Консультація «Праця – ефективний засіб формування предметно-практичної компетенції дошкільників»

Тип консультації: груповий

Базовий компонент дошкільної освіти як державний освітній стандарт спрямовує педагогів на цілісний загальний розвиток дитини, акцентує їхню увагу на забезпеченні фізичного, психічного та морально-духовного здоров’я, розвитку особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етичної орієнтації з формування навичок практичного життя емоційної сприйнятливості та сприяння розвитку індивідуальності дитини відповідно до її вікових можливостей на основі компетентнісного підходу. Він наголошує на важливості збалансування в особистісному зростанні дитини фондів «можу», «хочу» і треба, що передбачає гармонійне поєднання відповідних віку й індивідуальним темпам розвитку життєво необхідних знань, умінь, навичок з інтересами, прагненнями, бажанням, можливостями, настроями та вольовими зусиллями дитини. У зазначеному нормативному документі підкреслено важливість набуття дошкільниками життєвих компетенцій у різних видах дитячої діяльності, серед яких одне з чільних місць відведено предметно-практичній діяльності.

Із контекстом Базового компонента дошкільної освіти узгоджуються й вимоги чинних програм стосовно реалізації завдань трудового виховання дітей. Зокрема, окремим розділом подано цей важливий змістовний напрям освітньої роботи у таких комплексних програмах:

  • Впевнений старт;
  • Я у Світі;
  • Дитина;
  • Дитина в дошкільні роки;
  • Українське дошкілля.

У цих програмах чітко окреслено низку завдань щодо залучення дітей до різних видів праці, форми організації дитячої праці, показники розвитку вихованців у ній.

 

Чинники зниження інтересу дошкільників до праці

Останніми десятиліттями питанням трудового виховання дітей дошкільного віку в Україні не приділяли належної уваги. Ця негативна тенденція склалася на фоні загальних соціально-економічних негараздів. Як наслідок – деформація світосприйняття і світорозуміння дітей, не привчених бачити у праці основу людського існування, самовиявлення, самоствердження, самореалізації і звиклих до споживацької позиції.

Дослідження, проведені у ДНЗ, виявили низку проблем в організації дитячої праці, вихованні дітей засобами трудової діяльності незважаючи на те, що предметно-практична діяльність посідає третє місце серед інших видів дитячої діяльності після ігрової та навчально-пізнавальної, інтерес дошкільників до праці дорослих і самостійного виконання практичних завдань невисокий ( його проявляють лише 7 – 12% дітей).

 

Види праці дошкільників

Визначені у Базовому компоненті дошкільної освіти орієнтири формування предметно-практичної компетенції досягаються планомірним розв’язанням тих освітніх завдань щодо розвитку, виховання, навчання дітей і того змістовного наповнення їхньої праці, які окреслені чинними програмами. Насамперед, важливо вчасно й систематично залучати вихованців до таких видів праці, як:

  • самообслуговування;
  • господарсько-побутова праця;
  • праця в природі;
  • ручна (художня) праця.

Самообслуговування – це діяльність, спрямована на задоволення повсякденних особистих життєвих потреб, пов’язаних з необхідністю догляду за тілом, одягом, взуттям тощо (умивання, зачісування волосся, одягання, прибирання ліжка тощо). У процесі самообслуговування діти активно засвоюють необхідні навички, знання про власне тіло, предмети особистої гігієни, організацію гігієнічних процедур, набувають практичного досвіду самостійності. Щоденно виконуючи елементарні завдання із самообслуговування, дошкільники привчаються до систематичної праці й починають розуміти, що всі (дорослі і діти) мають певні обов’язки, виконання яких не слід перекладати на інших.

Елементами самообслуговування діти починають оволодівати з раннього віку, намагаючись самостійно вмитися, одягтися, поїсти та інше. Спочатку дії дітей досить обмежені, невпевнені, не завжди вдалі. Однак, якщо дорослі терпляче, послідовно та регулярно привчають дітей обслуговувати себе, використовують при цьому ігрові прийоми, показ і пояснення правильних способів дій, допомогу, спільне з дитиною виконання, постійні заохочення і вправляння у практичній діяльності, то згодом малюки оволодівають навичками самообслуговування.

Досягнення дитини в самообслуговуванні важливо підтримувати і схвалювати.

Господарсько-побутова праця спрямована на дотримання чистоти і порядку в приміщенні, на ділянці, допомогу дорослим під час організації побутових процесів. Вона пронизує повсякденне життя дітей у дошкільному закладі й удома, забезпечує необхідний комфорт, хоча її результати не такі помітні, як в інших видах практичної діяльності. Господарсько-побутова праця сприяє вихованню в дітей бережливого, заощадливого ставлення до речей, прагнення їх раціонально використовувати, уміння помічати безлад і готовність його усувати.

         Молодші дошкільники засвоюють початкові уявлення про господарсько-побутову працю дорослих удома і в дошкільному закладі, зокрема про:

  • миття посуду, підлоги;
  • витирання пилу;
  • приготування їжі;
  • зміну постільної білизни;
  • прання, прасування.

Вони охоче допомагають дорослим у цих справах, виконуючи елементарні трудові завдання, при цьому нерідко захоплюються процесом і перетворюють працю на гру, а під час ігрової діяльності активно наслідують дії дорослих у побутовій праці.

Старші дошкільники, прагнучи до самостійності й активності, демонструють більше впевненості у своїх силах не лише при самообслуговуванні. Вони готові включатися на рівні з дорослими у нескладну господарсько-побутову працю, як от:

  • сервірування столу;
  • складання і миття іграшок, чайного посуду;
  • прання лялькового одягу, дрібних дитячих речей;
  • підмітання;
  • чищення килимка пилососом тощо.

Завдання дорослого – навчити дітей:

– виконувати трудові процеси цілісно – від осмислення мети до одержання результату та прибирання робочого місця;

– оволодівати способами виконання трудових дій і запобігання травматизму;

– самостійно контролювати якість роботи.

Праця в природі  передбачає трудову діяльність з об’єктами природи на городі, у квітнику, в садку, куточку живої природи, як-от:

– догляд за рослинами і тваринами;

– обробіток грунту;

– прибирання земельної ділянки тощо.

Це продуктивна праця, її  кінцева мета конкретна і зрозуміла – виростити овочі, квіти, ягоди, підгодувати пташок тощо. Хоча така мета й доступна дошкільникам, проте вона віддалена в часі й потребує від дітей довготривалих фізичних, вольових, розумових зусиль, послідовної, копіткої

роботи, постійного контролю, відповідальності за інше життя.

Як бачимо, праця в природі створює сприятливі умови для емоційно-ціннісного, соціально-морального, пізнавального розвитку дітей, збагачує рухову сферу, а праця, організована на свіжому повітрі, загартовує організм, зміцнює нервову систему.

Упродовж дошкільного віку вихователь поступово залучає дітей до праці в природі. Молодші дошкільники вже здатні виконувати нескладні трудові дії (збирати осіннє листя на ділянці, протирати листя кімнатних рослин, поливати вазони, годувати птахів тощо). Із часом, наслідуючи дії дорослих, діти набувають уміння діяти самостійніше й у старшому дошкільному віці, здатні виконувати складніші види роботи (висівати насіння овочів, декоративних квітів, саджати коренеплоди тощо).

Ручна (художня) праця – цікавий вид праці, пов’язаний з виготовленням виробів з різноманітних матеріалів (паперу, картону, тканини, природного і покидькового матеріалу тощо). Під час ручної (художньої) праці використовують різні техніки роботи з матеріалами, беручи за основу сучасне і народне декоративно-прикладне мистецтво.

Цей вид праці має особливе значення для морального і креативного розвитку дітей. Адже виготовлення різних виробів, зокрема і виробів декоративно-прикладного мистецтва, дає дітям змогу проявляти винахідливість, кмітливість, фантазію, розвивати конструкторські та художні здібності. Крім того, виготовляючи прикраси для приміщення чи майданчика, подарунки для інших дітей чи дорослих (іграшки-саморобки, сувеніри, ялинкові прикраси, закладки для книг, вітальні листівки, вишиті серветки тощо), діти привчаються виявляти емпатію, доброзичливість, безкорисливість у стосунках із соціумом, отримувати задоволення від рукотворної краси, бажання зробити приємне знайомим і незнайомим людям.

Оскільки ручна (художня) праця потребує від виконавця достатніх умінь і навичок роботи з деякими інструментами, технічними приладами і пристроями, певних знань про властивості матеріалів, належного рівня довільної уваги, пам’яті, мислення, уяви, розвитку фізичних і вольових якостей, цей вид праці посідає повноцінне місце у житті старших дошкільників, а у роботі з молодшими застосовується фрагментарно, зважаючи на обмежений діапазон можливостей дітей.

 

Форми організації дитячої праці в дошкільному закладі

Традиційно формами організації  праці дітей в дошкільному навчальному закладі є:

  • доручення;
  • чергування;
  • колективна праця.

 Доручення – найпоширеніша форма участі дітей у посильній трудовій діяльності. Сутність його в тому, що на дитину покладається конкретне завдання, яке вона повинна виконати сама або з допомогою ровесника чи дорослого. Доручення використовують на кожному віковому етапі в усіх видах праці. Зазвичай діти отримують їх від дорослого.

Упродовж дня можна пропонувати дітям різні доручення за:

  • складністю – прості, складні;
  • способом організації виконавців – колективні, підгрупові, індивідуальні;
  • тривалістю виконання – довготривалі, короткотривалі, епізодичні;
  • змістом відповідно до різних видів дитячої праці, пов’язані з –

іграми;

  • організацією занять і побутових процесів;
  • виконанням прохань дорослих або інших людей.

Доручення для молодших дошкільників носять епізодичний короткотривалий характер. Вони нескладні за змістом і зорієнтовані на близький результат (принести стілець, подати книгу, чашку, покласти на місце іграшки, насипати зерняток пташкам тощо). Малюки виконують їх у звичній, зрозумілій ситуації повсякденного життя (допомагають дорослим у сервіруванні столу, підготовці до ігор, прогулянок, занять, прибиранні в ігровому куточку, наведенні ладу на книжковій полиці тощо). Набуваючи елементарних навичок господарсько-побутової праці, діти прагнуть виконати складніші завдання за рахунок  збільшення кількості трудових дій, при цьому захоплюються процесом і нерідко перетворюють його на гру. Ось чому важливо орієнтувати молодших дошкільників на конкретний результат, використовуючи значимі для них мотивування завдань.

Тож основною метою трудового виховання молодших дошкільників є формування в них:

  • інтересу до праці і бажання виконувати доручену справу старанно;
  • уміння працювати підгрупами (по 2-3 особи).

Діти старшого дошкільного віку починають повніше усвідомлювати значущість праці, сприймають її як корисну, необхідну, важливу справу, виявляють зацікавленість в її успішному виконанні. Їх предметно-практичні дії поступово ускладнюються, відокремлюються від гри, набувають характеру і змісту певних трудових операцій, спрямовуються на позитивний результат. Від епізодичних короткотривалих доручень діти переходять до виконання постійних обов’язків, триваліших завдань.

Якщо молодші дошкільники мотивують свою працю тим, що так вимагає дорослий або так хочеться їм самим, то в старшому дошкільному віці мотивація стає більш суттєвою: досягти якісних результатів при виконанні доручення, щоб допомогти оточуючим, заслужити довіру авторитетної людини, принести користь, радість іншим тощо.

Дітям 5-6-ти років дають складніші доручення, зокрема ті, які пов’язані з проханням або зверненням до інших осіб. Змістом доручень старшим дошкільникам є організаційні вправи, які виховують уміння розподіляти свій час, приймати рішення, узгоджувати свої дії з діями інших. Дітям, які ще не мають сформованих практичних умінь і навичок, можна надавати індивідуальну допомогу, додатково пояснювати і показувати окремі прийоми чи послідовність дій, частіше позитивно оцінювати їхні практичні зусилля. Важливо підтримувати ініціативу вихованців, які відповідально, старанно, із зацікавленням у якісному результаті виконують доручену справу.

Чергування – складніша порівняно з дорученнями форма організації праці. Воно полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов’язків упродовж певного часу.

Діти раннього віку і молодші дошкільники зазвичай беруть участь у підготовці матеріалів до занять, допомагають вихователю доглядати за кімнатними рослинами, складати іграшки тощо без залучення до чергувань, а просто виконуючи нескладні доручення. Як форму організації праці чергування запроваджують для дітей п’ятого року життя.

Діти поетапно навчаються виконувати традиційні обов’язки чергових по їдальні, заняттях, куточку природи. Практика засвідчує, що доцільно урізноманітнювати види чергувань, зокрема, організувати й чергування в ігрових осередках, на ігровому майданчику тощо. Таке варіювання дає змогу ширше охоплювати вихованців трудовими завданнями, що оптимізує процес формування впродовж дошкільного віку таких базових якостей дитячої особистості, як відповідальність, самостійність, працелюбність, самовладання тощо.

За чинними програмами розвитку, виховання і навчання дітей дошкільного віку можна простежити, як поступово розширюється система

чергувань, ускладнюються обов’язки чергових, підвищуються вимоги до їх виконання, а саме:

–    із початку навчального року організовують чергування 4-річних дітей по їдальні;

–    із другої половини року вводять чергування по заняттях;

–    5 – 6-річні дошкільники протягом року чергують по їдальні, заняттях та куточку живої природи.

Організація чергувань передбачає чітку систему почергового призначення дітей черговими по їдальні, заняттях та куточку живої природи, можливість гнучкої заміни чергових з урахуванням об’єктивних обставин і суб’єктивних чинників, а також облаштування місць збереження інвентарю, визначення робочого місця, кола обов’язків і послідовності їх виконання. Чергування організовують так, щоб кожна дитина періодично виконувала різні види роботи.

Колективна праця – важливий засіб формування у дітей колективістських взаємин шляхом їх залучення до спільної роботи. Участь у колективній праці дає дітям змогу зрозуміти необхідність дотримання загальноприйнятих норм і правил взаємодії, формує націленість на успіх загальної справи, готовність підпорядковувати особисті бажання і наміри колективним цілям, допомагати іншим і за потреби звертатись за допомогою, задовольняє прагнення дитини до самовиявлення, самореалізації, самоствердження.

Колективну працю організовують саме зі старшими дошкільниками 1-2 рази на тиждень. Діти здатні колективно виконувати роботу з прибирання групового приміщення, куточка живої природи, книжкового, ігрового, фізкультурного осередків, ігрового майданчика. Особливо зацікавлює дітей спільна з дорослими праця, де є нагода відчути себе на рівні зі старшими, продемонструвати власну спроможність та значущість, що є важливим проявом дорослішання.

Організовуючи колективну працю, вихователь має продумати її мету, зміст, чітко розподілити завдання так обов’язки між дітьми так, щоб кожній дитині знайти посильну роботу. Під час праці слід тримати в полі зору всіх дітей групи, скеровуючи їхні дії допомогою і взаємодопомогою, нагадуваннями і підказками, показом і роз’ясненням окремих прийомів тощо. Після закінчення роботи важливо звернути увагу дітей на її результати, оцінити трудові зусилля, ставлення кожної дитини до виконання дорученої частки справи.

Для колективної праці дітей організовують фронтально або підгрупами. Об’єднання дітей є ефективним за наявності в них досвіду співробітництва, предметно-практичними навичками. Залучення молодших за віком дітей до групи старших для виконання спільного трудового завдання – важливий прийом навчання взаємодії у найближчому соціумі в умовах різновікової групи дошкільного навчального закладу і родини.

 

Особливості організації дитячої праці та її оцінювання

Організовуючи трудову діяльність вихованців, педагог має враховувати їхні інтереси, уподобання, здібності, індивідуальні можливості. Це не означає, що дитяча праця є аналогом розваг. Дитина має докласти фізичних, інтелектуальних, моральних, емоційних, вольових зусиль, щоб виконати завдання. Відповідність природі дитини, її станам і настроям, адекватна індивідуальна й колективна мотивація стимулюють дошкільників до праці, дають їм змогу відчути задоволення від трудового процесу і від досягнення мети. Без цього трудові доручення, чергування, колективна праця стають сумною повинністю.

Слід пам’ятати: отриманий результат не завжди є показником трудових зусиль дошкільника. Буває, що дитиною докладено максимум старанності, сумління, але якість виконаної роботи, на погляд дорослого, незадовільна. Неприпустимо в такому разі оцінювати результат як негативний. Необхідно підтримати дитину, висловити віру в її можливості, дати відчути, що її праця потрібна. Для формування позитивного ставлення до трудової діяльності важливо спиратися на власну ініціативу дошкільників, яку слід, не лише виявляти і підтримувати, а й заохочувати. Слід відмовлятися від жорстокої регламентації, авторитарності, створюючи атмосферу  доброзичливості, взаємодопомоги, творчого пошуку.

Систематичне залучення дітей дошкільного віку до різних видів і форм організації посильної праці у відповідних віку межах їхньої предметно-практичної діяльності сприяє створенню у них «враження серйозної праці, без якої життя людини не може бути ні гідним, ні щасливим», як зазначав К. Ушинський.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × four =