Консультація «Сторітелінг як мистецтво красивої розповіді»

Консультація (вихователя – методиста Гарбузової Н.О)

«Сторітелінг як мистецтво красивої розповіді»

Тип консультації: груповий

План

  1. Історія виникнення технології сторітелінгу.
  2. Сторітелінг як сюрпризний момент.
  3. Види педагогічного сторітелінгу.
  4. Поради щодо організації роботи.
  5. Правила сторітелінгу.
  6. Основні структурні компоненти сторітелінгу.
  7. Переваги стрітелінгу в роботі з дошкільниками.

 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СТОРІТЕЛІНГУ

 Цікаві історії мають магічну силу над слухачами. Правильно будуйте розповідь та зворушіть емоції. Спирайтеся не на логіку й розум, а на почуття та життєвий досвід дитини. Завдяки сторітелінгу діти легко засвоять матеріал, навчаться слухати інших та фантазувати, швидко налагодять стосунки з однолітками.

Сучасні діти й дорослі переважно спілкуються віртуально. Вербальне спілкування стає мистецтвом, якому потрібно навчати змалечку. Саме для цього призначена технологія сторітелінгу.

У перекладі з англійської story означає історія, а telling – розповідати. Отже, storytelling – це мистецтво складати і розповідати захопливі історії.

Технологію розробив та успішно апробував голова міжнародної компанії Armstrong International Девід Армстронг. Він помітив, що люди ліпше сприймають розповіді з життя. Чому? Вони цікавіші, ніж логічні аргументи й сухі міркування, а тому здатні викликати у слухача довіру й мотивувати до певних дій.

Складати історію можна про будь-що, зокрема:

– випадок із вашого життя чи ваших друзів, колег;

– предмет або об’єкт соціального довкілля;

– тварину чи рослину.

Сторітелінг дає змогу цікаво подати якийсь науковий факт, перетворити енциклопедичний нудний виклад на захопливу пригоду. Якщо скласти розповідь правильно, слухачі уважно слухатимуть до кінця і вже пізніше зрозуміють, чого навчила їх історія. Навчання розповіді перетворюється на сторітелінг тоді, коли до переказу фактів додають емоційне забарвлення – зміну інтонації голосу, міміки, жестів, «нотку трагізму» тощо.

 СТОРІТЕЛІНГ ЯК СЮРПРИЗНИЙ МОМЕНТ

Сюрпризи — це непередбачувані веселі мо­менти, які завжди викликають у дітей хвилю емоцій: малята пожвавлюються, їхня діяльність активізується. Крім того, сюрпризні моменти створюють ефект новизни, що так потрібно ди­тині дошкільного віку.

Сюрпризні моменти доречні на заняттях, ди­тячих святах, дозвіллі, у повсякденному житті малят. Завжди яскраві, несподівані, вони стиму­люють розвиток творчої фантазії, задовольняють прагнення дітей відкривати в довкіллі щось нове. Дошкільняті цікаво все, він не терпить нудьги, сі­рості, бездіяльності.

Кожен вихователь, готуючись до заняття, за­здалегідь обмірковує сюрпризний момент. Про­те зробити це не так просто. Адже він має впи­суватися в тему заняття: треба продумати все так, аби до вигаданого персонажа можна було звернутися під час заняття, а на завершення не забути з ним попрощатися.

Останнім часом вихователі використовують заздалегідь підготовлений фартух з великими кишенями (яких може бути до 7) або спідни­цю з широкою полою (щоб було зручно вдяга­ти). Кишені потрібні саме для сюрпризних моментів — там завжди може «сховатися» пер­сонаж. Наші спостереження показали: цей прийом привер­нення уваги дітей до дійства ефективний за будь-яких об­ставин і не залежить від віку ви­хованців. Рекомендуємо мати таких фартухів (спідниць) кіль­ка, їх можна зберігати у мето­дичному кабінеті для викорис­тання в різних вікових групах.

Чи завжди сюрпризний момент на занятті є несподі­ваним для дітей? Навіть при­близний підрахунок так званих «сюрпризів» на занятті засвідчує їх значну кіль­кість упродовж року. Тож чи доцільно на кожному занятті створювати сюрпризний момент для ді­тей, чи, може, варто застосовувати для мотиву­вання до навчальної діяльності інші прийоми?

Наведемо перелік прийомів, які доцільно використовувати на мотиваційному (комуніка­тивному) етапі заняття для збудження інтересу дітей, привернення уваги до пропонованого матеріалу.

ВИДИ ПЕДАГОГІЧНОГО СТОРІТЕЛІНГУ

У роботі з дітьми застосовують три види педагогічного сторітелінгу:

– класичний;

– активний;

– цифровий.

Чим відрізняються ці види сторітелінгу? У класичному історію розповідає педагог, діти тільки слухають і сприймають інформацію.

В активному сторітелінгу педагог задає основу події, формує її проблеми, цілі і завдання. Діти стрімко залучаються до процесу складання історій.

У цифровому  сторітелінгу педагог доповнює розповідь візуальними компонентами – картинками, презентаціями, відео, скрайбінгом, інфографікою.

Будь-яка історія має обов’язкові основні складові:

– експозиція – придумайте персонажа та його найближче оточення;

– зав’язка – опишіть, що з ним сталося;

– розвиток подій – продумайте усі події, визначте, які емоції мають у цей час відчувати слухачі, розкажіть як змінювався персонаж у ході подій;

– кульмінація – повідомте, яка подія стала «вирішальною» для персонажа;

– розв’язка – розкажіть, чим усе завершилося, як змінився персонаж, що він зрозумів;

– висновок – натякніть, чому нас учить ця історія.

Зміст історії може бути цікавим, але якщо оповідач говорить монотонно та не доносить свої почуття до слухачів, вони нудьгуватимуть. У сторітелінгу важлива харизматичність оповідача. Він має володіти навичками акторської майстерності: вміти перевтілюватися, імпровізувати, інтонувати мовлення тощо.

Історія має бути цікавою самому оповідачеві, тоді в неї повірять слухачі.

Розповісти хорошу історію – це означає розповісти її так, аби діти «побачили» події, прожили всі пригоди разом із персонажами та наприкінці пораділи чи посумували за них. Аби вихователі опанували мистецтво цікавої розповіді та навчили дітей розповідати, корисно провести для них практикум.

 ПОРАДИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ

Найдоречніше використовувати сторітелінг на першому етапі заняття — етапі спілкування, мо­тивації, презентації теми.

Головне на цьому етапі — «зачіпка», несподі­ванка, дивовижа, зупинка у звичній діяльності, що перетворює її на ситуацію нерозв’язаності, загадковості. Цікава історія допомагає сфокусу­вати увагу дітей на завданні, таким чином ство­рюється освітня ситуація: новий поворот у вже відомому матеріалі, сюжеті.

Потім слід з’ясувати, які запитання виникли у дітей, та визначити тему заняття. Важливо допо­могти вихованцям визначити мету заняття і його результат (виходячи з їхніх вікових та психофізіо­логічних особливостей).

Щоб ефективно використовувати сторітелінг, радимо дотримуватися таких правил.

ПРАВИЛА СТОРІТЕЛІНГУ

  • Розповідь на початку заняття (сюр­призний момент) має тривати не біль­ше 2-3 хв. Це має бути непростий або комічний випадок з життя персонажа, мета якого — донести до дітей важ­ливу інформацію.
  • Персонажі (або персонаж) мають бути яскраві, добре знайомі дітям (їхня «фізична» присутність під час розпо­віді не обов’язкова).
  • Ключовим є запитання, на якому зо­середжено увагу слухачів і на яке буде дано відповідь наприкінці історії.
  • Для підтримання уваги дітей важливо забезпечити оптимальний ритм іс­торії (тобто те, наскільки швидко або повільно вона розвивається).
  • Емоційне наповнення оповідки має наближати її до власного досвіду

слухачів, аби вони співчували персонажеві, бажали допомогти йому.

  • Діти мають бути учасниками подій, що від­буваються з персонажем і особисто стосу­ються кожного з них.
  • Оповідачу доречно варіювати тон, гучність свого голосу. Розповідання тихим голосом, а іноді навіть пошепки, допомагає слухачам сприйняти сюжет, злитися з ним, співпере­живати персонажам.
  • Бажано супроводжувати розповідь відповід­ними мелодіями і звуками (підготовленими заздалегідь).
  • Розповідь не слід перевантажувати зайвими деталями та наочністю.

Сюжет, який розповідає вихователь, слід роз­вивати за підготовленим планом. Проте для створення захопливої розповіді самої структури замало. Важливо правильно пов’язати всі її еле­менти в єдиний твір. Стиль і тон сторітелінгу — те, що впливає на сприйняття історії.

Щоб сюжет захопив дітей, у ньому обов’яз­ково мають бути представлені базові структур­ні елементи.

Тож опишемо, як варто будувати розповідь (згодом за вашим зразком розпові­датимуть діти).

 ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ СТОРІТЕЛІНГУ

Починаємо, як правило, з прив’язки до місця події (де розпочалася історія — реальна, казко­ва, фантазійна тощо).

Далі мають виникнути особливі обставини (хтось зник, зіпсувалися погодні умови, комусь (тваринам, рослинам, казковим персонажам та ін.) потрібна допомога).

Щоб розв’язати проблему, персонаж зали­шає домівку й вирушає назустріч пригодам. Ці пригоди обов’язково завершуються його пере­могою та щасливим поверненням додому.

І насамкінець — мораль історії (старших до­шкільнят можна залучити до формулювання ви­сновку).

Зауважмо: деякі структурні компоненти сто­рітелінгу можна об’єднувати залежно від сюжету оповіді.

На початковому етапі, як вихователеві, так надалі й дітям, найдоцільніше використовува­ти адаптований (скорочений) варіант відо­мих карток Володимира Проппа

Навчаючись за цими картками розпо­відати оповідки, діти потім переказу­ють їх одноліткам, друзям, батькам. Цей прийом ефективний у роботі з мовленнєво пасивними дітьми. Залу­чення їх до розповідання власних істо­рій допоможе їм упоратися з пробле­мами мовлення.

Персонажів має бути небагато.

Бажано обрати для кожного віку най­більш привабливих та добре знайомих дітям персонажів казок, оповідань, мультфільмів, які залишатимуться з ними весь час від вересня до трав­ня. Запитайте у вихованців, чи знають вони, хто такий Незнайко або Цибулі- но. А кого вони знають? Орієнтувати­ся слід на вподобання сучасних дітей. Вони, наприклад, не завжди здатні сприйняти приліт Ворони з паперовим листом від когось, адже сучасні до­шкільники знають, що таке електронна пошта, електронний лист, скайп, але, можливо, жодного разу не були на пошті й не бачили зви­чайного конверта з маркою.

Прикладом наскрізного персонажа, який до­помагає вихователеві організувати розповідан­ня історії, може бути Щедрик, Це маленька уяв­на істота, мешканець пралісу. Він у брилику, шароварчиках, що підсмикуються за кожним кроком, ходить перевальцем, але прудко й з підстрибом. Щедрик приходить до дітей у снах і розповідає їм оповідки та казки про красу рід­ної мови, любов до рідної землі. Щедрик завжди веселий, такий собі жвавий жартівник, скрізь устигає, все бачить і чує, скрізь свого носика стромляє. Ніколи не ображає дітей, а навпаки, завжди стає у пригоді, хоч малюки й не знають, хто їм допомагає.

 ПЕРЕВАГИ СТОРІТЕЛІНГУ В РОБОТІ З ДОШКІЛЬНИКАМИ

Цікавий засіб урізноманітнення заняття або освітньої ситуації. Допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікав­лювати дітей. Не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та в будь-який час.

Розвиває уяву, фантазію та креативність. До речі, як у дітей, так і в педагогів.

Сприяє налагодженню добрих взаємин між вихованцями та педагогом. Під час спілкування, допомоги персонажу відбу­вається обмін емоціями, формуються довіра та емпатія.

Знімає психологічне напруження. Під час слухання, обгово­рення, переказування, створення оповідки діти вчаться усві­домлювати свої почуття і говорити про них.

Таким чином, запровадження в практику ро­боти прийому сторітелінгу мотивує вихованців до освітньої діяльності, пізнання, нового, усві­домлення мети своєї діяльності а також сприяє їхньому загальному розвитку.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *