Консультація «Використання різних видів театру у роботі з дітьми раннього та дошкільного віку»

Тип консультації: груповий

План консультації

  1. Ляльковий театр та його різновиди.
  2. Театри на фланелеграфі та театри картинок.
  3. Пальчиковий театр, театр рукавичок.

 

Театралізована діяльність – це художня діяльність, що пов’язана зі сприйманням творів театрального мистецтва і відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів.

Театралізована діяльність у дошкільному віці є одним із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини. Водночас, театралізована діяльність виступає як специфічний вид дитячої активності, один із найулюбленіших видів творчості.

У театралізованій діяльності реалізуються потреби дитини у:

  • самовираженні;
  • спілкуванні;
  • пізнанні себе через відтворення різних образів.

У відвертому, щирому ставленні до художнього образу, втіленні його у різних формах театралізованої діяльності дитина виявляє рівень художньо-естетичного сприймання, мовленнєву компетенцію, певні знання, вміння, навички, здобуті нею раніше в умовах спеціально організованого навчання.

Театралізована діяльність впливає на розвиток різних сторін життєдіяльності дитини. Вона сприяє розвиткові інтелектуальної сфери, адже засобами театру збагачуються знання дитини про театр та людей, які там працюють, вона вчиться порівнювати героїв різних казок, планує власні дії щодо реалізації задуму майбутньої вистави.

У процесі навчання дитина дізнається та усвідомлює театр як вираження життєвих ситуацій в акторській грі, дізнається про різні види театру (пальчиковий, настільний, драматичний, театр іграшок, фланелеграф, театр бібабо, театр картинок), їх особливості, призначення.

 

Ляльковий театр та його різновиди

Ляльковий театр – це театральне видовище, в якому діють ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «вживу» – коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками.

Основною ідеєю лялькового театру, в незалежності від його виду і форми, є здатність за допомогою ляльок створити виставу, що може бути розвагою (майже завжди), культурною подією з дидактичним, інформаційним або ішим акцентом (функціональна сторона лялькового театру, театру і взагалі мистецтва). За допомогою ляльок актори лялькового театру (називаються лялькарі) здатні створити якраві образи, передати характерні риси людського характеру і форми поведінки, актори вкладають в «уста» ляльок (а подеколи і без слів, а лише грою) повчальний зміст, важливу інформацію або навіть соціальні маніфести.

Крім гри ляльок у ляльковій виставі, зазвичає, існує голосовий супровід – це найчастіше «озвучування» ляльок (їхні ролі, які, знову ж таки, найчастіше читають лялькарі, подеколи інші особи або одна особа), також у ляльковій виставі може бути оповідання (роль оповідача), що може бути як на виду глядачів, так і поза їх очима. Дуже часто, особливо в національних лялькових театрах, вистави відбуваються під акомпанемент музичних інструментів, з використанням інших видів традиційного мистецтва тощо.

Театри ляльок розрізняють за конструкціями ляльок та засобами їхнього керування на такі види:

– театри горішніх ляльок – рукавичні, тростьові, демонстрування вистав з ляльками найчастіше відбувається над ширмою, що закриває акторів. У всіх означених випадках актор, що рухає лялькою внизу неї, а лялька – відповідно нагорі;

– театри нижніх ляльок або маріонеткові театри – використання маріонеток, тобто ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту, а актори, що ними керують, у більшості випадків над ними;

– театри, де ляльки не вгорі, і не внизу акторів, що ними управляють – до цієї групи належать величезне число різновидів лялькового театру, зокрема, знаменитий театр тіней, а також театральні видовища вертепного плану (вертеп, батлейка), а також різноманітні види синтетичного лялькового театру (можна виділити в окремий вид) – від маріонеток, що управляються не вгорі, а на рівні акторів (з національними підвидами, як японський бунраку) до перевдягнених у ляльки акторів (доволі популярний нині вид костюмованих вистав можна розглядати і як вид лялькового театру).

До лялькових театрів відносять:

  1. Театр Петрушок – це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.
  2. Театр маріонеток – ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.
  3. Театр естрадної ляльки – це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльководів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву “Театр “живої руки”.
  4. Театри з покидькових матеріалів.
  5. Театр повітряних кульок – наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями – очима, носом, вухами, бантиками тощо.
  6. Театр коробок – будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

Головною рисою будь-якої лялькової вистави є вміння розважити глядачів, а часом не лише спонукати посміятись, а й поміркувати.

 

Театри на фланелеграфі та театри картинок

Оригінальна форма ілюстрування розповідей вихователя дітям молодшого дошкільного віку – використання фланелеграфу, коли картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати “живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, “переліт птахів”.

Цей вид театру доречний як на заняттях, так і при проведенні розваг. Оскільки картинки самі по собі статичні, для ілюстрованого показу дітям добираються такі твори, у яких рухи персонажів не мають важливого значення. Текст промовляється повільно, щоб діти зрозуміли зміст, розглянули зображення чи композицію. Малюнки, декорації повинні бути виразні, яскраві, масштаб умовний. Дітям подобається й самим поєднувати різні картинки. Маніпулюючи ними, діти придумують свої розповіді, що сприяє розвитку мови, творчих здібностей, умінню спілкуватись один з одним. Малята не лише повторюють знайомі інсценізації, імітують голоси тварин, а й створюють свої власні щонайпростіші сюжетні композиції у вигляді діалогу двох персонажів.

Театр картинок дуже близький до театру на фланелеграфі. Діти можуть самостійно виготовити до нього атрибути. Образи до ілюстрування твору мають бути виготовлені в однаковому стилі. Входячи в образ, дитина не просто рухає фігурку, а наслідує голос персонажів, їх інтонацію, вигадує нові репліки. Переживаючи в ході гри, фантазуючи, вона нібито підходить до початку художньої театралізації.

Кожна казка – це ланцюжок пригод, незвичайних ситуацій, що виникають у житті персонажів, а також і їхніх дій щодо вирішення певних завдань.

Пальчиковий театр, театр рукавичок

У іграх пальчикового театру використовуються ляльки-напальники, виконані з різних матеріалів. Починаючи гру, необхідно розмовляти з дітьми про отримувані відчуття.

Наприклад, надягаючи на пальчики ляльку, виконану з тканини, промовляємо: “Я відчуваю шорстку, теплу поверхню. А що відчуваєш ти? ”

Подібні вправи слід повторювати постійно, використовуючи ляльки-напальники, виконані з різних матеріалів (папір, шерсть, шкіра, пластмаса, гума, тканина, хутро і т. п.). Хай дитина постійно описує свої відчуття. Здібність до диференціації тактильних відчуттів – важлива пізнавальна функція. Корисно розрізняти предмети (ігрові пристосування, матеріали) на дотик, порівнювати відчуття від зіткнення. Вправи можна проводити як із закритими, так і з відкритими очима.

Основні принципи організації пальчикових ігор:

– створення природного стимулюючого середовища,  де дитина проявляє творчу активність;

– “пожвавлення” пальчиків шляхом використання ляльок – напальників;

  • визначення ролей і способів входження в ролі;
  • програвання різних завдань, ігрових ситуацій.

Реалізація цих принципів дозволяє сформувати позитивну мотивацію до занять, зацікавленість дітей в іграх, бажання продовжувати ігри в домашніх умовах.

Хоча рукавичковий театр дітям засвоїти важче, ніж простий пальчиковий, однак він викликає більше емоцій, виглядає естетичніше, та й персонажі в ньому реальніші. Водночас слід незабувати продовжувати працювати над виразним промовлянням текстів різних творів. Такі ігри та вправи є чи не найкориснішими. За їх допомогою можна розв’язувати майже всі проблеми педпроцесу. Для вихователів – це засоби, і методи, і прийоми, і посібники, і помічники. Для дітей – це розвиток дрібної моторики рук, мовного та інтелектуального розвитку.

У дошкільній педагогіці вчені розрізняють види театру залежно від використання ігрового матеріалу та способу його розміщення: ляльковий, театр маріонеток, пальчиковий театр, театр на фланелеграфі, тіньовий театр, в яких використовують такі матеріали, як іграшки, картинки, ляльки, кокони, топотушки, смикунчики, маріонетки, фланелеграф, фігурки тіньового театру, живі тіні; і які можуть бути розміщені на екрані (театр картинок, тіней, живих тіней), ширмі – пальчиковий, з ляльками бібабо, коконів, ляльок, маріонеток, смикунчиків), на столі (театр ляльок, іграшок, топотушок), на фланелеграфі (фланелеграф).

Як засвідчують науковці та переконує власний досвід, майже кожен із цих видів театру має специфічні потенціальні можливості щодо розвитку мовлення дітей, їхньої ігрової діяльності.

Найбільш потенціальним щодо складання сюжету є драматичний театр іграшок на столі; для відтворення складних казкових діалогів – ляльковий, пальчиковий театри, театр маріонеток.

Фланелеграф, тіньовий театр навпаки можна віднести до монотеатру, моногри, в яких мовлення переходить на внутрішній рівень.

Театр коконів, топотушок, смикунчиків є дуже складним видом, адже вимагає високого рівня розвитку уяви; маніпулюючи, діти створюють певний образ, а власне мовленнєвий супровід залишається поза їхньою увагою.

Тематика і зміст музично-театралізованих ігор мають моральну направленість, формують смак дитини, приносять величезну користь для духовного виховання, сприяють творчому розвитку.

Театралізована діяльність має велике значення для розвитку дрібної моторики, мовлення, творчих здібностей, емоційного та естетичного розвитку дітей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty + five =