Консультація для педагогів «Моральність повинна бути свідомою»

Консультація для педагогів  «Моральність повинна бути свідомою»

 Тип консультації: груповий

План

  1. Суть морального виховання.
  2. Педагогiчнi умови формування досвiду і звичок моральної поведінки.
  3. Виховуємо почуття.
  4. Складовi моральностi старших дошкільнят.
  5. Психолого-педагогiчнi умови засвоєння дiтьми моральної поведінки.
  6. Формуємо досвід моральних вчинків.
  7. Головнi методи та прийоми формування досвiду осмислення вчинкiв.
  8. Морально-етичні бесіди у закладі дошкільної освіти.

 

У кожного столiття своє обличчя, свої визначальнi ознаки. Вiдмiтнi риси XXI ст.: надшвидкi темпи життя, бурхливий розвиток науки i технiки, небувалi вiдкриття. На наших очах переосмислюються усталенi цiнностi, тож потрiбнi неаби­якi зусилля, щоб не втратити вiчне. А починати маємо з дошкiлля, бо воно є початком ycix початкiв. Привчати дiтей до дотримання моральних норм вочевидь замало, для формування справжньої моральностi необхiдно глибоке їx прийняття i усвiдомлення.

Духовно-моральний стан сучасного суспільства викликає глибоку тривогу: зростання значущості особистої вигоди, зневажання  гідності людини, девальвація цінності моральних взаємин, зниження соціальної відповідальності. Найнебезпечніше те, що явища, які відзеркалюють означені тенденції, перестають сприйматися як виняток, а з кожним роком усталюються. Людину намагаються призвичаїти до того, що поняття моралі є якщо не архаїчними, то принаймі, несучасними.

Особливо багато ризикiв у сучасному свiтi виникає стосовно дитини, на фiзичному, психiчному та соцi­альному здоров’ї якої негативно позначається цiннiс­на невизначенiсть суспiльства. Без належної уваги батькiв та педагогiв малюки дедалi бiльше пiдпада­ють пiд вплив ЗМI, що спотворює їxнi уявлення про свiт. Вiднесемо сюди й нестабiльнiсть ciм’ї та збiд­нення рiзновiкових зв’язкiв у дитячому товариствi.

Усе зазначене вище вимагає вiд науковцiв та практикiв пошуку нових пiдходiв до морального ви­ховання. Тривалий час традицiйна педагогiка недооцiнювала значення духовного в життi людини, зосереджуючись, головним чином, на «призвичаєннi» дитини до норм i правил загальноприйнятої моралi. Сьогоднi на змiну соцiоцентричному за спрямова­нiстю та характером побудови освiтнього процесу приходить парадигма особистiсно орiєнтованого на­вчання i виховання, за якою знання, вмiння i навички є засобами, а не метою розвитку дитини. Як у цьому сенсi змiнилися акценти морального виховання?

 

СУТЬ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Мораль – специфічна форма нормативного регулювання соціального життя і діяльності людей та соціалізації особистості, засіб засвоєння накопиченого суспільством соціально-історичного досвіду.

Моральність конкретної людини – результат засвоєння i внутрiшнього прийняття нею норм мора­лi, якi набувають регулювальної сили, що зумовлює її поведiнку, ставлення до свiту i самої себе. Проте оволодiння знаннями моральних норм лише один з етапiв морального вдосконалення. Поведiнка стає усвiдомленою та значущою завдяки забарвленню її почуттями – задоволення, радостi, чи навпаки, – сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почут­тям моральна свiдомiсть i вчинки набувають мо­рального сенсу. Неабияке значення має воля. Вона допомагає опанувати себе, дає людинi внутрiшню свободу й спонукає до морального вчинку.

Така позицiя перегукується з основними прин­ципами християнства: добро має бути сердечним, творитися вiд душi. Моральнiсть людини проявляється у вiльному, свiдомому виборi способу дiй i здатнос­тi до моральної поведiнки. Психологи визнача­ють таку послiдовнiсть формування моральної поведiнки: життєва ситуацiя ➔ морально-чуттєве переживання ➔ моральне осмислення ситуацiї i мотивiв поведiнки ➔ моральний вибiр вчинку ➔ вольовий стимул ➔ моральний вчинок ➔ моральна спрямованiсть поведiнки ➔ моральна якiсть.

Моральне виховання – основа формування осо­бистостi. Успiшнiсть цього процесу залежить вiд єдностi моральної свiдомостi та поведiнки. Визна­чальна у ньому роль дорослого як «соцiального провідника», зразка для наслiдування, органiзатора соцiального досвiду дитини.

Моральне виховання – це процес формування моральної свідомості особистості через засвоєння нею загальноприйнятих моральних цінностей, переконань, норм і принципів; формування моральних якостей, навичок і звичок культурної поведінки.

Моральна поведінка дошкільника – синтез гуманних уявлень, емоцій, почуттів та мотивів, які спонукають до засвоєння певних норм, правил та формування досвіду і звичок поведінки.

 

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ І ЗВИЧОК МОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

– Високий рiвень педагогічної майстерностi вихо­вателя, його компетентностi, знання специфiки формування в дiтей досвiду моральних вчинкiв, пiдтримка свiдомих проявiв моральностi дитини.

– Неприпустимiсть пригнiчення активностi малюкiв наказами та вказiвками.

– Встановлення позитивних взаємин мiж вихован­цями, педагогами, родинами та їx взаємодiя в цi­леспрямованому педагогiчному процесi закладу дошкільної освіти.

– Створення у дитячому колективi позитивного емоцiйного мiкроклiмату та гуманних взаємин: пiдвищення статусу непопулярної дитини в групi однолiткiв.

– Розвиток у дітей об’єктивної самооцінки, бажання наслідувати зразки моральної поведінки.

 

ВИХОВУЄМО ПОЧУТТЯ

 

Знання дiтьми правил моральної поведінки – не є показником сформованостi в них моральностi i гарантом добрих вчинкiв, оскiльки дiї та вчинки дошкiльнят часто позбавленi емоцiйної основи, конче потрiбної для спiвпереживання iншим (О. За­порожець, О. Кононко, С.Ладивiр, В. Нечаєва та iн.).

Формальне навчання дитини правил моральної поведiнки може дати лише тимчасовий результат, оскiльки так формується звичка дiяти певним чином тiльки через пiдкорення правилам, поза емоцiйним переживанням необхiдностi саме цiєї дiї. Проблема морального виховання неодмiнно висуває вимогу аналiзу феномена суб’єктностi дитини. Нако­пичення дошкiльником рiзноманiтного суб’єктного досвiду через включення в систему ускладнених завдань (пiзнавальних, комунiкативних, iгрових, практичних та iн.) є основою для прояву суб’єктної позицiї як в iндивiдуальнiй, так i у спiльнiй дiяльнос­тi з дорослими та однолiтками.

Повноцiнне формування у дитини суб’єктного досвiду, в тому числi й досвiду прояву самостiй­ностi й творчої активностi, забезпечує адекватно органiзований педагогiчний процес у дошкiльному закладi, що ґрунтується на динамiчнiй системi роз­вивальної взаємодiї вихователя з дiтьми.

Замало дати малюковi знання про норми, ви­моги та контролювати виконання нею правил поведiнки, треба насамперед виробити свiдоме ставлення до моральної норми, розвинути бажан­ня дiяти морально, керуючись спiвпереживанням та спiвчуттям.

Почуття виховуються як у ходi педпроце­су та формування особистостi загалом, так i через спецiальнi цiлеспрямованi впливи на емоцiйну сферу, оскiльки почуття орга­нiчно пов’язанi зi свiтоглядом, переконан­нями, моральними уявленнями.

Психологiчними дослiдженнями (О. Запо­рожець, Д. Ельконiн,              Я. Неверович) доведено: iнтерiоризацiя групової вимоги дитини здiйснюється в три етапи. Спочатку вона вико­нує групову вимогу (за якою завжди так або iнакше стоїть вимога вихователя), не приймаючи її, нама­гаючись будь-яким чином уникнути цiєї нецiкавої для неї роботи. На другому етапi дошкiльник ви­конує завдання, коли є на що спертися – певний стимул-засiб, щось близьке до заохочення або зов­нiшнього контролю за його поведiнкою. На третьому етапi функцiонально-рольовi вiдносини соцiаль­ної групи, її норми та вимоги набувають для дитини особистiсного сенсу.

 

СКЛАДОВІ МОРАЛЬНОСТІ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНЯТ

 

  • Когнiтивний компонент (уявлення про змiст емоцiйних станiв людини – радостi, суму, гнiву; про моральнi якостi – доброту, щедрiсть, правдивiсть, милосердя, чуйнiсть та протилежнi їм – злiсть, жадiбнiсть, облуднiсть; про норми i правила моральної поведiнки у родинi, дитячому садку, громадських мiсцях, природi).
  • Мотивацiйний компонент (моральнi потреби: у довiрчому спiлкуваннi, повазi тих, хто оточує, сприятливих мiжособистiсних взаєминах).
  • Поведiнково-вольовий компонент (умiння, навички та звички моральної поведiнки i спільної з дорослими й однолiтками дiяльностi).
  • Рефлексивний компонент – умiння здiйснювати самоаналiз, самоконтроль i саморегуляцiю власної поведiнки.

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ЗАСВОЄННЯ ДІТЬМИ МОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

  • Гуманний стиль спiлкування дорослих з дiтьми (І. Бех, О. Кононко, В. Котирло, С. Ладивiр, Я. Неве­рович).
  • Активна позицiя дитини як провiдника мораль­них норм (Л.Артемова, М. Боришевський, О. Коше­лiвська).
  • Справедлива оцiнка дитини iншими та самооцiн­ка, що ґрунтується на гуманiстичних критерiях поваги до тих, хто оточує, та самого себе (Р. Буре, А. Виноградова, А. Кошелева, Ю. Приходько).
  • Спiввiднесенiсть образу себе з позитивним мо­ральним еталоном, а окремих своїх учинкiв – з не­гативним, здатнiсть усвiдомлювати суперечностi мiж образом себе загалом i своїм конкретним вчинком (Є. Субботський, С. Якобсон, В. Щур).
  • Органiзацiя досвiду гуманної поведiнки дiтей у спiльнiй iгровiй (Л. Артемова, А. Гончаренко), тру­довiй (3. Борисова, Л. Крайнова, В. Павленчик) i на­вчальнiй (Р. Буре) дiяльностi.

 

ФОРМУЄМО ДОСВIД МОРАЛЬНИХ ВЧИНКIВ

Пiд моральним досвiдом тривалий час розумiли навички поведiнки, вiдтак «у тiнi» лишалася головна його ознака: як і усякий інший, досвід моральних вчинків має бути осмислений, лише тоді він стає досвідом.

Навчитися цього самостiйно дитина не може. Необхiдна постiйна увага педагога до формування у вихованцiв осмислення мотивiв, форми здійснення вчинку та його результа­ту. Справа ця не легка, але формально обговорювати питання моралi навiть гiрше, нiж їx не обговорювати. Тож етичнi бесiди слiд глибоко продумувати за змiстом i за формою проведення.

Варто пам’ятати: мораль­нiсть як iнтегрована осо­бистiсна якiсть дошкiльника базується на емоцiйнiй основi – розвитку чутливостi, здатностi сприй­мати стан iнших людей та розумiти його причини, ус­вiдомлювати самого себе як причину позитивних або не­гативних станiв iнших людей та забезпеченнi емоцiйного комфорту.

Дитину слiд учити вио­кремлювати iстотнi ознаки морального вчинку й аб­страгуватися вiд конкрет­ної ситуацiї до узагальне­ного осмислення наслiдкiв поведiнки кожного для всiх учасникiв взаємодії.

Майстернiсть вихователя i виявляється у доцiльностi й адекватностi апелювання до почуттiв i досвiду дiтей, тактовностi й делiкатностi в обговореннi питань, що їх хвилюють, та вмiннi ненав’язливо i точно допомага­ти дитинi усвiдомлювати моральний змiст вчинкiв, цiннiсно освоювати свiт людей.

 

 

ГОЛОВНІ МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ ОСМИСЛЕННЯ ВЧИНКІВ

  • Розповiдь педагога (зокрема про власне дитин­ство).
  • Обговорення на прохання дiтей вчинкiв, якi їм запам’яталися.
  • Читання та аналiз лiтературних творiв.
  • Спонукання до роздумiв, розмiрковувань (що означає: «бачити серцем», «душевно пережива­ти», «щиро спiвчувати» тощо).
  • Посилання добрих думок близьким, друзям i всiм, хто потребує допомоги, пiдтримки.
  • Пiдтримання педагогом радостi дитини вiд доб­рого вчинку.

 

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНI БЕСIДИ У ДИТСАДКУ

 

Обговорення питань моральностi має бути дуже тактовним. Етичну бесiду варто почати з повiдомлення iнформацiї, яка налаштує дошкiльнят на те, що обговорюватиметься щось важливе, осо­бисте, цiкаве для кожного: «Дiти, поговорiмо про те, яку радiсть вам принiс сьогоднiшнiй день. Менi, наприклад, приємно, що ми разом, що кожен з вас зробив якийсь добрий вчинок, що попереду у нас цiкаве вiдкриття …».

Важливо добре продуму­вати моральнi бесiди за змiстом лiтературних тво­рiв. Наприклад, пiсля чи­тання оповiдання В. Осеєвої «Сини» вихователь запитує в дiтей:

«Кого з персонажiв твору ви схвалюєте? За кого при­кро? Як гадаєте, що вiдчу­вала мама хлопчика, коли вiн їй допомiг? А що вiдчу­вав вiн сам? Уявiть собi, що могли вiдчути тi хлопцi, якi не здогадалися допомогти своїм мамам? Як гадаєте, чи стануть вони уважнiшими до мам?»

Для бiльшої ефективнос­тi бесіди «включайте» дiтей у змiст твору: «Заплющте очi й згадайте кожен свою маму. Якою ви зараз її поба­чили? Веселою чи засмуче­ною? А тепер розплющте очi i подумайте, що доброго ви можете зробити своїй мамi у таких, скажiмо, ситуацi­ях. Мама прийшла з роботи втомлена. Як її зустрiнете, що скажете й зробите? Або iнша ситуацiя: мама приго­тувала вечерю, ти не хочеш їсти, бо поспішаєш пограти з новою iграшкою. Як ти вчиниш?».

Так вчинки, що вiдповiдають моральній нормi, набувають для дитини особистiсного змiсту, i тодi мотивом вчинку стає не загальне правило, що його формулює дорослий як вимогу, а розумiння стану iншої людини та гуманне ставлення до неї.

Пiсля прочитання оповідання В. Сухомлинського «Катруся» вихователь запитує в дiтей: «Який настрiй навiяло вам оповiдання про Катрусю? Чому? Кого з її однокласникiв ви схвалюєте? А хто викликає осуд? Чому? Пригадайте, якими словами пише автор про те, як Катруся переживала, коли дiти не хотiли порадiти разом з нею? А як ви розумiєте вираз: «радiсть засяяла у Катрусиних очах»? Чому дiвчинка так зрадiла? Чому замислився її товариш перш, нiж пiдiйти до дiвчинки? А як би вчинили ви?».

При нагодi варто спонукати вихованцiв придуму­вати добрi слова та доречнi подарунки для близь­ких та друзiв.

Вихователь має постiйно змiцнювати вiру дитини в свої сили, в те, що вона може робити добро для людей. Так, у повсякденному спiлкуван­нi, формується справжня, свiдома моральнiсть.

Підготувала вихователь-методист  Наталія Гарбузова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × 3 =