Консультація «Зростити моральну особистість – головна турбота»

Тип консультації: груповий

План консультації

  1. Перші емоційні зв’язки.
  2. Чи потрібні дитині «тепличні» умови?
  3. Модель для самоствердження.
  4. Обережно з оцінками.
  5. Керувати мотивами поведінки дитини.
  6. Інтеграція в дії.

Сучасна освіта орієнтована на особистість. Тобто ставить собі за мету розкриття й розвиток індивідуальності кожної дитини на основі формування базису її особистісної культури. Ключовим чинником у характеристиці культури особистості є її взаємодія із соціумом, опанування моральних цінностей і почуттів. Що ж визначає моральний портрет дитини?

Численні психолого-педагогічні дослідження підтверджують, що вирішальну роль в особистісному розвитку дитини відіграють умови життя і виховання, у яких вона набуває суспільного досвіду.

Природні властивості (структура мозку), задатки є лише умовами, а не рушійними силами психічного розвитку дитини. Для особистісного становлення потрібні відповідні соціальні умови й цілеспрямованого виховання.

Дитина не народжується ні моральною, ні аморальною, не є від початку злою чи доброю. Які моральні якості в неї розвинуться, залежить насамперед від ставлення до неї тих, хто її оточує, від методів виховання.

За належної організації діяльності дітей у колективі – такої, що спрямована на досягнення соціально значущих результатів і передбачає співпрацю, взаємодопомогу, у малюків дуже рано починають формуватися найпростіші суспільні мотиви, які спонукають дотримуватися прийнятих моральних норм поведінки не за зовнішнім примусом, а з власної ініціативи, за внутрішнім переконанням.

Перші емоційні зв’язки

 Емоційний розвиток дошкільника – одна з істотних умов ефективності процесу навчання та виховання. Високі моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, які притаманні розвиненій дорослій людині, нікому не даються в готовому вигляді від народження. Вони виникають і розвиваються з дитинства.

Перші емоційні взаємини, які складаються у немовляти з матір’ю та іншими близькими людьми, а згодом і з ширшим колом однолітків та дорослих, базові почуття – любові, співчуття, дружньої прихильності – збагачуються в процесі розвитку, зазнають глибоких змін і стають основою для формування складніших соціальних почуттів.

Щоб розвинути в дитини вищі соціальні емоції (співпереживання, співчуття), треба враховувати особливості інших проявів її емоційної чутливості. Дуже важливо зрозуміти, чи вміє малюк переживати неприємності: невдачу, втрату, неуспіх, чи може порадіти успіху, цікавій іграшці, веселим розвагам; як дитина поводиться, коли їй погано, і як – коли їй добре.

Поширена думка, що дитину треба оберігати від негативних переживань. Однак назвати емоції позитивними чи негативними означає фактично нічого не сказати про їхній зміст та роль у житті дитини. Перше, що варто зробити, помітивши переживання маляти, – спробувати зрозуміти їх причину.

Так, якщо малюк потерпає через негаразди в сім’ї, ці переживання характеризують його позитивно: отже, він з розумінням та співчуттям ставиться до своїх близьких. Якщо ж поганий настрій дитини викликаний тим, що батьки чи вихователь не задовольнили її примху, це має спонукати педагога замислитися над тим, як допомогти дитині подолати такі, поза сумнівом, негативні прояви.

Чи потрібні дитині «тепличні» умови?

 Дуже часто в сім’ях, особливо в тих, де виховується єдина дитина, створюються «тепличні» умови: малюка оберігають від хвилювань, переживань родинних негараздів. Це привільно, але й тут потрібна міра. Не варто штучно обмежувати коло дитячих переживань, адже повністю вберегти малюка від усіх негативних чинників неможливо. Набагато важливіше навчити дитину адекватно й стійко переживати і горе, і погане самопочуття, і невдачі, й помилки.

Діти, у яких розвинена здатність переживати власні неприємності, горе, невдачі, зуміють поспівчувати іншим і підтримати їх.

Здатність «зрозуміти іншого» (а отже, і саму себе) обмежена безпосередністю дитини, яка все співвідносить із собою, легко піддається емоційному впливу, але ще не здатна поставити себе на місце іншої людини. Малюки легко «відштовхують» від себе чуже горе, відмовляються дослухувати (додивлятися) до кінця сумні історії, вимагають, щоб у казки був щасливий кінець.

Саме тому, щоб опанувати співпереживання і співчуття, дитині необхідний власний різноманітний емоційний досвід.

Не меншої уваги потребують емоційні прояви малюка, пов’язані з переживанням свого успіху та радості за іншого. Адже через моральну незрілість радіти успіхам іншої людини часом важче, ніж співчувати її горю. Тож і цього дитину потрібно вчити.

В емоційному розвитку малюків можливі невідповідності. Так, деякі діти, що зазнали болісних переживань, стають нечутливими до страждань інших людей. Тобто за нормальної емоційної чутливості у них може бути досить слабко виражений емоційний відгук на почуття інших людей.

Якщо дитина ігнорує стан однолітка, варто спочатку непрямо спонукати її до відгуку, потім безпосередньо залучити до допомоги товаришеві (але при цьому дати можливість відчути, що рішення прийняте нею самостійно). Водночас важливо не залишати поза увагою особливо емоційно чутливих та чуйних дівчаток і хлопчиків, доречно перемикати їхню увагу з власних переживань на діяльність.

Модель для самоствердження

 Ієрархію цінностей дошкільник завжди переймає від дорослих: він сприймає певну річ як щось цінне, коли її вважає цінною дорослий, оскільки збагнути її внутрішню цінність він ще не здатний.

Дошкільник не розцінює справедливість як справедливість, добро як добро, а обирає певні соціальні норми, виходячи з того, чи несуть вони у собі силу й можливість самоствердження. Дорослі мають сприяти малюкові в опануванні соціальних норм, але робити це не у формі категоричних імперативів, а роз’яснюючи елементарні правила, які діють у мікросоціумі, у якому він живе, і подаючи власний приклад їх дотримання.

Дошкільник завжди шукає модель для самоствердження, прагне бути схожим на людину, яка в певному контексті видається йому найсильнішою, найкращою (товариш, вихователь, батько тощо).

Після чотирьох років дитина вже прагне до широкої (позасімейної) соціальної взаємодії, наслідування соціальних моделей поведінки. Знайшовши точку опори, яка підвищить її соціальний статус, вона беззаперечно підпорядковує їй себе, навіть усупереч власним егоїстичним міркуванням.

Обережно з оцінками

 Дуже багато важить для дитини оцінка її вчинків дорослими. Здебільшого позитивна оцінка сприяє підвищенню тонусу нервової системи, ефективності виконуваної діяльності. Водночас негативні оцінки, особливо якщо вони повторюються, викликають пригніченість, гальмують фізичну й розумову активність.

У дошкільника не диференційоване ставлення до себе, тобто до своєї особистості, власних проявів, справ і навіть речей: похвалили, скажімо, його іграшку – для нього це означає, що похвалили його! Тож варто бути максимально обережним у позитивних оцінках дитини, щоб у неї не сформувалася неадекватно завищена загальна самооцінка. Водночас слід розуміти, що дитина почувається дуже нещасною, коли її оцінюють негативно. Усвідомлення того, що він «поганий», малюк переживає як потрясіння, що викликає пригнічення або агресію, спроби самозахисту. На жаль, ігноруючи цей чинник, вихователі іноді поспіхом, мимохідь негативно оцінюють працю вихованці, навіть якщо той старався.

Керувати мотивами  поведінки  дитини

Виховання особистості  розпочинається з моменту появи людини на світ. Головним при цьому має бути такий спосіб педагогічного впливу, за якого дорослий спеціально організовує активність дитини, а не просто стримує небажані форми її прояву. Основою організації виховання має стати керування мотивами поведінки та діяльності малюка.

Якщо дорослий хоче підтримати дитину, він має саме допомагати їй,спрямовувати, а не ставити себе на її місце, вказувати, як чинити в тій чи іншій ситуації (або навіть діяти замість неї). Розв’язування за вихованця його  проблеми не сприятиме зростанню особистості, адже самореалізація досягається тільки завдяки зусиллям власного  «Я».

За надмірної регламентації поведінки дитини в період, коли вона вже здатна самостійно регулювати свої дії, творча активність малюка пригнічується: він стає безініціативним, звикає орієнтуватися тільки на вказівки ззовні.

Суворий зовнішній контроль призводить до того, що соціально-моральні норми переважно стають для дитини лише навіюваними, виконуваними з примусу, а не прийнятими внутрішньо.

Завдання дорослого — допомогти дитині зрозуміти моральні норми і свої моральні почуття, свідомо прийняти їх і керуватися ними у щоденному житті.

Діти схильні беззаперечно дотримуватися власних правил, тоді як до тих, що їм нав’язуються, ставляться більш формально. «Порушниками» своїх правил стають лише 5 % дітей 4-6 років. Тому так важливо, щоб моральні норми були прийняті ними як «власні».

Інтеграція в  дії

 Маленька дитина дуже пластична, сприйнятлива до навчання. Вона може набагато більше, ніж вважали досі психологи та педагоги.

Це відкриває перспективи істотного збагачення змісту та підвищення рівня морального й естетичного виховання малят. Водночас маємо пам’ятати:  прагнучи підвищити ефективність виховного процесу, слід обов’язково враховувати вікові психофізіологічні особливості дошкільника.

Щоб забезпечити справді різнобічний та гармонійний розвиток особистості, маємо використовувати інтегрований підхід: органічно пов’язувати фізичне виховання дитини з розумовим, розумове — з моральним, моральне — з естетичним тощо. Центральним у всій цій системі,  яка немовби зв’язує  в єдиний вузол усю освітню роботу, має стати морально-трудове виховання дошкільників. Воно покликане вже в перші роки життя дитини закласти основи активної життєвої позиції, усвідомлення своїх обов’язків та готовність виконувати їх, дотримуватися єдності слова і діла.

Саме такий психолого-педагогічний підхід може забезпечити оптимальний розвиток особистості кожного вихованця.

Список  використаної  літератури:

  1. Бех І. Зростити моральну особистість — головна турбота / І. Бех // Дошкільне виховання. – 2015. – № 4. – С. 6-8.

 

Коментарі 3

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × 2 =