Консультація “Формуємо гендерну толерантність у дітей”

  1. Напрями гендерного виховання дошкільників.
  2. Вікові особливості формування ідентичності.
  3. Гендерна культура педагога.
  4.  Умови для формування гендерної толерантності дітей

Гендерне виховання дитини розпочинається вже від моменту її народження і триває впродовж усього життя. Які особливості статевої поведінки, які уявлення про себе та інших як про представників пев­ної статі засвоїть дитина — насамперед залежить від сім’ї, від тих стереотипів, що існують і виявляються в її повсякденному житті.

Із віком вплив сім’ї послаблюється, проте ніколи не зникає повністю. А те, що дитина засвоїла в бать­ківській домівці, відбивається на всьому подальшому розвиткові її внутрішнього світу.

Тому в роботі з дошкільнятами з питань гендерного виховання потрібно зважати на такі напрями:

  • доповнення зони саморегуляції дітей (напри­клад, заохочення дівчаток до занять спортом, а хлоп­чиків до самообслуговування);
  • організація дослідів рівноправності співпраці хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;
  • усунення традиційних культурних заборон на емоційні самовираження хлопчиків, заохочення їх до виявлення почуттів;
  • створення умов для тренування між статевої чут­ливості (наприклад, через театралізацію, тренінги).

Діти трьох років не лише правильно визначають стать оточуючих людей, а й вже досить чітко знають про те, що залежно від статі до людини висуваються різні вимоги. Дівчатка, як правило, надають перевагу іграм у ляльки, зображуючи при цьому мам, бабусь, сестричок, вони люблять себе прикрашати тощо. А хлопчики переважно грають технічними іграшками, відображаючи діяльність водія, пожежника, міліціонера, військового. До п’яти років діти вже чітко диференціюють типові заняття дорослих. Спілкування хлопчиків і дівчаток у 4—5 років має особливий характер: з одного боку, це спілкування у грі, де ролі розподілені відповідно до статі, з другого — безпосереднє спілкування з однолітками.

У 6—7 років настає завершальний етап у формуванні статевої ідентичності. На цьому етапі відбуваєть­ся диференціація статевих ролей, вибір певних видів ігор, певних компаній. Саме в цьому віці з’являються одностатеві компанії ровесників.

Результати досліджень свідчать, що поводження батьків і вихователів у процесі соціалізації дітей диференційовано за ознакою статі: хлопчикам надається більше, ніж дівчаткам, можливостей для самостійного розв’язанню проблем. Для дівчаток акцент робить­ся на слухняності, відповідальності і працьовитості, для хлопчиків — на прагненні до досягнень, змаганні й опорі на власні сили. Якщо дитина не робить того, що очікується від її статі, її дражнять, висміюють, докоряють, іноді застосовують фізичні покарання. У суспільстві, де жінки менш залежні економічно, відповідно, менше виражена тенденція виховання дівчаток у покірності і слухняності.

Традиційний стереотип виховання через вплив родини, засоби масової інформації, вчителів, дитячий садок, рекламу, ровесників формує рольові орієнтації, цінності та психологічні якості юнаків і дівчат.

Гендерна освіта та виховання сприяють формуванню у хлопчиків та  дівчаток поведінкових норм, що містять уміння аналізувати, ставити запитання, надавати відповіді, критично та всебічно розглядати проблеми, робити висновки, адаптуватися до нових соціальних умов, захищати свої інтереси і права інших.

Здійснення виховної роботи з дошкільниками пе­редбачає високий рівень гендерної культури вихо­вателя. Від використання ним виховних траєкторій залежить реальне здійснення реконструкції тради­ційних культурних обмежень у розвитку особистості дошкільника, створення умов для максимальної ре­алізації і розкриття здібностей дівчаток і хлопчиків у процесі педагогічної взаємодії.

Цінностями гендерної культури педагога є:

  • усвідомлення абсолютної цінності прав чоловіків і жінок, свободи особи;
  • усвідомлення себе як особистості, здатної впли­вати на гендерну ситуацію в державі;
  • активна позиція щодо потреби участі в гендер­них перетвореннях;
  • критичне сприйняття соціально-політичної ін­формації;
  • розуміння рівноправної участі обох статей у по­літичному житті;
  • лояльне і водночас вимогливе ставлення до обох статей;
  • готовність відповідати за власні рішення та їхні наслідки;
  • почуття власного достоїнства, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу.

Рівноправність у виховному процесі передбачає:

  • однакові педагогічні вимоги, тон і зміст звертан­ня до хлопчиків і дівчаток;
  • статево нейтральні вимоги до дотримання пра­вил культурної поведінки, уникнення нав’язування стереотипів на зразок: «хлопчикам (дівчаткам) не личить…” тощо;
  • орієнтацію на індивідуальний розвиток дитини, її здібності, уподобання, можливості оволодіння уні­версальними вміннями та навичками незалежно від статі;
  • заохочення дітей до спільних занять, ігор, видів діяльності, уникнення статевого сепаратизму у спілкуванні;
  • однаковий доступ та заохочення дітей до користування різними іграшками, спортивним інвентарем, приладдям;
  • обговорення з дітьми проблем стосунків статей, наголошення на їхній рівності та взаємозамінності в сім’ї та суспільстві;
  • привернення уваги вихованців до реклами, дитячих часописів, ілюстрованих матеріалів, які нав’язують традиційні стереотипи, статеві ролі чоловіків та жінок;
  • демонстрування вихователями андрогенних рис, уникнення статево типізованих моделей поведінки.

Антон Семенович Макаренко вважав, що «виховання дівчинки чи хлопчика — це передусім формування культури особистості, виховання її як майбутнього сім’янина, формування в неї почуття любові, власної гідності, яке включає самоповагу й повагу до інших». Як відомо, Антон Семенович схвалював дії тих батьків, які залучають синів до хатніх справ, допомогти матері в домашньому господарстві, розвивають у хлопчиків благородство, повагу до жінки. Він вважав, що «той, хто здатний ставитися до жінки спро­щено і з безсоромним цинізмом, не заслуговує на довіру як громадянин: його ставлення до загальної справи буде також цинічним, йому не можна довіряти до кінця».

Цінним орієнтиром у справі гендерного виховання є позиція видатного психолога-гуманіста Василя Сухомлинського: «Не має бути таких трудових відносин, щоб дівчатка обслуговували хлопчиків і звикали, таким чином, до ролі домогосподарки. Те, що треба робити в домашньому господарстві, однаково вміло й старанно мають робити чоловіки і жінки. Коли і є якийсь розподіл у самообслуговуванні, то він має бути тимчасовим: сьогодні хлопці виконують одну роботу, завтра — іншу».

Отже, узагальнюючи ідеї виховання хлопчиків та дівчаток, маємо відмовитися від диференційованого, обмежувального підходу до виховання дитини залежно від її статі, від статево відповідних традиційних очікувань на користь  особистісного, індивідуального розвитку дитини.

Підготувала практичний психолог Лубенець Г.М.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 4 =