Консультації практичного психолога

Ресурси психологічної підтримки для батьків 

  • Всеукраїнська програма ментального здоров’я ТИ ЯК ?

https://www.howareu.com/

  • Психологічний проєкт ПОРУЧ

https://poruch.me/

  • UNICEF підтримка для батьків під час війни

https://www.unicef.org/ukraine/parents-children-support-during-military-actions

  • Громадська організація підтримай дитину

https://helpchild.org.ua/

Підтримай дитину

  • Круті в укритті 

https://bravekidsukraine.org/download/

 

Брошура «Батьківські навички. Підтримка дітей у подоланні стресу».

Брошура «Батьківські навички. Підтримка дітей у подоланні стресу».

Брошура покликана допомогти батькам зрозуміти своїх дітей, щоб мати змогу ефективно надавати їм необхідну підтримку та отримувати насолоду від батьківства. У пораднику для батьків розкриті теми привʼязаності у житті дитини, вікових змін на різних етапах дорослішання та управління стресом.

https://spilnoteka.org/broshura-batkivski-navychky-pidtrymka-ditej-u-podolanni-stresu/

 

Якщо складно заснути: поради для батьків

Зараз, через постійний стрес в умовах війни та зміну звичного способу життя, ще більше людей зіштовхнулися з проблемами сну. Сон – життєво-необхідний стан фізіологічного спокою людини, її відпочинку. Якщо людина довго не спить, у неї відбувається виснаження організму: зниження концентрації уваги, фізичної активності, погіршується стресостійкість, розумова працездатність, накопичується роздратованість і втома.

Уві сні ми проводимо третину життя, він потрібен нам як їжа та вода, отож якісний сон належить до базових потреб людини. Особливо актуальним питання відновлення сил та якісного відпочинку є для батьків, які мають бути у ресурсному стані, адже від них залежить ресурс їхніх дітей.

Ми зібрали поради для батьків як налагодити сон.

https://www.unicef.org/ukraine/media/21201/file/difficulties%20with%20sleeping%20-%20advice%20for%20parents.pdf

Турбуючись про дітей, які страждають від наслідків війни в Україні, Міністерство освіти і науки у співпраці з дитячим психологом підготувало серію інформаційних матеріалів «Психологічна турбота від Світлани Ройз».

Під час військових дій діти є однією з найбільш вразливих категорій і потребують психологічної підтримки. На допомогу батькам та вчителям створено відеоінструкції та інфографіки, які містять рекомендації та практичні поради для батьків, що наразі:

  • перебувають з дітьми в бомбосховищах та укриттях;
  • пересуваються в інші міста;
  • залишаються вдома та чекають на повернення рідних-героїв із зони бойових дій.

Ці відео – швидка «психологічна» допомога для дітей. Для них створено окрему сторінку на офіційному сайті МОН та на Youtube-каналі МОН.

 

Консультація для батьків «Виховання без насильства»

На жаль, тисячі українських дітей страждають від жорстокого поводження. Діти мають право на захист від приниження та насильства, яке карається законом. Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 35), а також Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (ст. 15) вказують, що особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, або ж вчинили на­сильство в сім’ї, несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність відповідно до законів України.

Насильство – це жорстоке поводження з дитиною, нехтування її інтересами та проблемами.

  1. 1. Фізичне насильство – коли дитину б’ють, штурхають, не пускають до квартири чи будинку, виганяють з дому, погрожують вбити, не дають їсти чи спати, змушують вживати алкоголь чи наркотики.
  2. 2. Сексуальне насильство – це примус дитини до сексуальних дій, зґвалтування.
  3. 3. Психологічне насильство – коли дитину ображають, цькують, діють на психіку дитини шляхом погроз, переслідування, залякування, шантажу, ігнорують потреби дитини.
  4. 4. Економічне насильство – коли примушують дитину до жебракування, обмежують у доступі до кишенькових грошей, позбавляють житла, їжі, одягу, псують особисте майно.

В даній консультації ми більш детально ознайомимо вас з причинами, наслідками та шляхами попередження фізичного насильства над дітьми.

Дитина – це людина! Ця маленька людина потребує виховання без насильства: не окрикiв і покарання, а підтримки і мудрих порад батьків, не жорстокого і злого поводження, а добра, турботи і любові. Дитина ще не може і не вміє захистити себе від фізичного насильства і психічного тиску з боку дорослого. Але діти вчаться у нас поведінці, манерам спілкування, крику, якщо ми кричимо, грубості, якщо ми поводимо себе грубо, жорстокості, якщо ми це демонструємо.

Дитина, яка виховується в умовах безправ’я, ніколи не буде поважати права іншої людини. І, навпаки, добра, гарна поведінка дітей породжується тільки добром. Дивно, але ненасильство набагато більше сприяє гармонійному розвитку дитини, ніж грубе і жорстке поводження з нею.

Наші необдумані агресивні дії по відношенню до дитини часом можуть бути викликані не провиною дитини, а нашою втомою, неприємностями і невдачами, роздратуванням і т.д. Гнів, вилитий на дитину, нічому її не вчить, а тільки принижує, ображає і дратує. Домагаючись видимого короткочасного послуху, батьки своєю жорстокістю виховують фальш і обман, притупляють процес нормального розвитку дитини.

Жорстоке поводження з дітьми дуже часто викликає у них аж ніяк не каяття, а зовсім інші реакції: страх, обурення, протест, образу, спрагу помсти і компенсації, руйнування моральних гальм, прагнення до обману і хитрості, агресивну поведінку, зниження самооцінки, ненависть до себе і оточуючих (якщо дитину часто б’ють).

Жорстоке поводження з дітьми, зазвичай, також викликає затримку їх психічного і соціального розвитку. Так, діти не завжди поводяться, як чисті й лагідні янголи, і виховувати їх – справа дуже нелегка. Але з усіх важких ситуацій, у які вони часом ставлять своїх батьків, потрібно шукати вихід без приниження людської гідності дітей, без застосування образ і, тим більше, тілесних покарань.

До чого призводять фізичні покарання? По-перше, у дитини формується стійке пе­реконання: насильство – найкращий та єдиний спосіб досягти бажаного та судження: коли я ста­ну дорослим й у мене будуть власні діти, я теж їх битиму. А коли хтось із дітей, страждаючи від по­биття, і запевняє себе, що ніколи не каратиме власних дітей, то, ставши дорослим, рідко ре­алізує свої дитячі плани, а йде узвичаєним шля­хом, прокладеним крізь століття його предками.

По-друге, складається неусвідомлене, а від того ще небезпечніше переконання – мене б’є людина, яка мене любить, тож і я, у свою чергу, маю право бити того, кого люблю. Це підсвідоме судження є мотивацією у дитячих бійках, а зго­дом може яскраво проявитися в дорослому віці у таких формах поведінки, як мазохізм – б’є мене, тобто любить; садизм – люблю, себто маю право бити; й садомазохізм – прийняття, схвалення та отримання задоволення від фізичного насильст­ва у стосунках між людьми.

Крім того, биття може призвести до пробудження ранньої дитячої сексуаль­ності – дитина, яка відчула під час побиття ор­газм, надалі провокуватиме батьків до акту екзе­куції, щоб знову відчути сексуальне задоволення. Страшно, що отримання задоволення від жор­стокості та болю у майбутньому може стати для людини нормою життя.

По-третє, у дитини, яку фізично карають за якусь провину (за реальним або помилковим звинуваченням) значущі для неї люди – батьки – може виникнути агресія – мотивова­на деструктивна поведінка, яка суперечить нор­мам людського співіснування, завдає фізичної шкоди людям або стає причиною їхнього психо­логічного дискомфорту. Ця поведінка прово­кується ненавистю до тих, хто викрив провину, та бажанням помститися, але так, щоб ніхто про це не дізнався, щоб уникнути покарання. Або інша протилежність – аутоагресія – агресія щодо себе, почуття провини, що призводить до алкоголізму та наркоманії, а подекуди й до край­ньої форми – суїциду. «Я поганий, бридкий, ме­не немає за що любити, я нікому не потрібний, життя не має сенсу,» – так розмірковує людина, яка зважилася накласти на себе руки.

Чому батьки вдаються до фізичних покарань?

Якби люблячі батьки знали про можливі наслідки своїх виховних зусиль, чи стали б вони фізично карати свою дитину? Здавалося б, відпо­відь очевидна.

Проте, на жаль, навіть ті дорослі, які здога­дуються або напевно знають про сумні наслідки насильства, все ж вдаються до нього. Які ж при­чини такої поведінки:

  • стійке переконання, що так роблять УСІ, жодна дитина, мовляв, не виросла без фізичного покарання, нас у дитинстві били, але ж ми вирос­ли нормальними людьми;
  • відчуття власної неспроможності змінити поведінку дитини. У стані роздратування, роз­губленості обирають найперше, що спадає на думку – фізичне покарання дитини з благород­ною виховною метою;
  • безкарність дорослого перед дитиною.

Потім, уже після того, як акт фізичного по­карання відбувся, батьківські роздуми з цього приводу можуть іти різними шляхами:

  • звинувачення – дитина, мовляв, сама винна у тому, що трапилося! Якби не робила по­ганого, не говорила б зайвого, я б нізащо її не бив. Хай поводиться добре, щоб не бути битою;
  • самообман – чим дужче покараєш (так, щоб запам’ятала), тим імовірніше, що дитина та­кого більш ніколи не скоїть. І справді, в деяких випадках подібна поведінка більше не повто­рюється, але не тому, що дитина усвідомила свою провину, а лише з побоювання бути покараною. Поведінка дитини у цьому разі не зміню­ється, вона отримує урок – погане слід ро­бити так, щоб тебе не викрили;
  • самовиправдання – не утримався, в усьо­му винні нерви, намагатимуся, щоб таке більше не повторилося чи хоча б траплялося якнай- рідше, і висновок: треба шукати інші шляхи впливу на дитину;
  • каяття – визнання провини перед дити­ною та намагання вибачитися перед нею.

Буває, що каяття стає останньою краплею для остаточного прийняття батьками рішення: «Більше ніколи не підніму руку на сина». Надалі відбувається величезна внутрішня робота дорос­лого над собою з метою знаходження та застосу­вання інших – ненасильницьких – методів впли­ву на дитину.

Проте, якщо систематично виникає замкне­не коло: побив – покаявся – вибачився (не обо­в’язково на словах, показною ніжністю та песто­щами, задобрюванням подарунками, дозволом робити те, за що нещодавно карали) – знову по­бив – є небезпека виростити з дитини асоціаль­ний елемент, злочинця, в окремих випадках – навіть маніяка. За невизначеної батьківської позиції у дитини збиваються соціальні орієнтири, він не може зрозуміти, чого ж від нього вимагають батьки. Схвалюють і карають за ті самі вчинки. Цей шлях знач­но гірший за той, коли дорослий упевне­ний у справедливості фізичного покаран­ня у виховних цілях і застосовує його.

  • Вийти з ситуації, коли раптом здається, що потрібно застосувати покарання, або попередити таку ситуацію допоможуть наступні рекомендації:
    прислухайтеся до своєї дитини, намагайтеся почути і зрозуміти її. Вислухайте проблему дитини. Не обов’язково погоджуватися з її точкою зору, але завдяки батьківськiй увазі вона відчує свою значимість і людську гідність;
    приймайте рішення спільно з дитиною, а також дайте їй право приймати самостійні рішення: дитина більш охоче підкоряється тим правилам, які встановлювала сама. При цьому ми не заперечуємо, що деякі рішення можуть приймати тільки батьки. Надайте дитині можливість відпочити, переключитися з одного виду діяльності на інший;
  • вимагаючи чогось від дитини, давайте їй чіткі і ясні вказівки. Але не обурюйтеся, якщо дитина, може щось не зрозуміла або забула. Тому знову і знову, без роздратування, терпляче роз’яснюйте суть своїх вимог. Дитина потребує повторення;
  • не вимагайте від дитини відразу багато чого, дайте їй поступово освоїти весь набір ваших вимог: вона просто не може робити все відразу;
  • не пред’являйте дитині непосильних вимог: не можна від неї очікувати виконання того, що вона не в силах зробити;
  • не дійте зопалу. Зупиніться і проаналізуйте, чому дитина поводиться так, а не інакше, про що свідчить її вчинок;
  • подумайте, в чому складність ситуації, в яку потрапила дитина? Чим ви можете їй допомогти в цій ситуації? Як підтримати її?

Принципи виховання без покарань

Безумовна любов до дітей. Любити дітей потрібно не за те, що вони слухняні, розумні, талановиті та кмітливі. Любіть їх всією душею просто за те, що вони є. Незабаром ви побачите, що дитина відповідає вам тим самим. Навіть найнеслухняніший малюк потребує батьківської любові. Разом з дитиною ви зможете подолати неприємні емоції та будь-які труднощі, якщо завжди пам’ятатимете, що рідніше одне одного у вас нікого немає.

Час з дитиною. Приділяйте своїй дитині достатню кількість часу. Для дитини вкрай важливим є контакт з батьками, вона має розуміти, що є потрібною мамі і татові. Час, коли тато сидить перед комп’ютером, а дитина поряд дивиться мультики – не рахується. Вам, можливо, не дуже цікаво гратися з малюком в пазли чи машинки, але для нього ці моменти неймовірно важливі.

Індивідуальність. З самого раннього віку дитина починає проявляти свій характер. Часто це супроводжується помилками, за яку малюка нерідко сварять, а іноді й карають. Цим матусі та татусі лишають дитину індивідуальності, тому в майбутньому вона може боятися проявляти себе. Заохочуйте будь-які намагання дитини продемонструвати особисті якості, і вона виросте сильною особистістю. Така, яка є. Сприймайте свою дитину такою, якою вона є. Вона може бути неслухняною і вередливою, але вона – ВАША.

Особистий приклад. Якщо в сім’ї часто виникають сварки, батьки кричать один на одного, то марно вимагати від дитини не підвищувати голос. Вона бачить, як спілкуються дорослі, і точно копіює їх модель поведінки. Якщо вам щось не подобається у вашій дитини, спробуйте пошукати схожі риси у своєму характері та позбутися їх. Психологи стверджують, що діти краще сприймають дії, аніж слова, тому батькам варто слідкувати за своєю поведінкою чи вчинками.

Не змушуйте. Якщо ви прагнете чогось від малюка, спробуйте пояснити йому, чому краще зробити саме так, а не змушуйте його до цього.

Схвалення. Хваліть дитину, коли вона гарно поводиться, допомагає, збирає іграшки і т.д. Тоді вона розумітиме, що вчиняє правильно.
Послідовність. Якщо ви вчора сказали дитині, що їй необхідно йти спати о дев’ятій годині, а сьогодні вже дозволили сидіти перед екраном до десятої, майте на увазі, що наступного разу вона не сприйматиме ваші слова серйозно і буде знати, що правило можна порушити. Для того, щоб навчитися виховувати дітей без покарань, необхідно замислюватися над кожною проблемною ситуацією і сприймати дитину як друга.

Про факти жорстокого поводження з дітьми або реальну загрозу їх вчинення повідомте службу у справах неповнолітніх чи соціальну службу, або зателефонуйте на Всеукраїнську дитячу лінію.

Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон Довіри»:  0-800 500 21 80

Національна «гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей0-800 500 33 50

практичний психолог  Ганна Лубенець

 

 

 

Консультація для педагогів

«Соціалізація дітей з особливими освітніми потребами»

Діти – це сонце, що дарує  багато тепла та світла.  Кожну дорослу людину своєю любов’ю вони осявають і зігрівають по – своєму: в тій мірі, в якій одержують від неї самі. Будучи краплинками чистої, живої, джерельної води, вони стають такими  ж дивовижними і неповторними, коли їх берегти, цінувати й любити, – тоді вони перетворюються в повноводну річку, глибоке море, бездонний океан почуттів, емоцій та вражень…

Вони обирають свій шлях у житті, коли підростають. Обирають вони й своє особливе місце серед людей, адже кожна дитина по – своєму унікальна.

Та помилкову думку мають, коли вважають менш розвиненими тих дітей, розвиток яких ускладнено дефектами. Адже це не правильно. Просто такі діти інакше розвинені, тобто не так, як їх однолітки. Це діти – інваліди, особливі діти.

Діти з ООП також хочуть жити, усміхатися і бачити у відповідь посмішку; хочуть, щоб до них зверталися, розмовляли і вислуховували; хочуть розвиватися, вчитися, робити щось нове; хочуть радіти життю: мамі, сонечку, пташці, снігу; хочуть розділяти радість життя з іншими.

Кожній дитині з особливими освітніми потребами необхідна повага до  особистості, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві.

Найголовніше в педагогічній роботі є не виконання програм та  інструкцій, а розвиток дитини, глибоке осмислене пізнання того, яка вона, дитина з ООП, що її хвилює, чому вона радіє, через що ображається, які в неї потреби, нахили, чим цікавиться, чи розвинена в неї увага, що можна сказати про її пам’ять або мислення, уяву чи емоції, як всебічно вивчити таку дитину, щоб допомогти їй розкрити закладені природою здібності.

Сьогодні ми тільки й чуємо такі слова, як “толерантність”, “рівні можливості”… Проте більшість людей в наш час ставляться до людей з ООП з насторогою, страхом, навіть вороже. Існує величезна прірва між тим, на що ці люди здатні у житті і тією роллю, яку їм підготувало суспільство.

Конвенція ООН з прав людини сьогодні трактує інвалідність вже не як якусь проблемність, а як особливість людства. Є люди низького зросту, є з іншим розрізом очей, а є люди, які по – особливому пересуваються. І все! Вони відрізняються тільки цим.

Тому право на одержання освіти мають усі люди з різним станом здоров’я і з різними його особливостями. А якість освіти  ні в якому разі не повинна різниться. Навчання починається від народження. У ранньому дитинстві освіта особливо важлива, але вона не закінчується в зрілому віці – цей процес триває все життя. Особливі діти потребують максимум терпіння, уваги, добра, ласки, любові.

Тривалий час вважалося, що діти – інваліди неспроможні, та й не повинні навчатися й виховуватися в колективі серед здорових однолітків. Тому вони знаходилися або вдома,  під наглядом лікарів та батьків, або в спеціалізованих закладах і були повністю ізольовані від соціуму.

Та нарешті як в педагогіці, так і в суспільному житті, за вимогою часу, відбулася переоцінка всіх людських цінностей. Це дало змогу наблизитися до проблем дітей з ООП, повністю переглянути методи і підходи до таких особистостей, до умов їх життя та  набуття ними повноцінної освіти.

З’явилося таке поняття, як “інклюзивне навчання.” Воно дає право особливим дітям на освіту. Безумовно, для садочка цей процес є новим і складним, адже він повинен відповідати потребам всіх дітей.

Надати можливість кожній дитині розкритися в інклюзивному середовищі – це важливе актуальне завдання сучасної освіти. Великі сподівання покладаються на звичайного педагога: він турбується про те, щоб діти з ООП мали змогу відвідувати садочок, отримувати базові знання, розвиватися і відчувати себе в соціумі комфортно.

Звичайно, що великими помічниками їм повинні стати, перш за все, батьки, бо разом із садочком вони мають однакову мету – їх дитина має бути щасливою.

Цим батькам випало складне життєве випробування, адже вони виховують дитину, яка має  вади здоров’я. Виховання особливої дитини потребує значних фізичних і матеріальних витрат. Часто батьки, не маючи підтримки, замикаються у своєму горі і все більше й більше віддаляються від суспільства, навіть образи і душевні травми своєї дитини вони сприймають як особисті.

Навчити батьків сприймати свою дитину з ООП як особистість – це головне завдання педагога. Якщо сім’я відчує увагу педагогів до їхньої дитини, зацікавленість ними в її розвитку, то й батьки будуть готові допомагати в навчанні та вихованні своєї особливої дитини. Але для цього з батьками теж потрібно працювати. Робота вихователя з ними полягає в:

  • встановленні контакту і довірливих стосунків;
  • включенні батьків дітей з ООП в колектив інших батьків групи;
  • безперервній взаємодії;
  • залученні батьків в розробці ІПР, у процес навчання й виховання;
  • налагодженні співпраці з іншими членами команди психолого – педагогічного супроводу;
  • участі батьків у розробці портфоліо дитини.

У багатьох батьків, що мають дитину з ООП, виникає провина, що це саме вони винні в тому, що їхня дитина має фізичні недоліки. Із – за почуття такої провини дорослі влаштовують певний стиль виховання – гіперопіку: оберігають дитину від різних проблем та потурають її всяким примхам. Таке виховання призводить до того, що особистість не тільки не розвивається, а  ще й знищується, чи просто виростає особа – споживач.

Щоб досягти мети про щасливу і реалізовану дитину, батьки і працівники закладу дошкільної освіти мають об’єднуватися. Від такої тісної співпраці залежить психічний, емоційний і фізичний розвиток особливої  дитини. Нелегко приходиться й самій дитині з ООП. Адже її майже не сприймають в дитячому колективі, намагаючись по – всякому притісняти.

Сім’я – це перший етап соціалізації дитини, а перебування дитини в освітньому закладі є другим етапом соціалізації особистості. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують також і члени родини.

Для успішної життєдіяльності в суспільстві потрібно розглядати успішний процес входження індивіда в нього, що й є поняттям соціалізації. У сучасній педагогіці поняття соціалізації є найширшим серед тих, що характеризують процес формування особистості, оскільки воно передбачає не тільки свідоме засвоєння готових понять про довкілля та способи соціального життя, а, насамперед, створення власних ціннісних орієнтацій.

Соціалізація – це один з важливих чинників повноцінного розвитку особистості та її ефективного функціонування в соціумі. Відповідно до найпоширенішого визначення, соціалізація (від лат. socialis – суспільний) розглядається як активне засвоєння особистістю соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей.

Проблема соціалізації дітей з особливими потребами недарма постає надзвичайно гостро. Річ не лише в тому, що дітям необхідний  комфорт у соціальному середовищі, вони також повинні віднайти своє місце в ньому,  щоб мати можливість не тільки повністю розкрити власні можливості, а й бути корисними.

Соціалізація – це необхідна умова для того, щоб людина розвивалася, застосовуючи великий суспільний досвід. Дитина проходить певні етапи:

  • адаптація (пристосування до соціуму);
  • індивідуалізація (усвідомлення своїх можливостей);
  • інтеграція (намагання знайти своє місце в суспільстві).

Успішне проходження цих етапів можливе лише в інклюзивному середовищі.

Педагогічний супровід особливих дітей здійснюють вчитель – логопед, реабілітолог, дефектолог,  психолог, асистент вихователя. Метою такого супроводу є:

  • виявлення відповідності інтелектуального розвитку і вікової норми;
  • рівня розвитку когнітивної та емоційно – вольової сфер;
  • наявності мотивації до навчання.

У процесі соціалізації дітей з особливостями розвитку виникають проблеми відношення суспільства і держави до таких осіб. Це проявляється у створенні системи спеціальної освіти. Багато дітей отримали в житті емоційні травми, що позначається на їх поведінці та негативно впливає на особистість. І все ж таки глибокий аналіз рівня соціалізації дітей з ООП показав, що більшість із них мають низький рівень, вони замкнуті, важко йдуть на контакт, не мають друзів, соромляться своїх особливостей.

Третім етапом   соціалізації є адаптація і дитини, і її сім’ї власне у суспільстві (пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші»).

Зміст соціалізації полягає в індивідуальності, адже кожна особистість є унікальною і неповторною. В соціалізації не може існувати, та й не існує однакових процесів. Кожна дитина індивідуально засвоює певні знання, вміння і навички, кожна дитина проходить свій процес становлення як особистість.

В нашому суспільстві відбуваються постійні нестабільні економічні, соціальні, політичні зміни. Вони ускладнюють процес соціалізації дітей. Ці труднощі тісно пов’язані з рядом різних проблем. Найчастіше особлива дитина викликає в оточуючих почуття жалю. Це заважає дитині з ООП бути активною, і тоді вона спілкується лише з такими,  як сама. Інколи  життя таких дітей можна прирівняти до життя кімнатних рослин, і вони виявляються повністю не підготовленими до того, щоб жити в соціумі.

Отже, можна виділити 5 основних чинників успішної соціалізації дитини з ООП в умовах інклюзивної освіти:

  • толерантне ставлення (сприяє зростанню самоповаги, впевненості у власних можливостях);
  • доброзичлива атмосфера (взаємодія з іншими дітьми, наслідування їх соціального досвіду);
  • індивідуальний підхід (сприяє врахуванню особистого потенціалу дитини);
  • співпраця з корекційними педагогами (ефективність навчання та виховання);
  • спільна діяльність (налагодження ефективної співпраці).

Діти з ООП не володіють багатьма знаннями і вміннями. Досить складно і досить повільно педагоги налагоджують відносини з ними. Такі діти можуть мати неадекватні реакції, з незнайомими вони спілкуються з великими труднощами, їх особистий інтерес вищий за інтереси колективу. Через особливості розвитку ці діти потребують постійного психолого – педагогічного контролю.

Необхідною умовою соціалізації дитини в освітньому закладі є індивідуальний підхід до кожної такої дитини. Педагог має довіряти їй, заохочувати, позитивно оцінювати її роботу. Тільки тоді буде успіх.

Дитина позитивно реагує на нормальний, не голосний тон, тому під час спілкування педагог має враховувати цей факт. Потрібно говорити заспокійливо і впевнено, приємним голосом з пом’якшуючим ефектом, враховуючи обов’язково те, що психіка дитини вразлива.

Особливі діти емоційні і дуже чутливі, тому досвідчений педагог має поважати їхні почуття, думки, ідеї. Важливо допомагати дитині в її діяльності, підтримувати, підбадьорювати, вчити її правильно ставитись до різних подій і вчинків.

Корисно і необхідно, щоб дитина спілкувалася з однолітками та дорослими, щоб вона виконувала якусь посильну працю. Вихователь виховує вміння перемагати і вміння програвати, силу волі вихованців, займається корекцією проявів їх довільної поведінки, формує правильне ставлення до труднощів та розуміння того, як їх подолати. Оцінюючи кінцеві результати праці особливої дитини, потрібно акцентувати їх увагу на тому, які виникали труднощі при цьому, а не робить це, як звичайно.

Наставник часто надає можливість дитині розвантажуватися, відпочивати і використовує різні ігри, пропонує їй виконати певні танцювальні рухи.

Діти з певними особливостями мають затримку розвитку соціальних умінь, що необхідні для гри, тому їхні рухи можуть бути хаотичними або нецікавими. Деякі малята  повторюють ті самі дії:  гойдають, крутять предмети або тримають їх перед своїм обличчям. Така поведінка заважає  взаємодії їх з однолітками. Отже, набуття необхідних ігрових навичок –  першорядне завдання сучасної педагогіки.

Висновок. Питання соціалізації дітей з ООП досить актуальне. За останні роки збільшилася кількість таких дітей. Через серйозні порушення здоров’я їм потрібна додаткова увага від суспільства.

Після сім’ї, першого етапу соціалізації, дитина відвідує освітній заклад. Цей період вважається другим етапом. У закладі мають працювати особливі педагоги в тому сенсі, що вони підтримають дитину і поставляться до неї тактовно, з повагою. Але батьки повинні позитивно налаштувати дитину на перебування її в закладі.

На третьому етапі дитина адаптується в суспільстві. Щоб всі етапи соціалізації мали позитивний результат, необхідна постійна систематична діяльність соціальних та психологічних служб.

Лише завдяки соціалізації особлива дитина може використати свої потреби, застосувати свої можливості, хист, налагодити відносини з суспільством. Тільки соціалізована дитина почуває себе в житті впевнено. Отже, процес розвитку та виховання дітей з ООП відбувається за певних умов та під впливом соціуму.

 

практичний психолог Лубенець Г.М.

 

 

 

Консультація для батьків

“Негативний вплив сучасного інформаційного простору на психічне та фізичне здоров’я дитини”

Шановні батьки, пам’ятайте що гармонійний розвиток особистості і високий рівень психічного здоров’я будуть забезпечені тоді, коли людина з дитинства житиме і розвиватиметься в умовах сприятливого психогігієнічного інформаційного середовища.

Новітні комп’ютерні та інформаційні технології, а особливо соціальні мережі, суттєво впливають на життєдіяльність дитини та розвиток її мозку.  На даний момент є небезпека того, що діти поступово переходять на підтримання мозкової активності технологічними засобами прогресу, опрацьовуючи інформацію, яку черпають з глобальної інформаційної бази – Інтернету. А відтак  скорочується кількість інноваційних ідей і самостійних розумових процесів.

Соціальні мережі сприяють тому, що діти перестають відчувати бажання спілкуватися в реальному світі з реальними людьми, звикаючи жити у власному мікросвіті з присутністю тільки віртуальних співрозмовників. Гаджети одночасно підтримують і порушують духовний та емоційний зв’язок між людьми.

Вплив інформаційних технологій на здоров’я.

Прогресуюче впровадження технічних засобів: комп’ютерів, мережі Інтернет, мобільних телефонів, які стають невід’ємними компонентами життя, змінюють фізіологічні умови існування підлітків і можуть сприяти розвитку різних захворювань.

Головним джерелом несприятливого впливу на здоров’я користувачів персональних комп’ютерів є монітор  До його біологічної дії найбільш чутливими системами організму є нервова, імунна, ендокринна та статева.  Підвищений ризик розвитку захворювань мають діти та підлітки — особи, які переживають період активного росту, становлення ендокринної, нервової, серцево­-судинної та інших систем.

Тривала робота на комп’ютері викликає зміни у функціонуванні організму. Вона передбачає постійну концентрацію уваги та засвоєння великої кількості інформації, яка «перевантажує» мозок та пам’ять і призводить до розумової втоми та порушення уваги. Внаслідок нервово-­емоційної напруги швидко розвивається перевтома, що провокує головний біль. Може виникати шум у вухах, запаморочення, нудота. Неконтрольоване у часі спілкування із комп’ютером на тлі перевтоми призводить до розладів сну, метушливості у поведінці, порушення пам’яті.

У процесі роботи з комп’ютером у дітей  може розвиватися комп’ютерний зоровий синдром, який ґрунтується на зоровому стомленні: зниження гостроти зору, його затуманення, труднощі при переводі погляду з ближніх предметів на дальні і назад, відчуття змін забарвлення предметів; двоїння.

Вимушена поза з нахилом уперед вносить зміни в конфігурацію хребетного стовпа дитини і призводить до звуження її грудної клітки, що відбивається на заповненні шлуночків серця кров’ю і серцевому ритмі.

Тривале перебування за комп’ютером може бути причиною порушень харчування молодого організму. Це недостатнє, нерегулярне, незбалансоване харчування, наслідком якого є порушення роботи травного тракту, вітамінна та мінеральна недостатність, або зловживання продуктами швидкого приготування, фаст­-фудом на тлі гіподинамії, що є причиною надмірної маси тіла, метаболічних та ендокринних порушень.

Вплив інформаційних технологій на особистість дитини.

Дозована та спрямована робота на комп’ютері має багато позитивних якостей, особливо на етапі пізнання світу, формування корисних навичок. Молодь отримує великі можливості для всебічного саморозвитку, освіти та розширення комунікативних зв’язків. Але, як не парадоксально, ці надбання призводять до зниження культурного рівня підліткового контингенту, моральних якостей, пам’яті та уваги, розвитку ізольованості від оточуючих. У «комп’ютеризованого» покоління відмічаються зміни фундаментальних духовно­-культурних засад, понять і уявлень, а інтелектуальний розвиток відбувається в іншому соціально-­часовому вимірі. Інформаційні технології чинять гіпнотичний вплив на інтелект та духовність підлітків, а комп’ютерні ігри здатні довести до повного змішування реального та віртуального світу.

Привабливість комп’ютерного світу для підлітків обумовлена наявністю «власної території», яку складно контролювати дорослим, можливістю самостійно приймати рішення. Зворотна сторона тривалого перебування у віртуальних обставинах — психологічний інфантилізм, відсутність відповідальності за свої вчинки, агресивність або емоційна холодність, певне звуження кругозору, ризик асоціальної поведінки. Тому необхідним є проведення профілактичних заходів щодо попередження технологічних залежностей у дітей.

Узагальнюючи досвід психологів Н. Болсуновської, З. Некрасової, Т. Оранж і А. Рябцевої, можемо окреслити рекомендації батькам щодо профілактики Інтернет-залежності дитини.

1. Особистий приклад батьків. Якщо батьки мають шкідливі звички, наприклад, тато звик кожний вечір проводити за комп’ютерними іграми й не може позбавитися цієї пристрасті, то буде складно досягти відмови дитини від ігор. Батьки мають показати дитині, що є багато цікавих і захоплюючих занять, окрім комп’ютерних ігор і телевізора.

Батькам бажано організовувати вільний час дитини, сімейні захоплення.

Рекомендації батькам:
– разом робити побутові речі, щоб підготувати дитину до самостійного життя в соціумі;
– разом займатися творчою діяльністю, адже діти потребують похвали батьків;
– давати дитині можливість розвивати себе різнобічно; якщо в дитини буде можливість обирати самостійно, то вона буде займатися улюбленою справою, і часу на шкідливі звички просто не буде;
– започаткувати сімейні ритуали; таким чином у дітей розвиваються навички спілкування, вони вчаться слухати, говорити про свої проблеми, потреби, почуття, розуміти почуття батьків, навчаються співпереживанню. Такі бесіди допомагають як батькам, так і дітям дізнатися більше про внутрішній світ один одного, стати більш відкритими один до одного, краще розуміти один одного.

Доброзичливе ставлення до дитини, довірлива бесіда з дитиною, за якої батьки емоційно спокійні та врівноваженні – основний шлях вирішення проблеми комп’ютерної залежності. На думку З. Некрасової, проблема комп’ютерної залежності – це насамперед проблема батьківсько-дитячих стосунків. Важливо, щоб дитина відчувала батьківську любов, відчувала, що її люблять і приймають такою, якою вона є. Важливо, щоб батьки звернули увагу на власний емоційний стан, не переносили негативні емоції на своїх дітей (Некрасова, Некрасова, 2008: 101).

2. Дотримуватися режиму роботи з комп’ютером.
Важливо домовитися з дитиною про:
– час, який дитина може провести перед комп’ютером, телевізором (30 хв. на день для початкових класів, 1 година – для середніх класів, 2–3 години – для підлітків).

Мотивувати закінчення комп’ютерної гри: «Якщо ти здатен зупинитися, то в тебе велика сила волі. Я пишаюся тобою». Бажано різко не вимикати комп’ютерну гру, а попередити дитину про певний час, який залишився до закінчення гри чи перегляду мультфільму, передачі;
– час, коли заборонено використовувати комп’ютер, телевізор: уранці перед школою,дошкільним закладом; увечері перед виконанням домашнього завдання, перед сном (ігри збуджують, стимулюють мозок дитини, унаслідок чого може виникнути безсоння чи неспокійний сон).

Правила мають бути гнучкими: час, який відведений для ігор, мультфільмів, не повинен бути однаковим у навчальний період і на канікулах.

Необхідно також домовитися про те, в які ігри грати, які мультфільми дивитися. Комп’ютерні ігри є різні: є агресивні (різні «стрілялки») і розвиваючі ігри. Розвиваючі ігри стимулюють пізнавальний інтерес дитини до навколишнього світу (про життя тварин, про планети в космосі тощо), розвивають увагу, просторове мислення, пам’ять та інші психічні процеси. Саме на розвиваючих іграх потрібно зробити акцент, перемикаючи увагу дитини з небезпечного на корисне чи нейтральне.

3. Інтерес до комп’ютера в дитини має бути пізнавальним.

Не потрібно подавати дитині комп’ютер як зверхцінність, не варто, щоб гра на комп’ютері була винагородою за успіхи. Мудрі батьки намагаються, щоб інтерес дитини до комп’ютера був пізнавальним і практичним. Тоді це може стати основою навіть для майбутньої професії дитини (програміст, системний адміністратор).

4. Небезпека Інтернету. Соціальні мережі («Твіттер», «Фейсбук», «Інстаграм») є дуже популярними; з одного боку, там багато фільмів, музики, інформації пізнавального характеру, спілкування з друзями, з іншого – довірлива дитина може стати жертвою педофілів, крадіїв тощо. Потрібно пояснити дитині таке:
– викладати свою адресу в Інтернеті не варто;
– фото незнайомих людей, які пропонують віртуальну дружбу, може бути несправжнє, тому не варто давати свою адресу, номер телефону й розповідати подробиці свого життя;
– потрібно попередити батьків перед тим, як йти на зустріч із «віртуальним другом».

Отже, потрібно вчити дітей бути обережними в Інтернеті.

 

Консультація для педагогів

«Явище булінгу в закладах освіти: причини виникнення, ознаки та протидія»

                                                                                                                практичний психолог Лубенець Г.М.

Булінг (цькування) є груповим явищем, і впливає на поведінку і почуття кожного із сторін. Булінг не має стати нормою поведінки в групі і не має залишитись поза увагою. Протидія булінгу (цькування) полягає в плануванні та реалізації ряду заходів, способів, методів, спрямованих на відновлення та нормалізацію психологічного клімату у колективі після випадку булінгу (цькування) та уникнення повторення випадку в окремій групі та в закладі освіти в цілому.

Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний чи фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Психологічні особливості дітей 4-7 років. У цьому віці діти мають особливості саморегуляції, мають труднощі з тим, щоб контролювати свої вчинки, схильні до емоційних проявів та реакцій. Також у дітей лише формується вміння розуміти причини власних дій та реакцій інших. Булінг (цькування) в середовищі менших дітей виникає як спосіб виразити роздратування, образу, показати зверхність. Якщо такі прояви не забороняються, то така поведінка може стати систематичною. І навпаки, якщо діти чують лише заборони, а натомість не навчаються по-іншому виражати свою злість прийнятним способом, то цькування стає прихованим.

Навіть серед дітей дошкільного віку можна помітити поведінку з ознаками булінгу (цькування). Провідною діяльністю для дітей цього віку є гра, тож булінг найчастіше проявляється саме в процесі гри. Наприклад, дівчинку в групі дитячого садка щодня не приймають до гри інші діти через домовленість, або просто через те, що так вирішили діти, які є популярними в групі. Кожного дня дівчинка звертається до інших дітей, а ті щоразу їй відмовляють у спільній грі. Надалі їй можуть дозволити грати, але лише у тій ролі, що обере група. Зазвичай, це непривабливі ролі (наприклад, домашньої тварини у грі в сім’ю, замість іншої ролі, яку б хотіла зіграти дитина).

Зазвичай, ознаки булінгу (цькування) мають такі ігри, які жорстко приписують дитині поведінку, мають риси приниження або висміювання та не дозволяють заявити про свої бажання.

Вихователі мають зважати на подібні ситуації, помічати та вчасно реагувати на них наступним чином:

− вчити дітей говорити «ні», коли їм неприємно;

− створити правило, як зупиняти тих, хто тебе ображає (сказати “стоп”, але не вдарити);

− вводити правила в групі, як реагувати на «ні» або «стоп»;

− звертати увагу на скарги дітей, навіть якщо вони здаються незначними;

− не ігнорувати пошкодження речей, або тілесні ознаки булінгу (цькування);

− заохочувати дітей говорити, якщо вони бачать, коли когось у групі ображають;

− планувати ігри так, щоб у них мали змогу взяти участь всі діти, в тому числі діти, які за якимись ознаками відрізняються від решти. Адаптувати ігри, щоб вони були інклюзивні і доступні для всіх;

− говорити з дітьми про булінг (цькування) простими прикладами. Наприклад, про те, що всі діти різні, і не можна ображати того, хто просто відрізняється від тебе; про те, що в кожного є межі, і не можна торкатись іншої дитини, якщо вона проти цього; про те, що може відчути дитина, коли її образили.

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

педагог або помічник вихователя:

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

– глузує із зовнішнього вигляду дитини;

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

батьки або члени сім’ї:

– б’ють та ображають дитину вдома;

– принижують дитину у присутності інших дітей;

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО. Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

вдома:

– не хоче одягатися вранці;

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

– не контактує з однолітками у дворі;

– грає наодинці в парку.

в дитячому садку:

– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

– усамітнюється при будь-якій нагоді;

– часто губить свої іграшки або речі;

– бруднить чи псує одяг;

– грає поламаними іграшками;

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

– не має друзів у групі.

До завдань у сфері протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти належать:

1) створення безпечного освітнього середовища в колективі, де стався випадок, що включає емоційно-психологічну та фізичну безпеку;

2) підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про форми, прояви, причини та наслідки булінгу (цькування);

3) формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильства, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини, навичок насильницької поведінки;

4) заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння протидії булінгу (цькуванню).

Головними, на чому ґрунтується вся робота з протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти, є ряд тверджень:

− всі учасники групи, де виявлений булінг (цькування), потребують формування емоційних та соціальних компетентностей, тобто отримання таких знань, умінь та навичок, які допомагають пізнати свої емоції та управляти ними, особливо негативними емоціями (гнівом, роздратуванням тощо), розуміти емоції і почуття інших, створювати та підтримувати позитивні взаємовідносини, відчувати і демонструвати піклування про інших (емпатію), приймати відповідальні рішення. Часто діти бачать ситуацію лише з своєї точки зору. Вони можуть робити образливі речі через веселощі, не розуміючи, що таким чином травмують почуття інших. Необхідно звертати увагу дітей на почуття та емоції інших у відповідь на образливі слова або дії. Чи хотіла б дитина, щоб так ставились до неї тощо;

− діти мають вчитись толерантності. У загальнопедагогічному контексті толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння. Коли у колективі є дитина, яка вирізняється своєю поведінкою, інші діти можуть відчувати роздратування та проявляти агресію. Так прояви агресії діти можуть пояснювати тим, що «жертва» булінгу просто «дратує їх» та “сама провокує” або “сама винна”. Необхідно пояснювати дітям, що не можна образити іншого лише тому, що ти роздратований. Замість реагувати на роздратування агресивними нападками, діти мають вчитись казати «ні», «припини», якщо їм неприємно. Вихователь, батьки є прикладом для дітей, тому варто спостерігати, як ви реагуєте на тих, хто вас дратує, особливо у присутності дітей;

− в заходах з нормалізації та відновлення психологічного клімату в колективі після випадку булінгу (цькування) має брати участь вся група. Якщо булінг (цькування) все ж таки, це означає, що треба працювати над правилами міжособистісної взаємодії. Насамперед, вихователь має з’ясувати, які правила існували до цього в колективі і чи дотримувались їх діти. Чи застосовувались санкції за порушення цих правил.

− діти мають знати, яка саме поведінка є неприпустимою в міжособистісних стосунках. Більшість дітей розуміють, що ображати інших — це погано, але не завжди можуть оцінити власні вчинки як такі, що ображають інших. Діти часто мимоволі створюють пояснення «я вдарив, тому що він мене дратував», “він перший почав” або «він мені заважає» тощо. Тому не завжди пошук, хто саме є «ініціатором» або «провокатором» булінгу (цькування) допоможе вирішити ситуацію. Варто разом з усією групою виробити спільні та обов’язкові правила міжособистісної взаємодії. А також разом запропонувати визначити покарання за їх порушення. Така причетність до вироблення правил додатково стимулює їх дотримуватись. Вироблені правила слід вивісити на видноті. Зобразити їх можна у вигляді малюнків або простої інфографіки, візуальна інформація сприймається легше. Для вироблення правил варто використовувати практичні кейси з описом конкретних ситуацій, аби діти самостійно вибирали прийнятні варіанти поведінки та доходили висновку про норми поведінки. Лише через приклади конкретних ситуацій діти можуть зрозуміти, як можна, а як не варто поводитись. Під час таких обговорень варто враховувати вікові особливості дітей та підібрати відповідні ситуації.

Джерело: https://www.pedrada.com.ua/article/2625-bulng-v-zdo-mf-chi-realnst

Консультація для педагогів:

«Створення умов для психологічного комфорту дитини у дитячому садку»

                                                                                                                 практичний психолог Лубенець Г.М.

Дошкільний період є унікальною, неповторною фазою емоційного  розвитку людської особистості. Почуття і переживання дитини стають складнішими, більш диференційованими. Активно формуються морально-етичні,інтелектуальні й естетичні категорії (добрий – злий, гарний – негарний, хороший – поганий та ін.). Розвиваються почуття власної гідності,справедливості, сорому,гумору, вміння поставити себе на місце іншого,співпереживати з ним. Емоційні переживання дедалі набувають вербалізованого характеру («Я ображений на тебе»). Яскраво виявляються симпатії й антипатії, з’являється потреба у визнанні й схваленні, у розумінні, підтримці та любові.

Отже, за своєю природою дитина — істота насамперед емоційна: у своїх вчинках вона керується не стільки засвоєними поняттями та правилами, скільки чуттєвими враженнями.

Емоції — це своєрідний місток між внутрішнім світом малюка і людським оточенням. Елементарна емоційна компетентність дошкільняти — не­від’ємний компонент морального становлення особистості.

Поняття — емоційний (психологічний) комфорт означає, що дитина пере­буває у стані душевної рівноваги, спокою, захищеності, вона задоволена своїм буттям, оптимістична. Це позитивно впливає на всі сфери життєдіяльності. Вона працездатна, кмітлива, посилюється її активність, підтримуються на високому рівні домагання, впевненість у своїх можливостях, оцінка своїх чеснот. У стані психологічного комфорту малюк характеризується оптимістичним світосприйманням, він вірить у прихильність до нього оточуючих, від­критий до контактів. І, зрозуміло, душевний дискомфорт знижує емо­ційний тонус, пізнавальний потенціал, з’являються тривожні передчуття, невпевненість у своїх силах, бажання ухилитись від контактів з іншими людьми; гальмує формування адекватної самооцінки.

Невблаганна статистика попереджає: неухильно збільшується кількість нервових, неврівноважених, гіперактивних дітей, малюків з порушенням психіки.

Отже, найперше завдання вихователів – забезпечення в садочку психічного комфорту, який сприяє душевному здоров’ю, забезпечує духовне благополуччя. А психологічний комфорт, в свою чергу, допоможе поставити освітній процес на глибинну психологічну основу, органічно поєднати формуючий вплив дорослого на дитину з урахуванням її природних нахилів і здібностей.

В кожному садочку, в кожній групі зустрічаються діти: невмійки, непослухи, новачки і т.д.  Перед вихователями постає важливе і складне завдання: знайти правильний підхід до дитини який би сприяв емоційному благополуччю дитини. І тому у роботі з різними категоріями дошкільників та з метою запобігання психічних розладів  педагоги можуть скористатися слідуючими підходами.

  1. Новачки.

Дитина вперше приходить до садочка. Вихователька намагається привернути малюка до себе. Проте діти реагують на її увагу по – різному: одні легко  і охоче йдуть на контакт , інших доводиться “завойовувати”, “добирати до них ключик”, треті аж геть неприступні.

Незвичайне середовище, увага незнайомих людей – усе це є сильним подразником для емоційно – чутливої дитини і викликає у неї стан загальмованості.

Треба допомогти загальмованій дитині зняти всі види психологічного тиску: прохання, умовляння, прямий осуд. Важливо на якийсь час дати малюкові спокій – нехай поплаче.

  1. Діти, які “не граються”.

Особливої уваги потребують діти, які не виявляють інтересу до гри не тільки у дитячому садку, а й дома. Така поведінка пов’язана з дією психотравмуючих впливів, які нервують малюка, гальмують ігрову активність. І поведінка, і мова, ігри таких дітей несуть в собі відбиток психологічного дискомфорту в їхньому житті – в них немає радості, тепла, щирості.

На корекцію ігрових дій мають спрямовуватися зусилля вихователя. Найважливіше, щоб у грі дитина навчилася контролювати свою агресію, не спрямовувати її на людей, які не беруть участі в грі. Слід зупинити дитину, “переключити ” її увагу, а не зображати біль, образу, тим більше не посміхатися, коли малюк цілиться з іграшкового пістолета в перехожого.

  1. Невмійки

Щоб виховати в дитині навички самообслуговування, слід спиратися на її прагнення дістати високу оцінку з боку дорослих. Готовність дорослого чекати від вихованця тільки гарних вчинків і наперед радіти їм – це дійовий фактор психологічного впливу на  дитину. Він значно ефективніший від спроб батьків і вихователів довести малюкові необхідність своїх вимог.

  1. Непослухи.

Неслухняність – цілком нормальне для малюків явище і потребує від дорослих просто послаблення вимог до дитини. Інша справа, коли некерованість затягується, стає хронічною : до будь – яких пропозицій дорослого дитина ставиться негативно. Тут потрібна особлива тактика : не намагайтеся перевиховувати таких дітей нескінченими докорами.

  1. Рухливі, збудливі діти.

Ця категорія дітей зазнає надміру посилених виховних впливів. Ці зусилля часто виявляються марними і навіть шкідливими для дитини. Збудливу дитину неможливо одразу примусити бути  стриманою. Головне – не провокувати спалахів роздратування.

  1. Вразливі, сором’язливі діти.

Це пов’язано з високою чутливістю нервової системи. Основні принципи психологічного підходу до виховання таких дітей грунтуються на врахування їхньої емоційної чутливості, легкої навіюваності, швидкої втоми. Необхідно дотримуватися звичного режиму дня, привчати малюка до порядку. Не можна залякувати вразливих дітей, адже у них часто проявляються “дитячі страхи”.

  1. “Повільні ” діти.

Це явище обумовлене властивостями нервової системи. Замість того, щоб вимагати від дитини швидко відповісти на запитання, потрібно навпаки, затримати її увагу на етапі підготовки до дії, попросити щоб вона повторила запитання, розповіла, що збирається зробити.

  1. “Нечемні  ” діти.

Щоб виховати у дитини  чуйне ставлення до людей, не можна дорікати її в егоїзмі. Навпаки, слід частіше помічати і схвалювати в її поведінці прояви піклування про інших, бажання зробити їм добро. Головне, щоб малюк сам повірив у свою доброту, чуйність, чемність. Тоді він швидше почне цінувати і виявляти ці риси у своїй поведінці.

  1. Діти, що не хочуть вчитися.

Труднощі старших дошкільників, як правило, пов’язані з їхньою нестійкою увагою, невмінням слухати вихователя, пасивною позицією на заняттях, байдужістю до матеріалу, що вивчається. Основним фактором виникнення розумових лінощів є невміння дитини бути уважною. Оскільки довільні процеси в шестирічному віці лише починають формуватися, то нестійкість уваги цілком природна для малюка.

Важливо, щоб батьки та вихователі усвідомлювали, що переживання дошкільнятами почуттів комфорту – дискомфорту залежать від багатьох чинників, серед яких найважливіші:

  • внутрішні – захисні,пристосувальні сили організму дитини;
  • зовнішні – умови життя в сім’ї та дитячому садку, наявність або відсутність в них несприятливих подразників – стресорів, які  підсилюють дію інших небезпечних факторів.

До чинників, що сприяють емоційному дискомфорту, душевному неспокою, можна віднести емоційну неврівноваженість дорослих, які оточують дитину, різка зміна їхніх настроїв та вимог (дитині важко виробити «схему бажаної поведінки»), домінування ситуацій примусового виконання дитиною певних дій (обов’язковість відповіді,переривання творчої роботи,тощо), фактичне позбавлення дитини права на власний вибір, систематичне порівнювання її досягнень з досягненнями однолітків, надмірна опіка, авторитарність дорослих , дефіцит нових вражень тощо.

Наслідком цього може бути поява багатьох тривожних симптомів у поведінці дітей, як-от: підвищена вразливість, дратівливість, безпорадність, залежність, невпевненість, невміння відстояти власну гідність,  та некерована поведінка,  відсутність зовнішніх проявів почуттів.

Потрібно звертати особливу увагу на дітей з проявами емоційного дискомфорту. Пропоную вам фіксувати ці прояви («Картка настрою»), спостерігаючи за дитиною у побуті, на заняттях, в іграх, у спілкуванні. Тут, зокрема, доцільно зважити на такі моменти: як вона спить, який має апетит, який настрій переважає протягом дня, чи часто ніяковіє,соромиться; чи не надто хвилюється перед виконанням якогось завданням; як оцінює себе,свої вчинки й свої можливості; як ставиться до нових  завдань, до труднощів, з якими стикається.

Щоб з’ясувати, чи є якісь зміни в емоційній сфері дитини, вихователь може запропонувати їй зробити малюнки на такі теми: «Кого або чого я боюся», «Сон», «Чого я боюся вдень», «Чого я боюся в ночі».

Корисним для дошкільнят буде поступове введення у їхнє життя психогімнастичних ігор, які сприятимуть розвитку здатності розуміти емоційний стан іншої людини, адекватно проявляти свої емоційні переживання. Зміст ігрових етюдів емоційно переказується дітям, і вони імпровізують на запропоновану тему. Тут, однак, слід зважати на індивідуальні особливості дітей. Наприклад, сором’язливій дитині не варто пропонувати роль, спрямовану на розвиток саме цього почуття, боязкій – грати боягуза, тощо. Доцільно доручати малюку відтворювати таку поведінку, яка протилежна його реальній поведінці. Тоді уявна ситуація значно полегшуватиме  виконання тих чи інших дій і буде своєрідним психологічним тренінгом. Ось приклади ігрових етюдів, спрямованих на розвиток основних емоцій.

   «Я – пухнасте біле кошеня». Грають двоє дітей. Один із них – кошеня, лагідне, слухняне, жалібно скиглить, бо голодне, про нього забули. Другий хлопчик – жаліє кошеня, гладить його. Кошеня  муркоче, треться головою об нього. Тепер обом весело. Вони граються, підстрибують, сміються.

   «Сміливий хлопчик». Хлопчик стоїть на березі річки. Він дуже хоче скупатися, але вода, мабуть,холодна. Торкається її спочатку однією рукою, потім – двома. Далі хлопчик скидає черевики й заходить у річку. Вираз його обличчя постійно змінюється – невпевненість і нерішучість заступаються задоволенням і цікавістю. Нарешті він рішуче кидається у воду, пірнає, пливе, розмахуючи руками. На обличчі – задоволення від плавання і власної сміливості.

   «Соромно». Дівчинці дуже хотілось чогось солоденького. Вона відчинила шафу та з’їла всі цукерки. Коли мама запитала, хто з’їв цукерки, дівчинка показала на кішку. Але потім їй стало соромно, вона схиляє голову набік, приплющує очі. Дитина розуміє, що казати неправду негоже, підходить до матусі, розповідає їй усе і вибачається.

   «Різні настрої». Добираються картинки або малюнки, де зображені обличчя з різним виразом – веселим, сумним, ображеним, сердитим тощо. Ведучий показує дітям малюнок і просить назвати зображений настрій і відтворити його самим.

Мистецтво відновлення душевної рівноваги, емоційного комфорту малюка передбачає цілий комплекс своєрідних реабілітаційних заходів:

  • Розпізнавати та кваліфікувати психічний стан дитини. Визначати внутрішні та зовнішні подразники – стресори. Чому так відбувається?
  • У повсякденному житті створити для дитини умови, де вона могла б задовольнити свої провідні духовні потреби — у любові, увазі, турботі самоповазі, у спілкуванні з приємними їй людьми, у пізнанні.
  • Удосконалювати своє уміння розпитувати дитину та вислуховувати її, демонструючи їй при цьому свою щиру зацікавленість,  розуміння співпереживання.
  • Організовувати індивідуальні тематичні бесіди, спрямовані на те, аби допомогти дитині ­ усвідомити свої переживання і з часом навчитись регулювати їх. Це необхід­но і вихователю, оскільки дає ключ до розуміння внутрішнього світу кожної дитини. (Орієнтовні запитання до таких  бесід див. у додатку).
  • Дати дитині змогу шляхом малювання (фарбами, фломастерами олівцями, крейдою) звільнитися від страху, напруження, негативних переживань. Задля цього можна запропонувати різні теми малюнків «Коли я вдома один», «Я засмучений», «Що мені наснилося», «Ми з мамою радіємо», «Мій страх» тощо. Головне, щоб дитина усвідомлювала свої переживання і намагалась передати їх  кольором та зображенням.
  • Розширення уявлень дітей про світ людських почуттів — радості, інтересу, подиву, горя, смутку, страждання, презирства, страху, провини, сорому, заздрості, жадібності, прикрості, гніву. Вправляння старших дошкільників в умінні розпізнавати їх, передавати мімікою, жестами, пов’язувати з певними життєвими подіями, відтворювати в грі або в художньому зображенні.
  • Вчити дітей емоційно адекватно реагувати на подію,вчинок,результат діяльності. Вправляти їх в умінні правильно переживати як перемогу, так і програш. Виробляти помірковане ставлення до труднощів, оптимістичне ставлення до необхідності їх долати.
  • Виховувати волю дошкільників. Відмовитись від практики звичного оцінювання кінцевих продуктів праці. Акцентувати увагу дітей на самому процесі подолання труднощів. Оцінювати насамперед вкладені у  досягнення зусилля дитини, її намагання впоратись із складною ситуацією.
  • Періодично давати дітям змогу розвантажуватися, розслаблюватися. З цією метою можна використати ігри у «Клякси», або з папером,який дозволяється рвати, мнути. Для зняття агресії можна використати гумову грушу,яку можна боксувати, або запропонувати дитині виконати певні фізичні вправи, танцювальні рухи. Дорослий має усвідомлювати, що накопичення дитиною негативної енергії здатне призвести до вибуху. Тому доцільно попередити події «обігравши ситуацію», або спрямувати енергію дошкільника у корисне русло.

Означена стратегія поведінки педагога буде результативною тільки за умови, що його спільниками стануть батьки. Без відповідної перебудови взаємин у сім’ї система організованих впливів може виявитися недостатньою. Педагоги і батьки мають свідомо звільнитися від ролі «розпорядника» дитини, оволодівати умінням надавати свободу вибору, рахуватись з її ціннісними орієнтаціями, довіряти внутрішнім життєвим силам. Треба пам’ятати, що запобігти емоційному дискомфорту дитини значно легше, ніж зняти його. Тому ми разом маємо дбати про створення сприятливих умов для нормального емоційного розвитку дошкільнят. Слід систематично роз’яснювати батькам, що неузгодженість виховних впливів, неувага до малюка, надмірна вимогливість або вседозволеність, розумове перенавантаження, заміна телебаченням та комп’ютерними іграми повноцінного спілкування з батьками приводить до негативних наслідків.

У дитячому садку також треба створювати атмосферу доброзичливості, забезпечувати дітям спокійну, стабільну обстановку, створювати умови для повноцінної ігрової діяльності, розвитку ігрових умінь, розширення спілкування, одержання різноманітних вражень і позитивних емоцій.

   Вихователі створюють і презентують (дві підгрупи) колаж «Емоційний комфорт дошкільника, як показник його психічного здоров’я».

Створюючи психологічний комфорт, вихователю слід пам’ятати : запобігти емоційному дискомфорту дитини значно легше, ніж долати його. Тому необхідно дбати про створення умов для нормального, емоційного розвитку.

За своєю природою мала дитина – істота насамперед емоційна: вона керується не стільки засвоєними почуттями та правилами, скільки чуттєвими враженнями.  Пречудова людина і педагог Януш Корчак писав: “Дитина переважає нас силою почуттів, а за інтелектом, щонайменше, дорівнює нам – їй бракує лише досвіду. Думок у дітей не менше і вони не бідніші й не гірші, ніж у дорослих, лише вони інші. У нашому мисленні образи вилинялі, почуття тьмяні й немов вкриті порохом. А діти думають серцем, не розумом “.

Ми повинні зрозуміти, що чим більше віддаємо любові, тим більше її отримуємо.

 

 

Життя за розкладом, або Навіщо дитині розпорядок дня

  1. Для чого потрібен розпорядок дня
  2. Чому дитині важливо спати вдень
  3. Як організувати діяльність дитини

Для дітей раннього та дошкільного віку розпорядок — основа виховання. У перші три роки життя працездатність нервової системи часто змінюється, а тому діти перебувають у постійному фізіологічному стресі. Сюди слід додати ще й ріст скелету, розвиток внутрішніх органів і головного мозку, насичене бурхливе емоційне життя й вікові кризи. Можна лише дивуватися, як дітям вдається з усім цим упоратися. Саме правильний розпорядок і запобігає перевтомі, зміцнює здоров’я, допомагає витримати колосальні навантаження.

Що таке правильний розпорядок дня

Правильний розпорядок дня — це раціональне чергування різних видів діяльності й відпочинку. Ще сто років тому педагоги й педіатри дійшли висновку, що чіткий розпорядок дня дає змогу виховати здорову дитину та оптимізувати її розвиток.

Утім, мало хто з сучасних батьків може похизуватися дотриманням правильного розпорядку дня дитини. «Яка різниця, коли він/вона лягає спати?», «Він/вона ж тата до ночі з роботи чекає», «У мене немає часу з ним/нею марудитися!» — такі фрази часто лунають під час бесід педагогів з батьками.

Якщо дитина недосипає, мало гуляє на свіжому повітрі, її працездатність знижується, вона швидко втомлюється, скаржиться на головний біль. І, як наслідок, у дитини розвиваються психосоматичні захворювання. Батьки починають водити її до лікарень лікувати незрозуміло від чого. Хоча насправді проблема криється в порушенні розпорядку дня.

Якщо дитина не дотримується розпорядку дня, це може негативно вплинути на формування культурно-гігієнічних навичок та вміння організовувати власну діяльність.

Часто на прийомі в лікаря батьки, які витратили чимало коштів на лікування дитини, не можуть повірити в те, що достатньо відновити розпорядок дня й симптоми незрозумілої хвороби зникнуть. Вони відмовляються брати на себе батьківську відповідальність і продовжують «заліковувати» дитину, хоча насправді лише погіршують її стан. Як свідчить досвід, таких батьків більшість. Через це дитина стає заручником психоемоційної незрілості дорослих, їхнього низького духовно-культурного й інтелектуального рівнів.

Скільки має спати дитина

Повноцінний сон має мати достатню для відповідного віку тривалість і глибину, як-от:

  • у перші місяці життя дитина спить 20–22 години;
  • у перший рік — 16–17 годин;
  • у 2–3 роки — 14–15 годин;
  • у 4–5 років — 13 годин;
  • у 6–7 років — 12 годин.

Будь-які скорочення сну хоча б на дві години негативно позначаються на функціональному стані мозку. У дитини знижується працездатність, опірність організму до різноманітних інфекцій, підвищується втомлюваність. Тому діти зі слабким здоров’ям або ті, які одужують після хвороби, мають спати ще більше, ніж здорові

Нестача сну на першому році життя дитини має небезпечні відстрочені наслідки у віці 3–4 роки. Вони можуть зумовлювати:

  • проблеми зі здоров’ям;
  • агресивність у поведінці;
  • порушення сну.

Тривалі порушення сну в дитини можуть мати опосередкований вплив на батьків. Зокрема, виявлено підвищення рівня депресій у матерів.

Також, аби сон насправді був повноцінним, для нього слід точно встановити час засинання й пробудження дитини. Батьки мають привчати дитину прокидатися й лягати спати в той самий час. Завдяки цьому в неї сформується умовний рефлекс щодо часу й обстановки сну, приміром, приглушене світло в кімнаті, казка на ніч з вуст тата/мами тощо.

Щоб сон дитини був здоровим, увечері варто обмежити її активні ігри, роботу за комп’ютером та забавки з будь-якими девайсами. Вечеря має бути легкою, без цукерок, шоколаду й міцного чаю. Обов’язково слід провітрювати дитячу кімнату, навіть якщо за вікном несприятлива й холодна погода. Адже прохолодне повітря сприяє швидкому засинанню й глибокому сну.

Чому денний сон важливий

Сон дорослої людини — монофазний. Це означає, що їй достатньо лише сну вночі. Дитячий сон поліфазний за своєю природою. При цьому кількість фаз, тобто періодів сну впродовж доби, скорочується в міру зростання дитини. Дошкільник може неперервно не спати 5,5–6 годин. Тож якщо дитина перебуває в дитячому садку більше п’яти годин, її потрібно вкладати спати вдень на 2–2,5 години. Денний сон дитини до шести років має тривати не менше двох годин — з 12-ї до 14-ї або з 13-ї до 15-ї години. Це час відновлення організму.

Тож чим корисний денний сон для дитини?

Зміцнює здоров’я

Добові біоритми сну й неспання визначають усі ритмічні процеси дитячого організму — від річних і багаторічних циклів росту до мікроритмів, які діють на рівні клітини й тривають частку секунди. Позбавляючи дитину денного сну, дорослі створюють підґрунтя для розладу біоритмів або десинхронозу. Серед його наслідків:

  • підвищена збудливість і втомлюваність;
  • затримка нервово-психічного й фізичного розвитку;
  • відставання в рості;
  • зниження імунітету;
  • схильність до частих ГРЗ і дитячих інфекцій.

Стимулює розвиток

Денний сон допомагає засвоювати нові знання, зокрема й ті, які дошкільники отримують під час підготовчих занять до навчання у школі.

За допомогою електроенцефалографії вчені дослідили так звану біоелектричну активність дитячого мозку — рух нервових імпульсів відростками нейронів. Виявилося, що енцефалограма, знята під час сну в немовляти, практично не відрізняється від такої самої в дорослої людини. «Дозрівання» енцефалограми, типової для неспання, триває до 12–18 років. Це означає, що активність дитячого мозку під час сну за якістю перевершує його роботу за неспання.

Під час сну мозок людини перемикається зі сприймання інформації на режим її опрацювання й засвоєння. Що менша дитина, то більше вона дізнається, запам’ятовує. Отже, що більше денних «пауз» необхідно дитині, то довше має тривати її сон.

Поліпшує нічний сон

Той аргумент, що денний сон зміцнює нічний, часто дивує батьків. Утім, насправді дошкільник, який не спав удень, до кінця дня зазвичай так збуджується, що ввечері не може заснути, навіть якщо дуже хоче. Перенавантажений денними враженнями й інформацією мозок у такий спосіб сигналізує про складнощі з переробленням і засвоєнням даних. Наслідком безсоння є підвищена тривожність, нічні страхи й жахіття.

Відмова від денного сну — симптом низки станів, найпоширеніший з яких — синдром гіперактивності. Тож зазвичай дитина, яка не спить вдень, потребує консультації невролога.

Денний сон допомагає згладити вплив на організм дошкільника стресових чинників і несприятливої екологічної ситуації. Коли дитина спить, мозок виробляє спеціальні захисні білки, завдяки яким нервова система адаптується до підвищених навантажень. Тож дуже важливо переконати батьків не змінювати звичний режим сну й неспання дитини у вихідні дні, а також під час літньої відпустки.

Як організувати діяльність протягом дня

Діяльність дитини має бути різноманітною й обов’язково чергуватися з денним сном. Протягом дня слід пропонувати дитині малювати, ліпити, конструювати, переглядати мультфільми, грати в активні рухливі ігри на свіжому повітрі. Бажано не менше години виділяти на розвивальні заняття. Окрім того, у дитини обов’язково має бути особистий час, коли вона може гратися сама, про щось розмірковувати, за чимось спостерігати.

Пропонуйте дитині різноманітні види діяльності. Одноманітність дій і байдужість дорослих травмують малюка так само сильно, як і емоційні потрясіння, а ще — виховують лінь і співзалежний характер.

Допомога мамі, а саме обов’язки, які дитині під силу виконати, — це не лише елемент правильного виховання, а й запорука фізичного розвитку й зміцнення здоров’я. Привчаючи дитину до дисципліни, порядку, охайності й праці, можна сформувати в неї такі риси, як наполегливість, цілеспрямованість, стратегічне бачення ситуації, самостійність. У майбутньому така людина впорається з будь-якими негараздами.

Привчившись до розпорядку дня в дитячому садку, удома дитина зазвичай знову потрапляє у звичну обстановку без правил і обмежень. Цього достатньо, щоб розпочався невротичний процес. Тому педагогу потрібно розповідати батькам про важливість розпорядку дня, що за чим має відбуватися і чому. Звісно, дотримуватися ідентичного розпорядку вдома інколи складно. Тож до нього можна внести незначні корективи, які враховуватимуть умови життя родини*.

Дотримуватися розпорядку дня — не найскладніше, чого можна навчити дитину. Якщо батьки заохочуватимуть дитину та подаватимуть особистий приклад, вони розвиватимуть в неї організованість. Такій дитині значно легше буде адаптуватися до умов дитячого садка, школи. Організація життєдіяльності відповідно до розпорядку дня дисциплінує дітей, формує такі особистісні якості, як зібраність і пунктуальність. І найголовніше — сприяє збереженню фізичного та психічного здоров’я дошкільників.

Рекомендації для батьків

щодо подолання дитячих страхів

  • Пам’ятайте, що більшість страхів дитини зумовлені віковими особливостями і є тимчасовими. Але це лише за умови, щ дорослі правильно ставляться до їх появи. Саме тому ніколи не соромте дитину, не смійтеся і не сваріть, якщо вона чогось боїться.
  • Ніколи не обговорюйте дитячі страхи у присутності сторонніх людей. Дитині це може бути неприємно. У результаті вона перестане вам довіряти й наступного разу вже не захоче поділитися своїми переживаннями, а триматиме їх у собі.
  • Розкажіть дитині про свої дитячі страхи й обов’язково про те, як ви свого часу з ним впоралися.
  • Завжди знаходьте час вислухати дитину, якщо вона хоче поговорити з вами про те, що її лякає.
  • Якщо дитині складно розповісти про свій страх, доцільно запропонувати їй гру. У ході цієї гри ненав’язливо запитуйте не безпосередньо саму дитину, а, наприклад, її улюбленого іграшкового ведмедика, що його так налякало. Можливо, ігрова обстановка знизить тривогу дитини й від третьої особи допоможе їй розповісти про свій страх.
  • Не драматизуйте надто появу в дитини певного страху, не обговорюйте свої переживання щодо його виникнення у присутності дитини. Адже це лише сприятиме закріпленню страху і сформує у дитини відчуття, що з нею щось не так.
  • Уникайте ігнорування дитячого страху, насмішок, фраз на шталт «Та чого тут боятися», «Ти уже дорослий». Ваше важливе завдання – висловити розуміння почуттів дитини, підтримати її та допомогти подолати її страх.
  • Проаналізуйте причину виникнення дитячого страху, а потім шукайте спосіб впливу на нього. Адже якщо не з’ясувати причину, то всі зусилля у боротьбі зі страхом можуть бути марними.
  • Запропонуйте дитині намалювати свій страх. А потім – заштрихувати малюнок, ніби «посадити страх у клітку», порвати аркуш чи домалювати певні елементи, аби страшне перетворити на смішне. Нехай дитина сама обере, чи, можливо, вигадає власний спосіб нейтралізації свого часу.
  • Прочитайте дитині казку з її улюбленої книжки або ж вигадайте власну, у якій дитина буде головною дійовою особою. Ототожнюючи себе з головним персонажем, дитині буде легше подолати свій страх у реальному житті.
  • Програвайте з дитиною її страхи за допомогою іграшок, створюючи ситуації, у яких вдається подолати страх.

Якщо дитина вже «залипла у цифру»

Рекомендації для батьків

  • Не забирайте у дитини девайс. Вона сприйме це як агресію, порушення особистих меж, приниження. Крім того, різке зникнення об’єкта залежності без будь-якої заміни може мати різко негативні наслідки.
  • Зменшуйте час «спілкування» з девайсом поступово. Для початку встановіть чіткі правила його використання: виділіть певний час — не більше ніж півгодини на день для дошкільника; виділіть певні місця в квартирі та забороніть користуватися девайсом в інших, наприклад, у кухні, в спальні;
  • Запропонуйте згодом цікаві й захопливі для дитини заняття саме у встановлений час і визначеному місці. Так, непомітно для дитини ви поступово «відвоюєте» її у девайса.
  • Показуйте особистий приклад і діставайте власний девайс при дитині якомога рідше і винятково для розв’язання конкретного завдання.
  • Приділяйте дитині увагу. Якомога частіше дивіться їй в очі. Вибудовуйте довірливі стосунки. Демонструйте свою любов і душевне тепло. Проводите якомога більше часу разом.
  • Намагайтеся поступово замінювати задоволення, отримані за допомогою девайса, на задоволення із реального життя.
  • Створюйте спокійну і просту обстановку довкола дитини. Будьте організовані. Підтримуйте передбачуваний і розумний розклад дня. Уповільніть ритм життя, не поспішайте, не метушіться. Насолоджуйтеся кожною миттєвістю і простими речами в житті.
  • Гуляйте з дитиною якомога більше на свіжому повітрі. Ліпше не на гамірних вулицях, переповнених сенсорними стимулами — мерехтінням вогнів, шумом машин тощо, а в парку, в лісі, на природі.
  • Не робіть трагедії з можливих «зривів». Продовжуйте працювати далі, і вам все вдається.

(за матеріалами журналу «Практичний психолог. Дитячий садок)

Психологічний клімат в родині

Сім’я особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. Саме від сімейного спілкування віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що саме сімейне спілкування — запорука доброго настрою і душевного спокою. І з другого боку — ніде люди не ранять так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах. Психологічний клімат родини дуже важливий для психічного здоров’я дитини, він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту, або дискомфорту. Стиль поведінки батьків позначається на становленні дитини, її розвитку.

Кожна історична епоха характеризується своїми стилями виховання. Під стилями сімейного виховання слід розуміти найбільш характерні способи ставлення батьків до дитини, що застосовують певні засоби і методи педагогічного впливу, які виражаються у своєрідній манері словесного обігу та взаємодії.

Авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо.

Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності.

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім’ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність.

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, – егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, – егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі „перепади” породжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю.

Нездатність батьків виробити сприятливу для розвитку дитини ви­ховну позицію може призвести до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості стосовно них. Слід зазначити, що батьки переносять особистісні проблеми і про­блеми у стосунках з іншими членами сім’ї на дітей переважно підсвідомо, найчастіше з глибоким переконанням, що саме так дитині роблять добро. Проте неадекватне ставлення батьків призводить до деформації особистості дитини, утрудняє можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність надання сім’ї психологічної допомоги.

Правила ефективного сімейного виховання дітей

Що робити батькам, а також іншим людям, які хочуть відповідально підготуватися до непростої ролі сімейного вихователя? Кваліфіковану відповідь на це запитання можна знайти у правилах ефективного виховного спілкування з дитиною, сформульованих Ю. Б. Гіппенрейтер:

Правило 1. Безумовно приймати дитину — любити її не за те, що вона красива, розумна, здібна, а просто так, просто за те, що вона є. Така потреба у приналежності, у необхідності іншому є однією з фундаментальних людських потреб. І задоволення її — це необхідна умова для нормального розвитку особистості. Такі повідомлення передаються через привітні погляди, ласкаві дотики, обійми, прямі слова на зразок “як добре, що ти у нас є”, “радий тебе бачити”, “добре, коли ми разом” тощо.

Розвиваємо творчі здібності дітей

Багато людей вважають, що творчість є вродженим талантом, яким можуть володіти лише деякі діти, у той час як інші його позбавлені. Але насправді творчість – це більше навичка, ніж вроджений талант, і батьки можуть допомогти своїм малюкам успішно її розвивати.

Як ключ до досягнення успіху у практично будь-якому виді діяльності, творчість є найважливішим компонентом здоров’я та щастя, а також основною навичкою, яка важлива для всебічного розвитку дітей. Творчість не обмежується художнім і музичним проявом, вона має першорядне значення також і в науці, математиці, навіть у соціальному й емоційному інтелекті. Творчі люди більш гнучкі та вмілі при вирішенні проблем, що робить їх здатними краще адаптуватись до технологічних досягнень і змін будь-якого роду, а також допомагає використовувати нові можливості.

Багато дослідників вважають, що ми докорінно змінили життя дітей і завдали шкоди їх творчому розвитку. Виробники іграшок і розваг пропонують дітям безліч заздалегідь продуманих персонажів, образів, реквізиту й сюжетних ліній, які не вимагають залучення уяви. Під час гри малюкам більше не треба уявляти, що палиця – це меч, або придумувати історії: вони можуть грати в зоряні війни зі спеціальним світловим мечем джедая в уже готових костюмах для кожної дійової особи.

Ось кілька порад про те, як розвинути творчі здібності в дітей:

  1. Надайте малюкам ресурси, необхідні для творчого самовираження.Головним ресурсом є час. Важливо давати малюкам достатньо часу на неструктуровані, керовані самими дітьми творчі ігри без втручання дорослих, які не потребують дорогих матеріалів.

Простір – це ще один ресурс, необхідний дітям. Якщо ви не прихильник вселенського творчого безладу, відведіть дітям спеціальне місце, де вони можуть улаштовувати безлад.

Коли хто-небудь наступного разу буде питати у вас про подарунок вашій дитині, запропонуйте в якості варіантів приладдя для малювання, дешевий фотоапарат, деталі маскарадних костюмів, будівельні іграшки тощо. Зберігайте всі ці матеріали в досяжному для дитини місці.

  1. Зробіть свій дім творчою лабораторією.Крім надання часу та простору необхідно всіляко культивувати творчу атмосферу.

Придумуйте з дітьми різні творчі ідеї, але не піддавайтеся спокусі оцінювати ідеї, висловлені ними самими. Наприклад, за вечерею ви можете провести колективне обговорення заходів у майбутні вихідні, спонукаючи дітей придумувати заняття, якими вони ніколи раніше не займалися. При цьому не висловлюйте своєї думки про те, які ідеї можна втілити в життя, а які ні, і не вирішуйте, які з них краще, а які гірше. Зосередьте увагу на самому процесі творчості – на генерації (а не на оцінці) нових ідей.

Спонукайте дітей робити помилки й зазнавати невдачі. Так, саме невдачі: діти, які бояться невдач і засуджень, стримують власне творче мислення. Розповідайте їм про помилки, які ви зробили останнім часом, щоб вони усвідомили, що помилятись – це нормально. Уміння сміятись над власними помилками – це щаслива звичка.

Радійте інноваціям та творчості дітей. Завісьте всі стіни в домі малюнками й іншими свідченнями їх творчого самовираження. Розповідайте малюкам про своїх улюблених митців, музикантів і вчених. Діліться з дітьми своїм захопленням архітектурою, фотографією або тією новою рок-групою, яку вам зараз хочеться слухати постійно. Оволодівайте технічними нововведеннями, щоб діти росли з переконанням, що зміни цікаві й захоплюючі, вони зовсім не пригнічують і не лякають.

  1. Дозвольте дітям вільно й самостійно вивчати їхні ідеї й робити те, що вони хочуть.Не командуйте. Вистачить жити у страху через те, що з ними станеться щось погане на дитячому майданчику або вони не вступлять у престижний виш. Імовірність того, що станеться щось погане, дуже мала, а вступ у престижний університет не гарантує щастя в житті.

Зовнішні обмеження – ходіння по струнці – шкодять гнучкості мислення. В одному дослідженні проста демонстрація того, як треба збирати модель, зменшила кількість творчих способів, за допомогою яких діти виконували це завдання.

  1. Заохочуйте дітей займатись мистецтвом.Обмежте час, який вони проводять перед телевізорами й комп’ютером, щоб у них з’явилось більше можливостей для творчої діяльності, наприклад, для участі у спектаклях, малювання.
  2. Давайте дітям можливості висловлювати думки, що відрізняються від ваших.Нехай вони не погоджуються з вами. Заохочуйте дітей шукати різні способи розв’язати одне завдання. Коли вони успішно зроблять це, просіть дітей знову розв’язати його, але вже іншим способом (прийти до тієї ж відповіді, але зовсім іншим шляхом). Потім попросіть їх придумати всі можливі варіанти.
  3. Не винагороджуйте дітей за творчість:стимули заважають творчому процесу, знижуючи якість відповідей і гнучкість мислення. Дозвольте дітям оволодіти майстерністю в тій сфері творчої діяльності, до якої вони внутрішньо мотивовані, і не намагайтесь мотивувати їх заохоченнями та стимулами. Наприклад, замість того щоб винагороджувати дитину за заняття на фортепіано, дозвольте їй займатись тим, від чого вона отримує більше задоволення, – можливо, малюванням або вивченням комах.
  4. Постарайтеся припинити перейматися із приводу досягнень дитини.Надавайте більше значення процесу, а не результату. Один зі способів зробити це – ставити дитині відповідні запитання, наприклад: «Ти весело провів час?», «Ти вже закінчив роботу?», «Що тобі сподобалось найбільше в цьому занятті?».

 

За матеріалами: Розвиток дитини https://childdevelop.com.ua/

Карантин: обмеження чи нові можливості

Впровадження карантину та обмежувальні заходи у зв’язку з поширенням коронавірусу, змусили мільйони українців самоізолюватися від навколишнього світу. Поки невідомо як довго триватимуть ці обмеження, але багатьох постійне перебування вдома, особливо у хорошу весняну погоду, пригнічує. Проте як сказав відомий англійський поет Вільям Блейк «Якщо не можеш змінити ситуацію – зміни своє відношення до неї». Варто знайти для себе якомога більше плюсів в даній ситуації і не сприймати її як обмеження.

Отже, які нові можливості відкриваються перед нами під час карантину:

  1. Більше часу для спілкування з дітьми.

Ми постійно жаліємось на те, що нам не вистачає часу на спілкування з дітьми, але саме зараз настав момент надолужити втрачене. Звичайно ми не можемо піти з дітьми до розважального центру, кафе, кіно, чи парку, як звикли це робити зазвичай, проте існує маса спільних цікавих занять для дітей та батьків вдома.

  • Настільні ігри «Лото», «Доміно», «Монополія», «Хто я?», «Джанга», ігри-бродилки, пазли та ін.. Якщо у вас вдома немає настільних ігор, їх можна легко виготовити разом з дітьми і тоді грати буде ще цікавіше.
  • Займіться з дітьми творчістю (малювання, аплікація, ліплення). Дайте волю своїй фантазії, пориньте в дитинство разом з вашими дітьми.
  • Читайте книжки та влаштовуйте невеличкі театральні вистави.
  • Діти – це маленькі дослідники. Їм завжди цікаво пізнавати щось нове, невідоме. Створіть вдома міні дослідницьку лабораторію та дивуйте своїх малюків.
  • Квест – захоплююча гра для всієї родини. Все, що вам потрібно, це обрати сюжет гри та підібрати цікаві завдання до неї. Якщо у вас виникнуть із цим труднощі, то можна обрати вже готовий квест в Інтернеті.
  • Влаштуйте домашню фотосесію. Позитивні емоції завжди корисні, адже фотографуючись ми посміхаємося і наш настрій покращується.
  • Кулінарія також непоганий вибір для спільного з дітьми дозвілля. Кулінарія допомагає дітям дізнаватися, як організовувати себе і процес, вивчати математику, і думати логічно, по кроках, оскільки Ви навіть можете створювати нові рецепти разом.
  • Не слід забувати про користь руху. Робіть зарядку та танцюйте разом з дітьми. Танці допомагають дитині самовиражатися: як емоційно, так і фізично. Це і покращення загального стану здоров’я, і зміцнення імунітету, і всебічний розвиток дитини, а ще це дуже весело.

Отже, існує безліч варіантів як можна провести час з дітьми, головне це бажання.

  1. Можливість зайнятися самоосвітою.

Якщо Ви давно мрієте зайнятися самоосвітою чи навіть освоїти нову професію? Карантин – це нагода більше не відкладати самоосвіту на потім.

На щастя, сьогодні в Інтернеті існує чимало онлайн-платформ, які безкоштовно надають таку можливість. Тисячі курсів за різними напрямками пропонують як українські, так і закордонні портали, а також – провідні університети світу.

  1. Присвятити час собі.

Турбота про тих, хто від нас залежить – складна фізична і емоційна робота, яка вимагає багато ресурсів. Якщо їх не поповнювати, ваш сосуд швидко вичерпається, і ви відчуєте емоційне вигорання.

Створіть свій власний щоденний ритуал – займіться тим, що приносить вам задоволення. Спорт, будь-які види творчості, просто відпочинок підійдуть.

  1. Час зайнятися улюбленою справою або знайти нове хобі.

Карантин – це чудова нагода переглянути фільми, які давно хотілося подивитися, чи дочитати книгу, що вже зачекалася на вас на поличці. Окрім того, що ми можемо присвятити час улюбленим справами можна ще й  навчитися чогось нового, переглянувши он-лайн майстер-класи.

  1. Генеральне прибирання.

Прибирання і розбір речей – одне з найкорисніших занять під час карантину. Коли дім блищатиме – і дихатиметься, і думатиметься легше.