Консультація для педагогів «Сюжетно рольова гра — школа моралі для дитини дошкільного віку»

Консультація для педагогів  «Сюжетно рольова гра — школа моралі для дитини дошкільного віку»

Тип консультації: груповий

 

План

  1. Гра як ефективний засіб соціалізації дитини.
  2. Школа довільної поведінки.
  3. Cюжетно-рольова гра – чинник засвоєння морально-етичних норм.
  4. Суспільні стосунки: реальні та ігрові.
  5. Позитивні почуття – запорука розвитку морально-етичних якостей дитини.

 

У ході соціально-історичного розвитку людства гра набула величезного значення для формування особистості дитини та оволодіння нею досвідом взаємодії з навколишнім світом. Саме гра є засобом підготовки дитини до «дорослого» життя, її соціалізації, морально-етичного виховання.

Гра як ефективний засіб соціалізації дитини

У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості, взаємозв’язки з іншими тощо.

За допомогою гри дитина оволодіває:

– усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а потім на інтелектуальному рівні;

– способами практичної і розумової діяльності;

-великим діапазоном людських почуттів;

– поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

– морально-етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані на спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед одне з одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі – його ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова діяльність, яка потребує від дітей спрямованості одне на одного й актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії.

Взаємодія з однолітками є одним з важливих чинників для формування морально-етичних рис особистості, оскільки така взаємодія не лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього власного соціального досвіду. Вона впливає на розвиток подальших стосунків малюків з людьми, які їх оточують. Так, уже з двох років діти вступають у соціальні стосунки між собою: спілкуються одне з одним на зрозумілій для них мові слів і жестів, діляться іграшками, проявляють співчуття, якщо товариш упав або забився тощо. Разом з тим, діти раннього віку граються поряд, бо ще не вміють гратися разом. Намагання вступити у взаємодію з ровесниками часто закінчуються невдачею: діти штовхаються, смикають одне одного за волосся, відбирають іграшки. Це зрозуміло, адже малюки ще не вміють погоджувати свої дії з діями інших. Але якщо навіть одна дитина починає виконувати елементарні ігрові дії, наслідуючи дорослих, то й інші діти починають цікавитися ними.

З огляду на ці особливості малюків дорослим необхідно створювати умови для формування у дітей раннього віку доброзичливих стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками, виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Разом з тим, педагог має пам’ятати, що безпосередній вплив на дитину з його боку, безумовне і бездумне підкорення дитини вказівкам дорослого не сприяють виробленню у неї навичок морально-етичної поведінки. Такі навички формуються лише тоді, коли діти дошкільного віку самі обирають тему гри, розгортають її сюжет, керуючись власним досвідом, реалізовуючи у грі прагнення долучитися до життя дорослих. У грі діти з власної ініціативи вступають у різні контакти між собою, здебільшого самостійно будують свої стосунки. Якщо ігрова діяльність дитини є вільною і невимушеною, такою, що вийшла за межі тиску з боку дорослих, ігрові відносини виступають у ролі добровільних тренувань, шляхом яких дитина засвоює морально-етичні норми поведінки.

Саме створюючи умови для виникнення гри, у процесі якої дитина без прямих педагогічних впливів засвоює норми людських взаємин, моральні цінності, вихователь найбільш ефективно впливає на процес формування морально-етичних рис особистості.
Школа довільної поведінки

Однією з характерних особливостей сюжетно-рольових ігор є довільність ігрових дій. Як зазначав психолог Лев Виготський, у грі діти діють шляхом найменшого опору, тобто роблять те, чого їм найбільше хочеться. У той самий час вони навчаються діяти шляхом найбільшого опору, оскільки підкорення правилам і відмова від імпульсивної поведінки у грі — шлях до максимального задоволення. Виконуючи прийняті ролі, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, підкорюються обумовленим роллю правилам поведінки. Отже, щоб задовольнити головне бажання — діяти як дорослі, дітям необхідно підпорядкувати свою поведінку правилам, дотримуватися яких вони мають відповідно до своїх ролей у грі.

Саме під час такої, вільної від усякого тиску діяльності поведінка дітей зазнає істотної перебудови: вона стає довільною. Під час виконання ролі зразок поведінки, закладений у ній, стає одночасно еталоном, з яким діти порівнюють власну поведінку і контролюють її. Таким чином, у грі діти виконують одночасно дві функції: грають свої ролі та контролюють свою поведінку. Не зважаючи на те, що у дошкільників функція контролю ще недостатньо міцна і потребує заохочення з боку учасників гри, ми все ж уже можемо спостерігати її зародження у грі, що й дає змогу вважати гру школою довільної поведінки.

Довільність активності дітей у грі проявляється у самостійному виборі теми гри, у плануванні її ходу, у виборі засобів для здійснення ігрового замислу, в узгодженні своїх дій з діями однолітків, у виявленні зусиль під час переборювання труднощів тощо.

Педагогу слід втручатися у гру дітей лише тоді, коли він спостерігає чиєсь недбале ставлення до іграшок, грубе поводження з товаришами по грі тощо. Адже такі дії дітей не сприяють засвоєнню ними морально-етичних норм і потребують корекції.

 

Памятка для вихователів груп раннього віку

  • Створюйте спеціальні ситуації для спілкування дітей або використовуйте ті, які виникають спонтанно.
  • Пропонуйте дітям для гри однакові іграшки, щоб не виникало бажання відбирати їх одне в одного.
  • Учіть дітей гладити одне одного по голові, дивитися в очі, усміхатися, обніматися.
  • Грайтеся разом з дітьми, таким чином організовуючи і спрямовуючи їх у грі.
  • Надавайте дітям відносну свободу у грі, використовуйте метод спільної дії лише тоді, якщо хтось із дітей дійсно потребує такої допомоги.

 

Cюжетно-рольова гра – чинник засвоєння морально-етичних норм

Дітей дошкільного віку надзвичайно приваблює світ дорослих. Однак неможливість включитися в «доросле життя» спонукає їх реалізувати свої інтереси через різноманітні сюжети рольових ігор. Дошкільники розігрують знайомі події, учасниками яких вони могли бути або які вони могли спостерігати у сім’ї, групі дитячого садка, у дворі чи на дитячому майданчику, а також сюжети художніх творів, фільмів та мультфільмів. Таким чином діти реалізують у грі свої знання та уявлення про життя. Це може бути правильна чи викривлена інформація, мрії, сподівання, жахи і навіть болісні спогади.

Але будь-який сюжет завжди містить у собі інформацію про діяльність людей, їхні вчинки, поведінку, що й зумовлює виховне значення як сюжетного аспекту гри, так і самої ролі. Діти, беручи на себе ролі дорослих, творчо відтворюючи в ігровій діяльності їхнє життя та діяльність, моделюючи ті стосунки, які вони спостерігали, активно оволодівають морально-етичними нормами життя у суспільстві.

За твердженням Лева Виготського, у грі діти щохвилини відмовляються від своїх швидкоплинних бажань на користь виконання взятих на себе ролей. Розігруючи певні ролі, діти самі виділяють ті правила і норми поведінки, які чинні в їхньому оточенні, і роблять їх правилами власної ігрової поведінки, намагаються втілити у грі ту поведінку, яку вони прийняли за зразок.

Оскільки головною складовою ігрової ролі є норми поведінки, властиві дорослим, під час гри діти потрапляють у світ правил і норм людських стосунків, які стають джерелом морально-етичного розвитку самих дітей.

Визначальними для вибору не лише сюжетів, але й, насамперед, змісту гри є соціальні умови, в яких зростає дитина. Діти відображають в іграх своє розуміння суспільних ролей і стосунків. Так, з власного досвіду, вони знають, що відбувається в їхніх сім’ях: хто готує їжу, хто прибирає, хто ходить на роботу; як поводяться члени родини – спокійно розмовляють чи сперечаються, сваряться, ображають одне одного. У грі кожен з учасників може стати «добрим» татом або таким, який сварить своїх дітей. Приймаючи роль дорослого, дитина тим самим бере на себе відповідний спосіб поведінки, властивий цьому дорослому. Саме тому в іграх морально-етичні норми засвоюються дитиною природно, без особливих пояснень або тиску з боку дорослих.

Звичайно, у реальному житті чи в телевізійних передачах діти бачать не лише хороших людей і хороші вчинки. Тому не дивно, що іноді героями дитячої гри можуть стати п’яниці, хулігани, бандити… У такій грі не може бути й мови про засвоєння морально-етичних норм. Зважаючи на те, що ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, педагогам потрібно бути уважними щодо ігор, що їх обирають діти, оскільки вигадана дітьми гра може зовсім не збігатися з виховною метою. І хоча ініціатива вибору гри має належати дітям, завдання вихователя – тактовно відволікти їх від недоречної гри, зацікавити іншою темою. А головне, за допомогою героїв книжок, мультфільмів, на власному прикладі викликати у дітей негативне ставлення до поганих звичок, нечесних вчинків, безкультур’я, щоб їм самим не хотілося відображувати цей досвід у грі.

Суспільні стосунки: реальні та ігрові

Cлід пам’ятати, що в ігровій діяльності дітей існують дві форми суспільних стосунків: реальні, що виникають між дітьми у процесі гри, та ігрові, які діти відтворюють, керуючись взятими на себе ролями чи правилами гри. Реальні й ігрові стосунки тісно пов’язані, але не тотожні. Іноді сюжет гри відзначається високоморальною рольовою поведінкою, однак моральний рівень реальних взаємин дітей у грі – невисокий. Діти можуть ображати одне одного, сваритися через атрибути, невиконання кимось правил гри тощо.

Як показали психолого-педагогічні дослідження, гра не виконує свого призначення зі збагачення морально-етичного досвіду щодо тих дітей, які на фоні динаміки ігрових дій і подій недостатньо виділяють для себе партнера по грі, не беруть до уваги сферу його потреб, бажань і переживань. Тому педагогу слід заохочувати дітей до доброзичливих стосунків у грі, формувати у них розуміння, що саме так можна отримати найбільше задоволення від гри.

Реальні стосунки, що виникають між дітьми у процесі гри, залежать від рівня сформованості у дітей таких «якостей суспільності», як доброзичливість, повага й уважне ставлення одне до одного, взаємодопомога, співчуття, відповідальність, тобто якостей, які забезпечують відповідний морально-етичний рівень спілкування. Без цього неможливо домовлятися у грі, розподіляти ролі, обмінюватися інформацією, планувати спільну діяльність. У грі діти легше налагоджують контакти між собою, поступаються одне одному, підпорядковують свої дії спільним інтересам. Тому педагог має створювати умови, які сприяли б пробудженню у дітей в процесі гри почуттів симпатії, поваги до товаришів, задоволення від турботи про інших тощо. Саме така гра є школою моралі, оскільки сформовані в ній моральні якості впливають на поведінку дітей у реальному житті. Отже, щоб гра, насамперед сюжетно-рольова, дійсно стала для дітей школою моралі, причому моралі не уявної, а реальної, якою керуються у своїх діях, педагогу потрібно пам’ятати і враховувати у своїй роботі, що:

– цінність тієї чи тієї гри визначається тим, які форми суспільної поведінки вона прищеплює, які моральні якості дітей активізує;

– гра має розв’язувати загальновиховні завдання, серед яких першочерговими мають бути завдання морально-етичного виховання і розвитку, формування суспільних якостей дітей;

– на перший план у грі треба висувати не дидактичну мету, а засвоєння морально-етичних норм спілкування, поведінки людей;

– гра має викликати позитивні емоції та переживання; «ролі, які обирають і виконують діти, мають бути сповнені морально-етичним змістом;

– під час гри діти повинні постійно орієнтуватися на своїх ровесників, сферу їхніх потреб і переживань.

Правила чесної гри

  1. Якщо вмієш гратися сам, навчи інших.
  2. Грайся так, щоб усім було цікаво.
  3. Уважно й доброзичливо стався до своїх товаришів по грі.
  4. Знай, що найкращі іграшки та цікаві ролі належать не лише тобі.
  5. Дотримуйся правил гри.
  6. Перемагай лише чесно.
  7. Якщо програєш, не падай духом.
  8. Якщо твій товариш програє, умій його підтримати.

 

Позитивні почуття – запорука розвитку морально-етичних якостей дитини

Поведінка дітей залежить не лише від сюжету гри, ролей, які вони виконують, або від рівня розвитку «якостей суспільності», але й від того, наскільки діти задоволені грою. Для розвитку морально-етичних якостей важливо, щоб почуття, які переживають діти під час гри, були позитивними.

Викликані змістом гри благородні почуття і прагнення не повинні руйнуватися егоїстичними мотивами, образами, несправедливими діями окремих її учасників. Щоб запобігти негативній поведінці дітей під час гри, слід ознайомити їх з правилами чесної гри. Варто наголосити: знання дітьми цих правил важливе, але не менш, а то й більш важливим є розуміння необхідності їх дотримання. Тому насамперед завдання педагога полягає у формуванні у дітей потреби дотримуватися правил чесної гри.

Моральні почуття дошкільників формуються в нерозривній єдності з етичною поведінкою. Розвиток почуття поваги до старших органічно пов’язаний із завданням виховання культури поведінки дітей по відношенню до оточуючих. Склад звичок культурної поведінки значно збагачується: діти освоюють правила поведінки в громадських місцях (у транспорті, на вулиці, в бібліотеці і т. п.), у різних ситуаціях спілкування (зі знайомими і незнайомими людьми). Виховується звичка бути завжди ввічливим, готовність активно проявляти турботу про старших і молодших, дбайливо ставитися до результатів праці дорослих, до їх діяльності. Триває формування культури мовлення, моральних якостей (правдивості, чесності, скромності). Важливим завданням виховання поведінки старшого дошкільника є формування колективних взаємин з однолітками. Колективні взаємини – це комплекс взаємопов’язаних компонентів. Найважливіші з них – товариськість і гуманне ставлення до однолітків, співробітництво та вміння колективно планувати діяльність, організованість і культура спілкування. У зв’язку з цим рішення задачі формування колективних взаємин пов’язано із здійсненням завдань виховання стійких доброзичливих стосунків у дитячому колективі, культури спілкування, організованого поведінки.

Пыдготувала вихователь-методист Гарбузова Н.О.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seven + nineteen =