Тип консультації: груповий
План
1. Основне завдання та напрями роботи з основ безпеки життєдіяльності дошкільників.
2. Форми роботи з дошкільниками з питань безпеки.
3. Форми просвітницької роботи з батьками з питань безпеки життєдіяльності.
4. Безпека в умовах воєнного стану.
5. Щоденне інформування/інструктажі щодо протоколів безпеки з дітьми.
6. Правила мінної безпеки, заходи із залученням ДСНС та інших служб.
7. Володіння педагогами елементарними навичками надання першої психологічної допомоги.
8. Рекомендації для педагогів для підтримки психоемоційного стану дітей.
Основне завдання та напрями роботи з основ безпеки життєдіяльності дошкільників
Формувати в дошкільників свідоме ставлення до власної безпеки слід із раннього віку. Головний регулятор поведінки дитини — внутрішня мотивація. Тож слід сформувати її у кожного вихованця, а відтак озброїти знаннями та навичками безпечної поведінки.
У Базовому компоненті дошкільної освіти зазначено, що дитина має знати правила безпечного перебування вдома, в дитячому садку, на вулиці, спортивному майданчику тощо.
Освітню роботу з формування навичок безпечної поведінки в життєвому середовищі слід проводити системно. Виокремлюють такі її напрями:
особиста безпека дитини, поведінка з незнайомими людьми;
пожежна безпека;
правила дорожнього руху;
безпека в побуті;
безпека в природі;
здоров’я та хвороби;
безпека в надзвичайних ситуаціях;
мінна безпека.
Часто виникає запитання, чи доцільно говорити дітям про трагічні наслідки, які можуть трапитися через неправильну поведінку? Однозначної відповіді на це питання немає. Слід зважати, що діти дуже вразливі, емоційно-чутливі. Тому важливо не зашкодити психіці дитини, не травмувати її психологічно.
У дошкільному закладі безпека життєдіяльності є інтегрованою системою знань, які знаходять своє розв’язання під час реалізації освітніх завдань за усіма освітніми напрямами Базового компонента та чинних комплексних програм, а саме: «Особистість дитини», «Дитина в соціумі», «Дитина в природному довкіллі», «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі», «Дитина в світі мистецтва», «Гра дитини», «Мовлення дитини».
У своїй сукупності базові знання інтегрованих видів діяльності дітей дають можливість формувати початкові уявлення та навички безпечної поведінки в різних життєвих ситуаціях та вирішувати завдання:
Формувати знання про правила безпеки.
Формувати у дітей зародки свідомості щодо безпечної поведінки в довкіллі та соціумі, бережливе і дбайливе ставлення до власного здоров’я, здоров’я інших людей, як найвищої цінності.
Виховувати у дітей мотивацію на дотримання правил безпеки життєдіяльності в різних життєвих обставинах – головна мета збереження фізичного, психічного, духовного і соціального здоров’я.
Формувати практичні вміння та навички безпечної поведінки в довкіллі та соціумі.
Форми роботи з дошкільниками з питань безпеки
тематичні заняття з основ здоров’я (валеології, ОБЖД);
інтегровані заняття (різні розділи програми + ОБЖД);
ігрова діяльність: дидактичні, сюжетно-рольові, розвивальні ігри з основ здоров’я та безпеки життєдіяльності;
театралізована діяльність;
свята, розваги, дозвілля, конкурси тощо;
бесіди (індивідуальні, колективні);
екскурсії, цільові прогулянки;
читання художньої літератури з використанням українського фольклору;
перегляд мультфільмів, відеороликів;
творча діяльність дітей;
психологічні тренінги;
психогімнастика;
пошуково-дослідницька діяльність;
моделювання ситуацій правильної поведінки в надзвичайних ситуаціях;
розв’язування логічних завдань, аналіз небезпечних ситуацій;
виставка наочних посібників, наочної агітації, розгляд ілюстративного матеріалу з ОБЖД тощо.
Форми просвітницької роботи з батьками з питань безпеки життєдіяльності
Робота вихователів із батьками з цього питання може проводитися за такими напрямками:
Вивчення рівня знань батьків з безпеки життєдіяльності, правила поведінки в надзвичайних ситуаціях (анкетування, опрацювання анкет, опитувальників та ін.).
Надання теоретичної допомоги (бесіди, Дні відкритих дверей, конференції, лекторії та ін.).
Система практичної допомоги (щоденні консультації, дискусії, диспути, діалоги, круглі столи, практичні заняття з розв’язанням батьками педагогічних задач, проблемних завдань, що стосуються здоров’я дитини).
Безпека в умовах воєнного стану
Наше освітянське життя докорінно змінилося після лютого 2022 року. В один момент воно розділилося на «до» і «ще не після». Ми натхненно працюємо, реагуємо, допомагаємо в умовах, до яких не були готові ні фізично, ні психологічно. Багато зі звичного нам перестало працювати. І діти, і батьки, і педагоги стали потребувати більше психологічної підтримки у розвитку стійкості та адаптивності. Якість освіти зараз визначає не лише кількість завдань, які потрібно виконати за будь-яких умов, а передовсім створення комфортного, безпечного спілкування між дітьми, батьками, педагогами.
Проводьте щоденне інформування/інструктажі щодо протоколів безпеки з дітьми
Як і з будь-якими правилами, з протоколами безпеки діють дві умови:
Діти розуміють правила.
Правила рутинно повторюються і проговорюються з дітьми щодня.
В умовах воєнного стану і проведення освітнього процесу в очному або змішаному форматі важливо щоденно повторювати з дітьми правила евакуації. Регулярності також потребують тренувальні евакуації. Навіть якщо при цьому втрачається навчальний час, в умовах реальної загрози безпеці дітей та педагогів роль таких тренувань не можна недооцінювати.
Для дітей тренувальні евакуації важливо проводити з мінімальним стресом, залучаючи елементи гри, аби не провокувати/посилювати тривожність. Наприклад, допомогти улюбленому дітьми персонажу знайти дорогу до сховища. Це також допоможе дітям звикнути до правил евакуації. Такі тренування можна також проводити як настільну гру – так діти добре запам’ятовують алгоритм дій.
Дітям потрібно звернути увагу на те, що колективна безпека залежить від кожного, тому так важливо, щоб усі діти дотримувалися визначених правил.
Тренування також покажуть слабкі місця в плані евакуації, які можна виправити до настання можливих критичних ситуацій.
Інформуйте дітей про правила мінної безпеки, заходи із залученням ДСНС та інших служб
У тих регіонах, де велися бойові дії та які були звільнені з-під окупації, увага до питань мінної безпеки є особливо важливою. Однак усім дітям, незалежно від того, в якому регіоні країни вони перебувають, сьогодні важливо знати про правила поводження з вибухонебезпечними предметами, залучати фахівців до навчання дітей правилам мінної безпеки.
Кілька матеріалів про те, яких правил потрібно дотримуватися:
Інтерактивна онлайн-книга для дітей молодшого віку “Мінна безпека не без Пека”.
Пам’ятка: Мінна безпека. Що потрібно знати та виконувати.
Мінна безпека із песиком Патроном.
Володіння педагогами елементарними навичками надання першої психологічної допомоги
Кожний педагог закладу освіти має володіти елементарними навичками надання першої психологічної допомоги.
Але перш ніж стати опорою для вихованців, педагоги мають віднайти власну внутрішню опору. А для цього варто розвивати в собі три важливі навички:
– тримати емоційний тон. Відстежувати свої думки, визначати серед них нав’язливі і «позначати» їх як небезпечні; створити план дій, щоб розібратися з причиною занепокоєння;
– брати відповідальність. Кожен педагог у площині власної картини світу, цінностей, досвіду робить вибір стосовно своїх реакцій і ставлення до того, що відбувається в далекому і близькому просторі його буття;
– надавати психологічну підтримку собі, колегам і вихованцям: кожен з нас має бути обізнаним щодо ситуації у країні й за її межами, але заради збереження адекватності та психічнyого здоров’я пам’ятати про баланс і в думках, і в розмовах.
Рекомендації для педагогів для підтримки психоемоційного стану дітей
Дати дитині відчуття безпеки. Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють – отримають відповідь.
Терпляче відповідати на ті самі питання знову. Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.
Давати тілесний контакт. У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом гратися, будувати халабуди.
Підготуватися до розмови. Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує – діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
Відповідати лише на питання, які ставить дитина. Із 4-5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.
Проговорювати рутинні речі. Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку – адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.
Нагадати, хто є поруч з дитиною. Дошкільнятам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» – перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна – це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.
На небезпечній території повторювати план дій. Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі чого робити не можна.
Показати згуртованість захисників. Коли діти запитують щодо захисників, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Захисники – люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях – треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.
Дозволити почуття. Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за воїнів, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс дати поліпити з пластиліну чи глини, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.
Не закріпити негативні реакції. Є небезпека закріпити негативні моделі поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно – батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу – агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.
Емоційний стан важливіший за слова. Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним – для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю – найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе – це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.
Звернути увагу на зміни в поведінці дитини. Коли дитина не ставить запитань – це не означає, що тема її не зачіпає. У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти старшого дошкільного віку іноді регресують – поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності – смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез – це все ознаки, що щось відбувається.
За тривожних симптомів – дотримуватися ритуалів і розмовляти. Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.
Грати. Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило – з дошкільнятами треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.
Слухати дитину уважно. Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Їй важливо знати, що ваша увага з нею, дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».
Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці. Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, – поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.
Придумати власні ритуали. Із дітьми дошкільного віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу.
Називати речі своїми іменами. Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати – означає померти. Треба казати як є – людина померла, якщо дитина про це питає.
У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого. Якщо загинув хтось із близьких – важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких – це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.
Контейнувати почуття. Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини – тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина.
Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем. Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія – ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все – привід звернутися до фахівця.
БЕЗПЕКА ПОНАД УСЕ!
Підготувала: вихователь Наталія ГАРБУЗОВА