«Різновиди мовленнєвої комунікації з дітьми»
Тип консультації: груповий
План
1. Чому потрібні зміни в організації мовленнєвої взаємодії з дітьми.
2. Типові помилки вихователя при проведенні занять з розвитку мовлення та культури мовленнєвого спілкування.
3. Розмова.
4. Бесіда. Види бесід.
5. Полілог.
6. Секрети ефективної бесіди з дітьми.
Чому потрібні зміни в організації мовленнєвої взаємодії з дітьми
Вихователі часто скаржаться, що дошкільники неохоче вступають у діалог, не вміють висловлювати думку. Як сформувати в дітей такі вміння? Змінити підхід до організації мовленнєвої взаємодії. Не всі педагоги спілкуються з дітьми двосторонньо. Тож діалогічність залишається на низькому рівні або відсутня взагалі. Щоб підтримувати діалогічність і стимулювати мовлення дітей, організовуйте пізнавальні діалоги замість традиційних бесід.
Дитина вже через хвилину забуває, що ви в неї спитали? Їй не цікаво брати участь у занятті? Забудьте про шаблонні відповіді дітей! Натомість спонукайте їх до повноцінного діалогу. Дізнайтеся, як за допомогою розмови, бесіди та полілогу навчити дітей висловлювати свої думки.
Здебільшого в дошкільних навчальних закладах педагоги проводять бесіди, за яких мисленнєва та мовленнєва діяльність дітей жорстко регламентована планом. Такі розмови спрямовані на те, щоб діти не відкривали істину, свої «живі» знання, а лише запам’ятовували та словесно відтворювали «мертві» знання, подані дорослим у готовому вигляді.
Типові помилки вихователя при проведенні занять з розвитку мовлення та культури мовленнєвого спілкування:
– перебиває дитину, якщо її думка здається йому не зовсім правильною;
– не відповідає на запитання, які «не вписуються» в запланований хід бесіди;
– не дає змоги поміркувати, поспішає самостійно відповісти на своє запитання або, виказуючи недовіру дитячому розуму, підказує способи розв’язання завдання;
– висміює невдалу думку;
– не чує суті сказаного, пропускає цінну, хоч і не зовсім вдало оформлену ідею.
Зовні традиційна бесіда схожа на діалог, проте по суті категорично від нього відрізняється. Дорослий займає позицію «над розмовою», відповідно до якої він визнає суб’єктом мовлення лише себе, і тому намагається наповнити бесіду власним змістом. Хіба не знайомий більшості вихователів «парадний» конспект заняття, в якому прописані відповіді дітей на кожне заплановане запитання? Якщо вихователь уже до початку бесіди орієнтований саме на таку відповідь, будь-яку іншу він сприйматиме як неправильну. У результаті таких бесід діти опановують лише певні діалогічні вміння, але не стають співрозмовниками. Вихователь применшує чи навіть ігнорує особистості дітей як учасників діалогу, партнерів, рівноправних суб’єктів пошуку істини. Так він мінімізує не лише розвивальний ефект бесіди, а й мотивацію дошкільників до пошуку істини в подальшому житті, унеможливлює потяг до знань.
Соціальний досвід дітей дошкільного віку формується на основі отриманих уявлень про навколишній світ. Найповніше джерело інформації для дітей — дорослі. Саме вони зазвичай задовольняють пізнавальний інтерес дошкільників. У закладі дошкільної освіти вихователі мають не лише відповідати на численні запитання дітей, а й пропонувати їм самостійно відшукати відповідь. Для цього потрібно організувати розмови, бесіди та полілоги. За спрямованістю та механізмами ці форми мовленнєвої взаємодії принципово відрізняються. Розгляньмо коротко суть кожної з них.
Розмова
Діалог — обмін репліками між співрозмовниками, які щось обговорюють, коментують, оцінюють, підказують одне одному, надихають тощо. Діти й дорослі діалогізують у форматі розмови або бесіди. На жаль, часто розмова як форма діалогу дорослого з дітьми реалізує не основну комунікативну функцію, а передусім регулятивну, вказівну. Так розмова набуває ознак вказівки, наказу дорослого, зауваження без обговорень. Наприклад: «Сашко, ти маєш зрозуміти, що…!», «Вітасику, це треба робити так…!» У ліпшому разі вихователь зводить розмову до пояснення чи монологізованого коментаря ситуації. Зазвичай педагоги використовують розмову як форму мовленнєвого реагування на конкретну ситуацію: Сашко штовхається, Маринка сумує, горобці скубуться за крихту, одяг у шафі складено неохайно, необхідно нагадати про небезпеку брудних рук тощо. Нерідко трапляється й так, що дорослі лише вдають, що слухають, а насправді лише формально підтримують діалог. Діти це відчувають і поступово втрачають інтерес до таких розмов. Щоб спілкування було повноцінним, тобто двостороннім, а діти виявляли відкритість і довіру, дорослі мають не просто слухати, а чути й розуміти кожного з них. Дорослих дратує відчуття, що діти нібито не чують їх, часто не сприймають і не засвоюють того, що вони бажають донести. Але хіба не вони подали такий приклад? Діти понад усе цінують кожну мить щирого й зацікавленого спілкування, у якому дорослі присутні без останку. І хоч така розмова потребує більше часу, результат її буде ефективнішим.
Бесіда
Бесіда — це завчасно підготовлена, цілеспрямована й чітко продумана розмова на певну тему. Щоб вона не пройшла повз вуха дітей, вибудовуйте її як діалог. Бесіда втрачає сенс, якщо говорить переважно педагог, а діти лише вставляють короткі репліки в потрібних місцях. Повноцінна бесіда передбачає, що дорослий сприймає дітей як активних співрозмовників, думка яких має значення. Бесіда може бути структурним елементом будь-якого заняття. За її допомогою вихователь: доповнює спостереження, сприймання тощо; пояснює особливості чи послідовність дій; готує, налаштовує, мотивує, націлює дітей на різні види діяльності; узагальнює, підсумовує результати спільних дій тощо.
Види бесід
Підсумкова — «заключний акорд» у тривалій цілеспрямованій та різнобічній освітній роботі. Наприклад, бесіда на основі спостережень за природою наприкінці певного сезону.
Морально-етична — побудована на основі літературних творів. Наприклад, бесіда на тему «Бажання та мрії» за казкою Валентина Катаєва «Квітка-семицвітка».
Інформаційно-пізнавальна — охоплює різні сторони життєдіяльності дошкільників. Наприклад, бесіди про професії батьків, космос, воду як дар природи.
У роботі з дітьми старшого дошкільного віку використовуйте бесіду як окрему форму освітньої діяльності. Тобто плануйте її як окреме заняття, у якому обговорення певної теми посідає центральне місце серед інших методів — читання, гри, вправи, спостереження тощо. Структура такої бесіди містить три частини з чітко окресленими функціями: вступна — налаштувати на обговорення теми, актуалізувати знання й необхідний тематичний словник, зацікавити, заінтригувати тощо; основна — систематизувати, збагатити, уточнити знання й уявлення дітей з обраної теми за допомогою різних засобів і методів; заключна — узагальнити, підбити підсумки, сформулювати оцінні судження щодо участі дітей у розмові, висловлених працюємо з вихователями думок; зберегти створений під час бесіди емоційний настрій, налаштувати на позитив у подальших діях дітей. Основний елемент бесіди — це запитання. Прості та репродуктивні запитання спонукають дитину відтворювати відоме й очевидне. Евристичні, проблемні, складні запитання заохочують дошкільників розмірковувати, встановлювати причинново-наслідкові зв’язки, логічні ланцюжки. Успіх бесіди залежить від правильно обраних за кількістю та якістю запитань. А вміння формулювати необхідні запитання свідчить про професійну майстерність педагога.
Полілог
Суть поняття «полілог» стає зрозумілішою у зіставленні з бесідою, адже полілог є одним із її різновидів. Одна з основних цілей бесіди — інформувати, сприяти засвоєнню, розширенню й систематизації знань і уявлень. А полілог спрямований на формування вміння формулювати й висловлювати власну думку, міркувати, доводити, обстоювати свою позицію.
За визначеннями науковців, полілог — це проблемна бесіда, дискусія, диспут, у яких стикаються різні позиції, різні погляди на певне питання. Тож у результаті такого спілкування людина збагачує світосприймання, вчиться пізнавати себе, закони довкілля, виносить із них власні смисли, життєво необхідні для саморозвитку.
Використовуючи полілог у роботі з дошкільниками, враховуйте специфіку віку. Малий життєвий досвід, недостатні мовленнєві можливості, своєрідність психічних процесів зумовлюють часові обмеження для проблемної розмови. Тож полілог не може бути самостійним видом заняття.
Ключовим для полілогу є вибір теми. Правильно визначена тема зумовлює загальний смислоутворювальний ефект, підвищує рівень мислення, допомагає усвідомити взаємозв’язок усього з усім. Формулюйте тему для полілогу як запитання, що спонукає зробити свідомий аргументований вибір.
Щоб розпочати полілог, запропонуйте дітям поміркувати: «Відомо, що допомагати добре. А коли допомога — це погано?», «Що сильніше — слово чи рука?», «Чи можуть діти й дорослі обійтися одне без одного?», «Якого розміру «хочу»? Чи всі «хочу» однакові?», «Чи легко бути маленьким?», «Чи можуть знання зростати або зменшуватися?» тощо.
Дотримуйтеся під час полілогу ключового правила: «Нічого не говори сам, став мудрі запитання дітям». Давайте дітям змогу подумати та не поспішайте «заповнити паузи». Водночас намагайтеся відчувати продуктивність цих пауз: чи діти просто сидять і чекають, що буде далі, чи вони розмірковують. «Порожні» паузи небезпечні тим, що зникає ритмічність розмови, а відповідно — інтерес дітей до неї. Продуктивні паузи важливі, бо навчають дітей розмірковувати.
Полілог — це зіставлення різних поглядів на одну проблему, тому враховуйте принцип багатоваріантності. Він допомагає дітям звикнути до думки, що існують різні погляди на те саме питання, не обмежуватись одним підходом і шукати кілька способів розв’язання поставленого завдання. Ставте дітям запитання, які не передбачають однозначної відповіді. Так ви одразу зорієнтуєте їх на існування кількох можливих варіантів: «Як швидко зробити светр важким? Назвіть хоча б три способи», «Як вибачитися перед людиною, яка не розуміє вашої мови?» тощо.
Щоб у полілозі взяло участь якомога більше дітей, вирівняйте їхні «стартові позиції». З’ясуйте, чи розуміють дошкільники суть проблемного запитання і як вони її розуміють. Запропонуйте пояснити значення ключового поняття теми полілогу. Діти виявляють живий інтерес до полілогу, коли відчувають, що дорослому й самому цікаво отримувати відповіді на проблемні запитання. Щоб полілог не перетворився на монолог, підготуйтеся до обговорення, уникайте директивного тону, навчіться слухати дітей та швидко реагувати на висловлювання.
Наостанок зауважимо, що для ефективної мовленнєвої взаємодії з дошкільниками не достатньо добре відомих методів і прийомів. Важливішим є щире бажання дорослого почути дитину як носія власної думки й певної життєвої позиції, зрозуміти її. Як то кажуть: «Щастя — це коли тебе розуміють». Додамо: для початку — коли тебе чують.
Секрети ефективної бесіди з дітьми
1. Підготуйте дітей.
Переконайтеся, що діти мають стартовий багаж інформації з теми, достатній запас емоційних переживань, осмислене ставлення до предмета бесіди. Адже підготовленій дитині є що зауважити, і вона зберігатиме інтерес до розмови.
2. Створіть позитивну атмосферу.
Щоб діти виявляли активність та ініціативу, уникайте директивного тону. Ключ до конструктивної взаємодії — повага до особистості дитини, ваша щира зацікавленість темою бесіди. Не займайте також позицію «над розмовою», наповнюючи бесіду власним змістом.
3. Дотримуйтеся міри.
Не «засипайте» дітей запитаннями — це швидко втомлює й набридає. Також не поспішайте самі відповідати, дайте дітям час подумати. Не намагайтеся спрощувати зміст бесіди, віддавайте перевагу запитанням, що спонукають поміркувати, — дітям подобається виявляти свою обізнаність і розв’язувати складні завдання.
4. Ставте запитання всім дітям.
Якщо проводите бесіду з групою дітей, адресуйте запитання всім дітям, а не окремій дитині — це спонукатиме до роздумів усіх учасників розмови. Щоб діти були активнішими, на початку вирівняйте «стартові позиції», тобто з’ясуйте, чи всі розуміють суть запитання. Передусім запропонуйте дітям пояснити значення ключового поняття теми бесіди.
5. Сформулюйте правила.
Щоб діти не говорили одночасно, домовтеся про спільний для всіх спосіб показати своє бажання висловитися, поділитися думкою. Також сформулюйте разом із дітьми правила, яких треба дотримуватися: не перебивати одне одного, почекати своєї черги, бути уважним, поважати чужу думку, навіть і відмінну від своєї.
6. Використовуйте педагогічні провокації.
Пам’ятайте: окрім запитань, інтелектуальну й мовленнєву активність дітей стимулюють ще й педагогічною провокацією. Запропонуйте дітям сумнівне твердження, яке вони намагатимуться підтвердити або спростувати. Щоб допомогти дітям знайти відповідь, звертайтеся до їхнього досвіду, використовуйте стимульні завдання, ігрові вправи, інформаційні довідки тощо.
Примітка. Порадник підготувала Наталія Гавриш, професор кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, головний науковий співробітник лабораторії дошкільного виховання Інституту проблем виховання НАПН Укра
Підготувала: вихователь-методист
Наталія ГАРБУЗОВА
У підготовці консультації використано матеріали журналу «Вихователь-методист» №1, 2021 рік, стаття Наталії Гавриш.