Консультація для педагогів на тему: «Надмірна тривожність дитини: причини, наслідки, профілактика»

Підготувала практичний психолог Ганна Лубенець

                                                                                      План

  1. Поняття та види тривожності.
  2. Причини виникнення та наслідки підвищеної тривожності.
  3. Рекомендації педагогам з профілактики тривожності у дітей дошкільного віку.
  4. Вправи та ігри для зняття напруження та профілактики тривожності.

 

Підвищена тривожність у дитини — друга за поширеністю група серед проблем дитячої психіки. Її клінічні ознаки відзначаються приблизно у 8% дітей. На жаль, цей показник зростає.

Тривожність – емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов’язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривожність може носити як конструктивний (мобілізуюча ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча особистісна тривожність) характер.

Стан тривоги визначається як змінний психічний стан, який характеризується суб’єктивним відчуттям напруги, побоювання, підвищенням активності нервової системи (ситуативна тривожність).

Тривожність, як риса (особистісна тривожність) – відносно стійка психічна структура з відповідними їй шаблонами поведінки, які виражаються в тенденції реагувати на ситуації, що сприймаються як загрозливі, збільшенням стану тривоги. Тривожність є суб’єктивним проявом неблагополуччя особистості.

Особистісна тривожність – це інтегративна негативна індивідуальна властивість, що визначає схильність індивіда до суб’єктивного переживання таких емоційних станів, як страх, хвилювання, напруга. Вона виявляється у почутті невпевненості в собі, беззахисності, безпомічності, безсилля перед реальними (об’єктивними) чи уявними (суб’єктивними) зовнішніми або внутрішніми факторами, які містять небезпеку і загрозу самооцінці, рівню домагань, задоволенню основних потреб тощо (чи сприймаються як такі).

Тривожність – одне із самих тяжких переживань. Кожному знайоме почуття небезпеки, які насувається невідомо звідки, коли потіють долоні, серце завмирає, а настирливе відчуття: “Треба щось робити й терміново!” не дає всидіти на місці. Але що саме робити , чого побоюватися, від чого бігти – ми не знаємо.

Тривогу визначають як відчуття неконкретної, невизначеної, ненаправленої погрози, неясне почуття небезпеки. Очікування небезпеки, яка насувається, сполучається з почуттям невідомості: людина не усвідомлює звідки вона може загрожувати. У відмінності від емоцій страху, тривога не має певного джерела. Можна сказати, що тривога – страх невідомого.

Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах.

Ознаки тривожності:

  • швидке втомлювання;
  • труднощі у зосередженні та концентрації уваги;
  • порушення засинання і неспокійний сон;
  • втрата апетиту або його посилення;
  • вологі або холодні долоні чи ступні;
  • постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;
  • очікування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;
  • постійний плач чи надмірна плаксивість;
  • надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них,
  • страх залишатися на самоті;
  • нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері,
  • небажання полишати будинок тощо);
  • тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).

Причини тривожності у дітей

  • конституціональна особливість нервової системи (меланхолічний темперамент);
  • невротичні стани, викликані страхом, частими невдачами;
  • наслідок перенесених захворювань;
  • результат залякування дорослими;
  • плід надмірної дитячої уяви;
  • природній страх темряви, грому, блискавки, небезпечних тварин;
  • прояв інстинкту самозбереження;
  • результат виховання «заборонами»;
  • почуття провини за нездатність бути на рівні високих вимог, доступних іншим дітям;
  • наслідок депривації – почуття знедоленості.

Якщо вчасно не виявити тривожність у дошкільника і не допомогти йому справитися з цією проблемою, наслідки можуть бути досить важкими. Тривожність в ранньому дитинстві переростає в більш глибоку душевну травму і може проявитися в наступному:

Соціальна відчуженість. Відчуваючи себе вкрай невпевнено і замкнуто, дитина перестає спілкуватися з оточуючими, всіляко намагається уникнути зустрічі з новими людьми і розмов з дітьми. Таким чином, коло спілкування обмежується найближчими родичами, що проживають під одним дахом. У зв’язку з цим дошкільник погано засвоює основні соціальні норми, процес адаптації в колективі протікає вкрай складно.

Погіршення успішності в школі. Найчастіше тривожні діти вчаться гірше, так як бояться зайвий раз дати відповідь на питання. Але, справедливості заради, варто відзначити, що буває і діаметрально протилежна ситуація. Боячись гніву батьків або вчителя, школяр щосили намагається виконати завдання максимально добре і правильно. Що ж буде, якщо такій дитині раптом не вдасться отримати гарну оцінку? Травмуюча ситуація посилить занепокоєння і почуття страху у тривожного малюка.

Стабільний нездоланний страх перед вчиненням помилки. Проявляється наступним чином: боячись помилитися або зробити щось неправильно, людина просто відмовляється від тієї або іншої дії. Стає нерішучою, безвольною людиною.

Неадекватність в поведінці дорослої людини найчастіше обумовлена ​​дитячої тривожністю. Так звані фріки — це дорослі, які яскравою зовнішністю і екстравагантністю намагаються компенсувати свою замкнутість і відлюдькуватість в дитинстві.

Як педагогу допомогти дитині з підвищеною тривожністю?

  • мінімізувати вплив травмуючих ситуацій (не змушуйте відповідати при всіх, якщо дитина боїться цього);
  • створювати ситуацію успіху, в якій він відчує себе сильним, значущим, здатним на вчинки;
  • хвалити дитину за старання, а також фіксувати щоденні досягнення дитини в місці, доступному для батьків, щоб вони могли з ними ознайомитися і ще раз похвалити свого малюка;
  • відзначати прогрес свого вихованця;
  • читати мотивуючі казки;
  • вірити в кожну дитину!

Отже, підвищена тривожність дошкільника — це не хвороба або психічний розлад. Але це своєрідний крик про допомогу, сигнал дорослим про те, що малюк потребує любові, турботи та підтримки. Дуже важливо вчасно помітити зміни в поведінці дитини і почати психокорекційну роботу, щоб допомогти малюкові стати впевненою в собі і успішною особистістю.

Вправи та ігри для зняття напруження та профілактики тривожності

«Лінивий котик». Уявіть, що ви стали лінивим котом, який прокинувся після тривалого солодкого сну. Добре позіхніть. Помурчіть та понявчіть.  Витягніть ноги, руки та спину, повільно потягніться і розслабтеся.

«Повітряна кулька». Запропонуйте дитині уявити як вона надувається мов повітряна кулька. Від самого маленького розміру до найбільшого. Запропонуйте кульці «політати» приміщенням. Можна спробувати уявити як літає кулька у тому чи іншому розмірі: швидко, повільно, натикаючись на різні предмети, або ж навпаки облітаючи їх. Нехай «кулька» здувається та надувається декілька разів.

«Черепашка». Уявіть себе черепашкою, яка повільно вирушає на прогулянку. Несподівано почався дощ. Згорніться під панциром приблизно на 10 секунд. Уявіть, що після дощу знову визирнуло сонце. Вже можна вилазити з панцира і продовжити прогулянку. Вправу повторіть кілька разів. Завершіть її прогулянкою,щоб тіло змогло розслабитися.

«Компліменти». Дорослий роздає кожній дитині 5—8 карток із піктограмами, які символізують позитивні якості, й пояснює, що вони означають: смайлик — доброта, дві однакові цукерки — щедрість тощо. Відтак діти роблять компліменти — прикріплюють одне одному на спини картки із позитивними якостями. По завершенні дорослий запитує дітей, чи було їм приємно отримувати картки; а що було приємніше — робити компліменти чи отримувати їх. Також він звертає увагу на тих дітей, які не отримали жодної, або лише одну — дві картки. Коли гру повторюють, такі діти зазвичай отримують більше карток, ніж першого разу.

«Мама любить мене, за…». Діти по черзі розповідають, за що їх люблять мами. Відтак одна дитина за бажанням повторює усе, що сказали інші. Решта дітей допомагає їй. Наприкінці дорослий запитує, чи було дітям приємно чути, що інші запам’ятали те, що вони розповіли. Діти роблять висновок, що треба уважно ставитися до оточення і слухати його.

Примітка. Щоб здаватися значущими в очах інших, діти спершу розповідають, що мама любить їх за те, що вони гарно малюють/складають іграшки/чемно поводяться. Із часом діти усвідомлюють, що мами люблять їх просто так.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × 2 =