Консультація для педагогів «Гіперактивна дитина в умовах сучасного закладу дошкільної освіти»

Дошкільний вік – це віковий період, коли закладається фундамент світогляду, формуються уявлення дитини про свої права, обов’язки, засвоюються моральні права та норми, розвивається довільна поведінка. Все це вимагає новітніх підходів до виховання дітей, особливо турботливого ставлення до їхнього психічного здоров’я.

Значущість роботи з дошкільниками обумовлюється тим, що у цьому віці велике значення на формування особистості дитини мають генетичні і біологічні чинники, дія яких значно заважає процесам цілеспрямованої соціалізації, педагогічного впливу на свідомість вихованців.

Одним із таких обтяжу вальних факторів є ознаки синдрому гіперактивності. Такі діти провокують конфліктну, напружену обстановку в родині та в дитячих колективах, можуть стати причиною травмування себе або своїх однолітків. Вони погіршують соціально-психологічний клімат у групах, стають постійним джерелом нервозності, викликають глибоке занепокоєння у батьків і вихователів. Несвоєчасність лікування і недостатній психолого-педагогічний вплив на таких дітей призводить до того, що вони виростають зі значними психологічними розладами, мають численні комплекси неповноцінності, низькі властивості до успішної соціальної адаптації.

Основні причини виникнення:

  • брак відповідних гормонів в організмі дитини;
  • перенесені захворювання і травми;
  • хвороби матері під час вагітності;
  • будь-які хвороби, що їх перенесла дитина ще немовлям.

Ці чинники могли вплинути на роботу мозку. І не залежно від того, що медицина досягла великих успіхів у цьому питанні, існують фармакологічні та психолого-педагогічні методи лікування, все ж дитяча гіперактивність вважається невиліковним синдромом, який можна скоригувати в підлітковому віці.

Основні симптоми

Неуважність. Дитині завжди важко зосередитися на завданні чи грі. Батькам постійно доводиться нагадувати про буденні справи, адже дитина просто забуває про них, а ще постійно ламає або губить свої речі. Також порушено увагу: малюк ніколи нікого не слухає, навіть коли звертаються безпосередньо до нього. Якщо він самостійно виконує завдання, то часто не може правильно організувати свою роботу, постійно відволікаючись і не завершуючи виконання завдання.

Імпульсивність. На заняттях дитина, не дочекавшись своєї черги, вигукує з місця. Їй складно дотримуватися встановлених правил, вона постійно втручається в розмову тощо.

Гіперактивність. Дитині важко всидіти на місці, вона постійно рухається, багато говорить, постійно бігає навіть там, де не можна цього робити. Малюк не може постійно гратися або відпочивати, він весь час ставить безліч запитань, але не може запам’ятати навіть однієї відповіді. Багато вчинків і дій дитини зовсім необдумані, часто ламає предмети, б’є посуд. Навіть під час сну гіперактивна дитина не спокійна – постійно прокидається, перевертається, іноді кричить уві сні.

Гіперактивний і активний: відмінності

Активна дитина Гіперактивна дитина
Більшу частину дня не сидить на місці, віддає перевагу рухливим іграм над пасивними (пазли, конструктори). Якщо її зацікавити, може і книжку з мамою почитати, і пазл зібрати. Перебуває в постійному русі й просто не може себе контролювати, тобто, навіть, якщо стомиться, продовжує рухатися, а стомившись остаточно, плаче та кричить.
Швидко і багато говорить, ставить безліч запитань. Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Ставить мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.
Для неї порушення сну і травлення (кишкові розлади) – виняток. Дитину неможливо вкласти в ліжко, а якщо вона спить, то неспокійно. Характерні кишкові розлади, дитина часто страждає на алергію.
Дитина активна не повсюди. Наприклад, неспокійна і непосидюча вдома, вона поводиться спокійно в садку, в гостях, серед малознайомих людей. Дитина некерована, абсолютно не реагує на заборони й обмеження. Повсюди (удома, в магазині, дитсадку, на дитячому майданчику) поводиться однаково активно.
Дитина неагресивна. Іноді в запалі, під час конфлікту, може й побитися з товаришем по грі, але сама рідко провокує скандал. Часто провокує конфлікти. Не контролює агресію: б’ється, кусається, штовхається, пускає в хід підручні засоби (палиці, камені).

Під час спілкування з гіперактивними дітьми треба враховувати, що всі їхні почуття досить поверхневі, позбавлені глибини. Якщо гіперактивна дитина не корегує своєї поведінки, незважаючи на погане самопочуття чи втому дорослого чи неприємності товариша, це не означає, що вона байдужий егоїст, як може здатися на перший погляд. Ймовірно вона просто не помітила усіх цих моментів.

Розуміння, оцінка почуттів і стану інших людей – складна аналітична робота, що потребує великого напруження й концентрації уваги на об’єкті (іншій людині). А от з концентрацією в гіперактивної дитини великі проблеми! Тому не варто чекати від неї чудес – краще просто скажіть їй про те, що саме ви (або хтось із оточуючих) зараз відчуваєте. Гіперактивна дитина легко прийме інформацію як факт і, можливо, постарається врахувати її у своїй поведінці.

Стосунки з однолітками в гіперактивних дітей можуть складатися по-різному, залежно від ступеня прояву синдрому. Майже завжди такі діти дуже товариські, легко знайомляться як з дітьми, так і з дорослими. У гіперактивної дитини дошкільного віку майже завжди безліч приятелів (сама вона часто називає їх друзями).

Однак, незважаючи на товариськість, гіперактивній дитині рідко вдається побудувати тривалі й глибокі дружні стосунки. Дружба потребує постійної уваги до почуттів, думок і настроїв іншої людини. А от це дається нашій дитині із труднощами. І коли дитина підростає, починаються скарги: «А чому вони зі мною не граються?!».

Гіперактивна дитина любить шумні, активні ігри. Побігати й погаласувати люблять усі діти. Але підростаючи, вони все більше часу приділяють тихим, складним рольовим іграм або іграм за правилами. Гіперактивна дитина не любить (а іноді, за тяжких форм прояву, просто не може) грати в такі ігри. І знову залишається сама або знаходить собі компанію таких самих непосид.

Організація навчального процесу

  1. Заняття мають проходити в емоційно-привабливій атмосфері.
  2. Усі матеріали, посібники мають бути приготовані заздалегідь.
  3. Гіперактивну дитину цікавить усе нове, неочікуване.
  4. Варто пам’ятати про те, що дитині складно зосереджувати увагу на чомусь одному, систематизація матеріалу в таких дітей проходить повільніше, ніж у інших.
  5. Навантаження дитини має відповідати її можливостям. Наприклад, якщо діти дошкільного віку можуть займатися будь-якою діяльністю 20 хвилин, то гіперактивна дитина працює продуктивно 10 хвилин. Ліпше запропонувати їй інший вид діяльності.
  6. Система заохочень і покарань має бути гнучкою, з урахуванням особливостей гіперактивної дитини. Дуже важливо, щоб дорослі діяли послідовно, дитина не здатна довго чекати, тому всі покарання та заохочення мають бути вчасними. Нехай це буде добре слово, маленький сувенір або умовний знак (жетон, наклейка, фішка), але їх передача має бути доволі швидким проявом вашого схвалення її дій.
  7. Уникайте завищених та занижених вимог до дитини.
  8. Ігноруйте негативні вчинки, заохочуйте позитивні, домовляйтеся, а не ламайте її, не очікуйте всього і відразу.
  9. Запобігайте перевтомі, вчасно переключайте на інші види діяльності.
  10. Пам’ятайте про нейропсихологічні особливості гіпердинамічної дитини: якщо її змушувати сидіти нерухомо, то в неї різко знижується рівень активності мозку, тобто у процесі навчання гіперактивній дитині допомагає рухова активність. Ми повинні емоційно і фізично розвантажити її. Такій дитині треба бігати, стрибати, кричати, бурхливо реагувати на події.

Саме тут і стають у пригоді рухливі ігри, альтернативні форми роботи, арттерапія, розвантаження, за допомогою яких ми корегуємо негативні форми поведінки, сприяємо припиненню агресії, вчимо спілкуватися, регулюємо взаємини з однолітками.

Вибираючи ігри для гіперактивних дітей, варто враховувати такі особливості їхньої поведінки, як дефіцит уваги, імпульсивність, надмірна активність, а також невміння тривалий час підпорядковуватись тривалий час правилам у групі, вислуховувати і виконувати інструкції (зосереджувати увагу на деталях). У грі їм важко чекати своєї черги, зважати на інтереси інших, тому включати таких дітей у колективну роботу доцільно поетапно, починаючи з індивідуальної роботи, потім залучати до ігор у малих групах і тільки після цього переходити до колективних ігор. Доцільно використовувати ігри з чіткими правилами, що сприяють розвитку уваги.

Рекомендації вихователеві в роботі з гіперактивними дітьми

  1. Під час занять обмежуйте до мінімуму чинники, що відволікають.
  2. Будьте експресивним, емоційним: незвичність у поведінці педагога може допомогти дитині зосередити увагу.
  3. Не вимагайте від дитини великої охайності під час виконання завдань.
  4. Дитину посадіть ближче до вихователя. Час від часу кладіть руку на плече дитини, оскільки будь-які тактильні відчуття допомагають гіперактивним дітям зосередити увагу.
  5. Інструкції, які вихователь дає дитині, мають бути дуже конкретними і складатися не більше ніж із 10 слів. Говорити недовго, чітко давати завдання, встановити правила та послідовність їх виконання й невиконання.
  6. Частіше заохочуйте гіперактивну дитину.
  7. Намагайтеся бути поруч з дитиною, коли вона виконує завдання.

«Швидка допомога» під час роботи з гіперактивною дитиною

  1. Відволікти дитину від вередувань.
  2. Запропонувати вибір (іншу можливу на цей момент діяльність).
  3. Поставити неочікуване запитання.
  4. Відреагувати неочікувано для дитини (пожартувати, повторити дії дитини).
  5. Не забороняти дитині в категоричній формі.
  6. Не наказувати, а просити (але не загравати).
  7. Вислухати, що хоче сказати дитина (а якщо ні, то дитина не почує Вас).
  8. Автоматично, одними й тими самими словами багаторазово без емоцій повторювати своє прохання.
  9. Сфотографувати дитину або підвести до дзеркала в той момент, коли вона вередує.
  10. Залишити в кімнаті одного(у) (якщо це безпечно).
  11. Не наполягати на тому, щоб дитина вибачилася.
  12. Не читати нотацій (все одно дитина не чує їх).

Профілактична робота з гіперактивною дитиною

  1. Заздалегідь домовлятися з дитиною про час гри, про тривалість прогулянки тощо.
  2. Про завершення часу дитині сповіщає не дорослий, а будильник чи пісочний годинник. Це сприятиме зменшенню агресії дитини.
  3. Розробити разом з дитиною систему заохочень та покарань за добру та погану поведінку.
  4. Розробити і розмістити перелік правил поведінки у групі та вдома.
  5. Просити дитину вголос проговорювати ці слова.

Працівники закладу дошкільної освіти мають пам’ятати, що гіперактивність – це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз. Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і, об’єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі і навчити здобувати знання.

І насамкінець, пам’ятайте: такі дисциплінарні заходи, як покарання, смикання, окрики, погрози, приниження не покращать поведінку дитини. Тому намагайтеся ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні, а також частіше хвалити гіперактивних діток.

підготувала практичний психолог Ганна ЛУБЕНЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

six + 13 =