Консультація для педагогів «Діти дощу: зрозуміти та прийняти»

Діти з розладами аутистичного спектра сприймають світ інакше, ніж інші діти: вони граються не так, не так реагують на оточуючих, не так сприймають рідних, вони радіють іншому. Для них не існує норм і правил, їм не зрозуміло і не цікаво те, що роблять інші діти. У них свій, закритий для сторонніх світ, але їм конче потрібна допомога, підтримка і розуміння. Спробуймо зрозуміти, хто такі «діти дощу» і чого потребують діти з діагнозом «аутизм».

Незважаючи на те, що діагноз «аутизм» існує офіційно, дітей (як і дорослих людей) з таким діагнозом у цивілізованому світі не прийнято вважати хворими у традиційному сенсі слова. Правильніше і етичніше їх називати людьми з порушеннями сприйняття і комунікації із зовнішнім світом.

Комплекс симптомів за аутизму дуже варіюється (від легких форм – високо функціональний аутизм – синдром Аспергера, до більш тяжких – синдром Каннера і т.д.)). Із цієї причини доцільним є використання терміна «спектр», що охоплює всю різноманітність проявів.

Функціональний стан дітей з РАС різний, проте їм властиві три спільні риси:

  • явні недоліки та порушення у сфері взаємодії та соціальної поведінки;
  • затримка розвитку мовлення та здатності спілкуватися, порушенн мовлення;
  • обмежена, стереотипна поведінка й інтереси.

Крім цього, аутистична дитина:

  • замкнута, проводить чимало часу наодинці;
  • не цікавиться нічим, окрім предметів, з якими взаємодіє під час стереотипної гри;
  • схильна до жорстко завчених маршрутів;
  • впадає в істерику, якщо дорослі роблять щось не так, як вона хоче (бо вона так знає/звикла);
  • пробує неохоче щось нове;
  • рухає руками й водночас дивиться вбік;
  • уникає зорового контакту та дотиків або ігнорує їх.

Як встановити контакт

Найліпший помічник педагога під час роботи з аутистичною дитиною — особистий досвід спілкування з дітьми, терпіння та вміння спостерігати.

Щоб сприяти ефективному спілкуванню з аутичною дитиною необхідно дотримуватись таких принципів:

Привернути до себе увагу дитини, увійти в її поле.

Бути гарним слухачем – в цьому процесі діти отримують інформацію, та показують співрозмовнику свою зацікавленість. Коли дорослий демонструє розуміння того, що говорить дитина, то тим самим викликає довіру та повагу.

Бути активним слухачем – значить, демонструвати зацікавленість тим, про що говорять діти, навіть тоді, коли важко зрозуміти. Обличчя співрозмовників мають бути на одному рівні, щоб була можливість дивитись один одному в очі. Необхідно показувати свою увагу за допомогою жестів, міміки (кивання головою, посмішка, коментар тощо).

Говорити чітко і виразно – в розмові використовуйте короткі речення з 3-4 слів, за необхідністю можете повторювати ключові слова, які описують дії та об’єкти. В процесі частого спілкування з дитиною необхідно ускладнювати речення, використовувати нові слова, зменшувати кількість повторів.

      Використовувати ключові слова – ті, які добре відомі дітям. Описуйте свої дії, нагадуйте слова, які можна використати для опису тих чи інших предметів.

Робити паузи – між реченнями давайте дітям час, щоб осмислити сказане вами.

Говорити про те, що відбувається в цей час і в цьому місці – розмова про минуле чи майбутнє може бентежити малюків і спілкування може припинитися, тому обговорюйте те, чим вони зайняті в даний момент.

Намагатися зрозуміти, що дитина хоче сказати – з мови дитини аналізуйте окремі звуки, слова, стежте за напрямком погляду, жестами, вказівками. Заохочуйте невербальні намагання дитини спілкуватись із вами.

Намагатися менше говорити, не зловживати запитаннями – під час розмови зроблені вами паузи можуть слугувати для заохочення дитини до висловлення власної думки. Не задавайте запитань, відповіді на які для вас і дитини є очевидними.

Описувати дії дитини – це один з найефективніших педагогічних прийомів. Оскільки коментарі дій дитини розвивають пасивний словник та показують послідовність виконаних дитиною дій, в цей спосіб розвивається побудова послідовності мисленнєвих операцій у пасивний спосіб.

Повторювати дитячі коментарі і запитання – в такий спосіб можна перевірити, чи правильно ви зрозуміли сказане дитиною.

Використовувати наочні посібники для пояснення матеріалу і підтримувати зацікавленість дітей – використовуйте схеми, плакати, малюнки із зображеннями людей, речей, процесів.

Заохочувати дітей розповідати про улюблені речі та події з їхнього життя – під час таких розповідей діти вчаться висловлювати власну думку.

Як допомогти дитині адаптуватися

Аби полегшити адаптацію дитини із РАС до звичайного ЗДО, потрібно об’єднати зусилля її рідних та працівників закладу — педагогів, психолога, вихователя-методиста.

Варто встановити й регулювати час, який дитина проводитиме в ЗДО, аби не перенаситити й не перевтомити її перебуванням у великій групі дітей, запобігти можливим афективним зривам. Водночас варто регулярно відвідувати ЗДО й дотримуватися певних режимних моментів. Це створить певний стереотип, забезпечить дитині стабільність та комфорт.

Діти з РАС – доволі розмаїта група, як з точки зору соціального функціонування, так і інтелектуального. Тому до такої дитини необхідно знайти індивідуальний підхід, зокрема спочатку, коли вона лише починає відвідувати ЗДО. Найперше, слід ретельно вивчити її діагноз, з’ясувати специфічні потреби та можливості, а відтак розробити індивідуальну систему навчання та виховання. Також варто адаптувати навчальні матеріали до потреб та інтересів дитини й водночас враховувати різні затримки її психічного та фізичного розвитку.

Якщо дитині з комунікативними розладами подобається щось колекціонувати, то її можна і доцільно залучати до роботи, яка передбачає сортування предметів. Така дитина може стати безцінним помічником вихователя, коли потрібно, наприклад, розкласти олівці за кольором, кубики за розміром, шаблони за формою.

Нерідко аутистична дитина погано відчуває власне тіло, має порушення просторової орієнтації. Тому корисно розмістити в груповій кімнаті кілька дзеркал на рівні очей дитини. Час від часу вихователь може привертати увагу такої дитини до її відображення.

Завдання педагога інклюзивної групи:

  1. Створювати в групі емоційний комфорт. Для цього важливо здобувати теоретичні знання про аутизм, відвідувати тренінги, опановувати досвід колег, які працюють із такими дітьми. Дитина з РАС поводиться неадекватно не через погане виховання чи байдужість батьків, а тому, що просто інша. Також педагогові потрібно консультуватися з психологом, адже впоратися зі звичайними дітьми непросто, що вже казати про «особливих».
  2. Дотримуватись принципу рівності. Педагогові доведеться взяти на себе роль пропагандиста толерантності, не акцентуючи уваги інших дітей на особливостях дитини з РАС. При цьому важливо створювати умови для комфорту останнього: наприклад, куточок, де той відпочиває на самоті, коли це буде потрібно. Це дозволить розвинути співпрацю між дітьми, взаєморозуміння й допомогу, а в підсумку – прищепити дитині з РАС норми поведінки. Для цього придумали спеціальні методики. Наприклад, TEACCH-програма, спрямована на корекцію дітей з подібними порушеннями комунікації. Також добре зарекомендували себе поведінковий АВА та емоційно-рівневий підходи. Вибір залежить від поточного стану конкретної дитини та добирається індивідуально. Це дозволяє соціалізувати дитину і не завдати шкоди, адаптувавши середовище до потреб аутиста.
  3. Союз із батьками.«Дружба» з сім’єю дозволить педагогові краще зрозуміти дитину з РАС, дізнатися особливості, переваги та інтереси, обмеження і враховувати супутні хвороби. Діти з РАС часто страждають на розлади шлунково-кишкового тракту, алергічні реакції, гіперактивність, низький м’язовий тонус тощо. Уважний педагог побачить і порекомендує батькам звернутися до лікаря або до реабілітолога, наприклад, якого в дитячому садку немає. А батьки дізнаються більше про схильності своєї дитини, потенційні можливості, успіхи та невдачі, отримають рекомендації щодо того, над чим працювати вдома. Співпраця педагогів з батьками прискорить адаптацію дитини в садку, наскільки можливо компенсувати аутизм і ознаки розладу.                                                                                                                      підготувала практичний психолог Ганна ЛУБЕНЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 2 =