Консультація для педагогів «Рівні можливості для розвитку хлопчиків та дівчаток»

План

  1. Поняття гендерного виховання.
  2. Статеві особливості розвитку дошкільників.
  3. Принципи рівноправності у виховному процесі.

Розуміння своєї статевої приналежності та формування відповідної рольової поведінки відбувається у дітей поступово, і важлива роль у цьому процесі належить дорослим. Від їхнього виховного впливу залежить статева самоідентифікація дітей, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім’я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки. Однак і вплив педагогів у дошкільному навчальному закладі теж є значимим. Саме у процесі педагогічної взаємодії можна створити умови для максимального розкриття і реалізації здібностей дівчаток і хлопчиків.

Здебільшого гендерне виховання визначають як вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика і дівчинки з метою оптимізації їхньої діяльності, пов’язаної зі стосунками представників різної статі, із формуванням статево-рольової позиції. Під впливом дорослих — педагогів і батьків — дошкільник має засвоїти статеву роль або модель поведінки, якої дотримується індивід, щоб його визначали як жінку або чоловіка. При цьому дорослі мають пам’ятати, що після досягнення дитиною шестирічного віку змінити її статево-рольову орієнтацію психологічними методами майже неможливо.

Медики та фізіологи вважають дошкільний період асексуальним, у якому статеві гормони не впливають на розвиток дитини. Але саме в цьому віці формуються основи моральних установок майбутніх чоловіка і жінки. Отже, змістом статевого виховання є те, щ о дитину оточує, а саме:

  • взаємини між людьми різної статі — формування певної моделі поведінки;
  • норми взаємин — оволодіння культурою у сфері міжстатевих взаємин;
  • особисте життя людей у сім’ї — усвідомлення ролі чоловіка і ролі жінки у сімейних стосунках;
  • сфери діяльності чоловіків і жінок — правильне розуміння ролей чоловіка і жінки в суспільстві.

Враховуємо статеві відмінності розвитку психіки в освітньому процесі

Аби освітній процес був ефективним і для дівчат, і для хлопців, його слід вибудовувати відповідно до психофізіологічних особливостей дітей обох статей. Зокрема, хлопчики і дівчатка по-різному реагують на ті самі стимули, потребують різного часу на входження в завдання, мають значні відмінності в розвитку емоційної сфери, тому по-різному реагують на оцінку дорослих.

Черговість дозрівання психічних функцій у хлопчиків і дівчаток різна. Дівчатка зазвичай раніше починають говорити, і весь подальший розвиток психіки проходить через мовлення. А в хлопчиків те саме відбувається на наочно-образному рівні. Це позначається на особливостях розвитку таких видів мислення, як:

  • мовленнєве;
  • образне;
  • просторове;
  • інтуїтивне.

Саме тому дівчатка ліпше сприймають вербальні вказівки, ніж хлопчики.

Дівчатка більш адаптивні. Тому, коли освітній процес потребує від дівчинки не характерної для неї поведінки, то вона пристосовується і, добре чи погано, але виконує вимоги. Хлопчики ж у такій ситуації намагаються вийти з-під контролю дорослого, не підкоритися йому. Тобто адаптуватися до невластивих йому видів діяльності хлопчикові дуже складно.

Хлопчики більше піддаються впливу середовища, і тому гірше переживають розлуку з батьками. Вони чутливіші до болю, страждання, хоча зовні це не проявляють, тому що їх навчають: «Чоловік не має плакати».

Представники чоловічої статі мають вищу пошукову активність. Тому хлопчики в дошкільному віці виявляють інтерес до пошукових завдань, можливості освоєння нового простору. Це розвиває в них кмітливість, здатність знаходити нові, нетрадиційні рішення у складних ситуаціях, ризикувати.

Хлопчики ліпше розв’язують нові завдання, знаходять нові рішення, але можуть програвати в охайності й точності. Дівчатка ліпше виконуюють завдання за зразком, після попереднього пояснення, але роблять це старанніше, ніж хлопчики, опрацьовують деталі. Тому дівчаткам легше вчитися в дитячому садку, школі.

Фахівці стверджують, що і час, необхідний для входження в заняття, — так званий період впрацьовування — у дітей залежить від статі. Дівчатка зазвичай після початку заняття швидко досягають оптимального рівня працездатності. Вихователі бачать це за зверненими до них очима і будують заняття у такий спосіб, щоб опрацювання найскладнішої частини матеріалу припало на пік працездатності. Але орієнтуються вони на дівчаток. Хлопчики ж «розгойдуються» довго і на педагога дивляться рідко. А коли вони досягають піку працездатності, дівчатка, навпаки, уже починають стомлюватися. Вихователь одразу помічає це, тому що контакт із дівчатками у нього налагоджений добре — він увесь час бачить їхні звернені до себе обличчя. Відтак педагог починає зменшувати навантаження, заняття переходить в іншу фазу. А хлопчикам саме зараз і треба було б подати ключовий для заняття матеріал. Але найважливіше вже подано, а вони його пропустили або не зрозуміли, тому що в потрібний момент рівень їхньої працездатності, здатність засвоювати складну інформацію були низькими. Заняття завершено. Та чи було воно розраховане на хлопчиків, на особливості їхніх фізіологічних і психологічних функцій? На жаль, ні.

Хлопчики більш орієнтовані на інформацію, а дівчатка — на міжособистісні стосунки. Тому якщо хлопчик знає відповідь на запитання дорослого, то він відповідає впевнено, а дівчинка щоразу чекає від вихователя підтвердження правильності своєї відповіді. Така різновекторна орієнтованість проявляється і в запитаннях, які діти ставлять дорослим.

Хлопчики частіше запитують про щось заради одержання конкретної інформації («Що ми зараз будемо робити?»), а дівчатка — для встановлення контакту з дорослим («А ви до нас ще прийдете?»).

Існує істотна відмінність між реакціями дітей різної статі на оцінювання їхньої діяльності. Для хлопчиків дуже важливо, що конкретно оцінюють у їхній діяльності, для дівчаток — хто їх оцінює і як. Тобто хлопчиків цікавить суть оцінки (який момент їхньої діяльності оцінюють), а дівчатка більш є зацікавлені в емоційному спілкуванні з дорослими, для них важливо, яке вони справили враження. І тут слід особливо наголосити, що оцінки емоційно незначущих, менш важливих компонентів діяльності хлопчик не чує. Дівчатка дуже емоційно реагують на всі оцінки: як на позитивні, так і на негативні. При цьому в них активізуються всі відділи мозку: зорові, слухові, асоціативні — майже незалежно від того, що у їхній діяльності оцінюють (як вона слухала чи що виконувала).

Для дівчаток важливо, щоб ними захоплювалися в присутності інших дітей, батьків. Для хлопчика найбільш значущим є вказівка на те, що він домігся результату в чомусь конкретному: навчився вітатися, чистити зуби, конструювати. Кожне набуте вміння дає йому змогу пишатися собою і прагнути до нових досягнень. На значиму негативну оцінку «погано слухав» лише у хлопчиків вибірково активуються слухові відділи кори головного мозку, а на оцінку «погано виконував» — моторні. Це може означати, що, коли дорослий оцінює діяльність хлопчика, він знову переживає ті фрагменти діяльності, які оцінюють. З огляду на це стає зрозуміло, чому хлопчики можуть і не реагувати на оцінку: «Я тобою не задоволений». Вона не має для нього сенсу. Хлопчик обов’язково має знати, чим ви незадоволені, щоб ніби знову «програти» в мозку свої дії.

Так само хлопчик дезорієнтований і в разі, якщо вся розмова зводиться до двох слів: «Ти поганий». Треба пояснити йому ситуацію дуже коротко й дуже конкретно — чим саме незадоволений дорослий. Дівчинці не можна одразу сказати слово «погано», тому що бурхлива емоційна реакція, активність усіх центрів кори мозку, яка різко зросте, не дасть їй змогу раціонально усвідомити, що саме «погано» в її діяльності і що треба змінити. Така оцінка просто не досягне своєї мети — допомогти дитині зрозуміти і виправити свої помилки.

Дівчатка дружать з однією або двома подругами, а хлопчики збираються в більші групи, адже схильніші до колективних ігор. До того ж хлопчики швидше приймають «на віру» думку компанії, а дівчатка зазвичай дотримуються власної думки.

Дитина перебуває значну частину часу, інколи навіть довше, ніж у сім’ї, з батьками. Тому вихователі мають сприяти становленню статево-рольової поведінки дитини. Найліпше це робити тими засобами, що є в їхньому методичному арсеналі та відповідають інтересам дітей. Статево-рольову поведінку відпрацьовують у таких видах діяльності:

  • сюжетно-рольові ігри — у них хлопчики та дівчатка відображають життя сім’ї («Сім’я на відпочинку», «Приймаємо гостей», «Відзначаємо свято» тощо) або ту чи ту професійну діяльність;
  • театралізовані проблемні ситуації — у них персонажі демонструють кілька варіантів поведінки;
  • побутові ситуації — під час них відпрацьовують взаємодопомогу, підтримку (чергування, підготовчі режимні моменти перед прогулянкою, сном, обідом).

Утім жодна стать не є поганою і «не робить» поганою чи невихованою дитину. І хлопчики, і дівчатка однаково заслуговують на шанобливе ставлення вихователя до себе.

Як тут не згадати Януша Корчака щодо виховання хлопчиків та дівчаток в його «Правилах для життя»: «Я часто чую, як про дітей кажуть: «Усі вони такі». На­приклад: «Усі хлопчиська – хулігани і бруднулі». Або: «Всі дівчатка – плаксійки і ябеди». Це не так, кожного треба пізнавати окремо й окремо оцінювати та пізна­вати не поверхово, а ґрунтовно. Важливо не тільки те, що людина каже, а й те, що вона думає і відчуває, і чому вона така, а не інакша. Тільки лінива людина, яка не любить думати, каже: «Усі вони такі».

…Хлопчикові так само як і дівчинці, хочеться бути гарним, тільки він у цьому не зізнається. Хлопчи­кам важче бути чистими, бо вони люблять рухливі ігри… Але вони не бруднулі. Просто хлопчиків вабить усе швидке, вони менш терплячі, то і зошити в них не в такому порядку. Але стараються хлопчики не менше… І вони сором’язливі не менше, ніж дівчатка. Є ігри, в яких дівчатка заважають, а є і спільні. Адже може дівчинка бігати краще за хлопчика, тож чому тоді хлопчикові не можна гратися у ляльки?

…Мене не обходить, що хтось маленький чи ве­ликий і що про нього кажуть інші: гарний, негарний, розумний, нерозумний; мене не обходить, добре він навчається, гірший за мене чи кращий, дівчинка це чи хлопчик. Для мене людина гарна, якщо приязно ставиться до людей, якщо не бажає і не робить зла, якщо вона добра».

Антон Макаренко вважав, що «виховання дівчин­ки чи хлопчика – це передусім формування культури особистості, виховання її як майбутнього сім’янина, формування в неї почуття любові, власної гідності, яке включає самоповагу й повагу до інших».

Здійснення виховної роботи з дошкільниками пе­редбачає високий рівень гендерної культури вихо­вателя. Від використання ним виховних траєкторій залежить реальне здійснення реконструкції тради­ційних культурних обмежень у розвитку особистості дошкільника, створення умов для максимальної ре­алізації і розкриття здібностей дівчаток і хлопчиків у процесі педагогічної взаємодії.

Рівноправність у виховному процесі передбачає:

  • однакові педагогічні вимоги, тон і зміст звертання до хлопчиків і дівчаток;
  • статево нейтральні вимоги до дотримання правил поведінки, уникнення нав’язування стереотипів на кшталт: «хлопчикам (дівчаткам) не личить…»;
  • орієнтацію на індивідуальний розвиток дитини, ЇЇ здібності, уподобання, можливості оволодіння універсальними вміннями та навичками незалежно від статі;
  • заохочення дітей до спільних занять, ігор, інших видів діяльності;
  • уникнення орієнтації на стать у спілкуванні;
  • однаковий доступ та заохочення дітей до користування різними іграшками, спортивним інвентарем, приладдям;
  • уникнення статево типізованих моделей поведінки.

Отже, виховувати дівчаток та хлопчиків слід по-різному, з огляду на статеві особливості розвитку їхньої психіки, майбутню роль у сім’ї тощо. Однак при цьому слід відходити від тендерних стереотипів і забезпечувати рівноправність обох статей.

Інформацію взято з журналу «Практичний психолог. Дитячий садок», №3, 2017р. – Світлана Олексенко «Дівчатка та хлопчики: психологія виховання».

Підготувала практичний психолог             Ганна ЛУБЕНЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fourteen − three =