх текстів у формі діалогу, ігри-драматизації, словесні дидактичні ігри, підготовку і проведення свят, розваг, днів народження, днів дитини, організацію спільних видів діяльності і спілкування дітей у процесі їх виконання, моделювання ситуацій спілкування на заняттях, організацію спілкування між дітьми різного віку. Основою цих методів є організація мовленнєвого спілкування дитини з дорослими й однолітками, обов’язковим компонентом яких є отримання нею позитивних емоцій. Необхідно створити у групі доброзичливу атмосферу, яка б сприяла встановленню партнерських емоційно-особистісних стосунків з кожною дитиною та позитивно впливала на розвиток потреби у мовленнєвому спілкуванні, засвоєнню дітьми адекватних способів досягнення взаємодії з тими, хто її оточує.
Гра – провідний вид діяльності дошкільників. Тому, на кожному занятті з народознавства та формуванню українського мовлення бажано використовувати дидактичні ігри, вправи, ігрові ситуації, ігри-драматизації. В повсякденному житті-рухливі, народні, хороводні, сюжетньо-рольові ігри. Дитина важче оволодіває українською мовою, якщо не чує її щодня, щодня не вправляється у говорінні. Тому важливе місце у повсякденному житті дітей групи повинні посідати «хвилинки української мови». Кожного дня дітям треба чути літературно-художні твори українською мовою, грати у рухливі ігри українською мовою, набувати мовленнєвих навичок у створених вихователем мовленнєвих ситуаціях.
Комунікативна спрямованість роботи з навчання української мови визначає її особливості. Одна з них – формування чуттєвої основи мовлення. Тому важливе місце у цьому процесі займають ігри, спрямовані на соціалізацію дитини, які сприяють позитивному сприйманню, пізнанню малими одне одного. Пропонуючи ту чи іншу гру, де головними персонажами виступають не іграшки і предмети, а самі діти, треба зосередити увагу на тому позитивному, що є в кожній дитині. Захоплюючись грою, діти мимохідь чують українську мову, якою проводиться гра. Створення довірчих відносин між ними і дорослими, між однолітками не лише викликають взаємну прихильність, а й формує навички мовлення. Подібні ігри будуються як відповіді на запитання, діалог, містять елементи зв’язної розповіді. Вимови поступово ускладнюються, мовне навантаження регулюється вихователем. Зразком таких ігор є «Знайомство», «Компліменти», «Очі в очі», «Чарівний клубочок» тощо. Велике значення у формуванні комунікативної компетентності має проєктна діяльність («Лялька моєї бабусі», «Народна іграшка», «Мій рідний край», «Моя країна – Україна», «Народні свята і обряди» тощо), яка обов’язково передбачає практичну діяльність, пробуджує у дітей творчу активність, вдосконалює образне мислення, зв’язне мовлення дітей.
Традиційними в закладі повинні стати народні свята та розваги: «Йде Святий Миколай», «Щедрий вечір», «Зустрічаємо Старий Новий Рік», «Стрітення», «Свято пташок», «Осінній ярмарок», «Гей, Великдень! Гей, Весна!» тощо. Діти беруть активну участь у підготовки костюмів, атрибутів, виготовляють саморобки, вчать пісні, вірші, інсценівки на свята.
У групі облаштовуються куточки українознавства, в яких є державна символіка, портрети відомих українців, рушники, віночок, обереги, «скарбничка українських слів», ляльки у національному одязі.
Основною метою при формуванні соціально-комунікативної компетентності є створення середовища, яке спонукає максимально повному розкриттю потенційних, комунікативних можливостей дітей дошкільного віку, попередженню труднощів в їх соціальній адаптації, що сприяє повноцінному розвитку дитини як особистості. Таким чином, народознавчі засоби які спрямовані на формування комунікативної компетентності дошкільників сприяють соціалізації дітей, готують до шкільного життя.
Використані джерела:
1. Базовий компонент дошкільної освіти (Стандарт дошкільної освіти), 2021.
2. Богуш А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі.
3. Лозинська Є. Ф. Українське народознавство дітям дошкільного віку: метод.посіб.для дошкільних закладів / Є. Ф. Лозинська. – Львів : Оріяна – Нова, 2008. – 206 с.
Підготувала: вихователь
Ніна ПЯТАЧЕНКО